ЗНАЧЕННЯ ПРИДВОРНОЇ СПІВАЦЬКОЇ КАПЕЛИ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ВИКОНАВЦІВ-ВОКАЛІСТІВ (СЕРЕДИНА І ДРУГА ПОЛОВИНА ХVІІІ СТ.)

Тези доповіді

УДК 783.2 (477)
Петришина Тетяна Володимирівна,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0001-8891-2386
аспірантка кафедри теорії музики,
Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка
Львів, Україна
e-mail: tetyana.petrishina.92@gmail.com

ЗНАЧЕННЯ ПРИДВОРНОЇ СПІВАЦЬКОЇ КАПЕЛИ
У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ВИКОНАВЦІВ-ВОКАЛІСТІВ
(СЕРЕДИНА І ДРУГА ПОЛОВИНА ХVІІІ СТ.)

Досліджено вплив спеціальної вокальної підготовки півчих Придворної співацької капели на посилення сольного вокального компоненту в українських духовних творах доби классицизму.
Ключові слова: українська музика доби класицизму, Придворна співацька капела, вокальні класи, італійська манера співу, хоровий концерт, сольні вокальні побудови.

Підготовка півчих у Російській імперії середини і другої половини ХVІІІ століття, на території якої працювали і писали свої духовні твори українські композитори доби класицизму, була спрямована в першу чергу на професійне оволодіння навичками хорового співу. Таку підготовку надавали півчі школи, найвідомішою з яких є Глухівська школа. Гарне знання виконавських можливостей хору та особливостей окремих хорових партій формувалося в композиторів і в період навчання, і унаслідок подальшої роботи із церковними хорами.
Спеціальна вокальна підготовка, яка виходила за межі навчання хоровому співу, надавалася у Придворній співацькій капелі, де в другій половині ХVІІІ століття було відкрито сольні вокальні класи, у який вчилися найобдарованіші учнів-капеляни. Також спеціальну вокальну підготовку можна було отримати у театральних школах, однак там навчали не церковних півчих, а майбутніх оперних співаків.
Метою навчання у класах сольного співу Придворної співацької капели, відкриття яких хронологічно співпало з виникненням хорового концерту доби класицизму, була спеціальна вокальна підготовка церковних півчих для виступів на оперній сцені. Однак здобуття капелянами додаткової вокальної підготовки спричинило безпосередній вплив на розвиток жанру духовного концерту, появу в них розвинених сольних вокальних побудов, розрахованих на спеціально вишколених виконавців.
Реконструкцію процесу навчання у вокальних класах Придворної капели у другій половині ХVІІІ століття можна зробити за матеріалами публікацій та дисертаційних досліджень, у яких висвітлено питання здобуття музичної освіти, йдеться про роботу педагогів і про методи викладання співу під час індивідуальної підготовки учнів у вокальних класах капели (монографії «Джерелознавство історії російської музичної культури XVIII – початку XX століття» І. Петровської, «Музичний театр в Росії. Від джерел до Глінки» А. Гозенпуда, «Нариси з історії вокальної педагогіки» В. Багадурова, статті енциклопедичного словника «Музичний Петербург», дисертації «Взаємодія німецької та російської хорової традиції в контексті культури Росії XVII-XIX століть» Е. Петрі, «Феномен бельканто першої половини XIX століття: композиторська творчість, виконавське мистецтво і вокальна педагогіка» А. Хоффманн, «Історія і теорія навчання професійних півчих в Росії в XVII – першій половині XIX століття: до проблеми виховання музичного слуху» А. Зінгаренко, «Специфіка індивідуальної вокальної підготовки співака в професійному хоровому колективі: з історії Придворної півчої капели» Н. Дробишевської та ін.).
Дослідниками було встановлено, що до середини 70-х років ХVІІІ століття заняття у вокальних класах капели мали проводити італійські придворні капельмейстери, однак замість них у вокальних класах викладали менш титуловані італійські музиканти, які заміняли іменитих капельмейстерів, зайнятих написанням і постановкою опер. Від 1753 року це був скрипаль придворного оркестру Анджело Вакарі, пізніше – Гаетано Фачіотті, Адольфо Тамброні та ін. Педагоги навчали капелянів італійській манері співу bel canto.
Після закриття у капелі вокальних класів у 1880-х роках деякі обдаровані учні почали відвідувати класи театральної школи, де сольний спів викладав італійський вокальний педагог Ф. Річчі, або вчилися вокалу у хорових класах капели під керівництвом капельмейстерів та старших капелянів, навчених італійськими педагогами. Таку практику увів директор капели М. Полторацький і продовжив Д. Бортнянський, який очолив капелу у 1796 році і посприяв перенесенню італійської манери постановки голосу на вокальну підготовку півчих у хорових класах. З того часу вчителями співу стали називати не вокальних педагогів, а хормейстерів капели.
Після повторного відкриття у капелі вокальних класів, які стали називати класами італійського співу, для навчання знову почали запрошувати італійських фахівців, тепер переважно вокалістів, які досконало володіли манерою bel canto. І хоча це відбувалося вже у першій половині ХІХ століття, педагоги спиралися на методичні принципи викладання співу, які були традиційними для італійської вокальної школи ХVІІІ століття, а саме – на основні положення трактатів «Нова музика» Джуліо Каччіні (1601–1602), «Погляди давніх і сучасних співаків, або Роздуми про колоратурний (фігуративний) спів» П'єтро Франческо Тозі (1723), «Практичні думки та міркування про колоратурний спів» Джованні Баттіста Манчіні (1774) та ін., про що можна дізнатися з тогочасних трактатів і шкіл, у яких узагальнено досвід викладання сольного співу у капелі («Правила гармонічні та мелодичні для навчання всієї музики» Вінченцо Манфредіні, 1775; «Школа для співу» тенора Придворної півчої капели Пилипа Євсєєва, 1838; «Повна школа співу» учня Д. Бортнянського Олександра Варламова, 1840, ін.).
Підхід до навчання співу, сформований і впроваджений у вокальних класах Придворної півчої капели, полягав:
• у формуванні в півчих сольного підходу до виконавства і потреби у сольних виступах;
• у вихованні вокальних навичок, необхідних для володіння технікою співу bel canto, тобто в опануванні італійської манери співу;
• у проведенні занять кращими тогочасними вокальними педагогами-італійцями, які були носіями школи bel canto.
Викладання сольного співу італійськими музикантами спричинило потужний вплив італійської вокальної школи і манери співу на світську і духовну музику російського імператорського двору, де працювали видатні українські композитори і перебувало багато півчих з України. Придворним смакам слідували власники приватних капел, де також надавалося належне італійській вокальній підготовці співаків (можна вказати на капелу К. Розумовського, яку очолював А. Рачинський, і капелу Н. Шереметєва, яку очолював С. Дехтярев).
Італійське коріння спеціальної вокальної підготовки півчих Придворної співацької капели як провідного навчального осередку, де концентрувалися кращі виконавські сили Російської імперії, переважну більшість яких складали українці, вплинуло на процеси формування, розвитку і багатомірного прояву сольного вокального компоненту в українському духовному концерті доби классицизму.

UDC 783.2 (477)
Petryshyna Tetyana,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0001-8891-2386
postgraduate student from the Department of Music Theory,
Mykola Lysenko Lviv National Music Academy
Lviv, Ukraine
e-mail: tetyana.petrishina.92@gmail.com

SIGNIFICANCE OF THE COURT SINGING CHAPEL
IN THE PROFESSIONAL TRAINING OF VOCALISTS
(MIDDLE AND SECOND HALF OF THE EIGHTEENTH CENTURY)

The effect of the special vocal training of the singers of the Court Singing Chapel on the strengthening of the solo vocal component in Ukrainian spiritual works of the era of classicism was studied.
Keywords: Ukrainian music of the era of classicism, Court Singing Chapel, vocal classes, Italian manner of singing, choral concert, solo vocal constructions.