ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ ПОГЛЯД НА СИМФОНІЮ ДО МАЖОР БЕРЕЗОВСЬКОГО

Тези доповіді

УДК 78.082
Івченко Лариса Василівна,
ORCID 0000-0003-2562-3979,
кандидат мистецтвознавства,
завідувачка відділу музичних фондів,
Інститут книгознавства,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: ivchenko@nbuv.gov.ua

ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ ПОГЛЯД НА СИМФОНІЮ ДО МАЖОР БЕРЕЗОВСЬКОГО
Виявлені перші публікації про симфонію Максима Березовського, з’ясовано відповідність джерела часу формування нотної колекції, початкові шляхи поширення симфонії в Україні.
Ключові слова: нотний рукопис, нотна колекція, симфонія, Максим Березовський

Місцем зберігання симфонії До мажор Березовського є одне з найважливіших музичних зібрань у Римі –– нотне зібрання Архіву Доріа-Памфілі. Доступ до архіву впродовж тривалого часу був суворо обмежений і тому джерела з архіву мають особливу цінність, оскільки найважливіші джерелознавчі довідники минулого, так само як і сучасні каталоги та бази даних, або зовсім не подавали відомості про зміст зібрання або тільки вибірково. Отже дослідження архіву може принести несподівані сюрпризи, що і сталося у випадку з симфонією Березовського.
Найпершим дослідником фонду симфоній з архіву Доріа Памфілі був Фрідріх Ліппманн, але, на жаль, не вдалося отримати копію його статті, надрукованої 1968 р. (Friedrich Lippmann, Die Sinfonien-Manuskripte der Bibliothek Doria-Pamphilj in Rom, in: Studien zur italienisch-deutschen Musikgeschichte V, hrsg. von Friedrich Lippmann, Köln/Graz 1968. S. 201–247). Інформація про те, що дослідник пригадував і симфонію М. Березовського, залишилася непідтвердженою. Ймовірно, наступним дослідником був Ян Лару (Jan Larue, 1918–2004) – американський музикознавець, пристрасний дослідник симфонії XVIII ст., що привело до створення ним величезної бази даних творів великих і другорядних композиторів того періоду. Він виправив багато тисяч неправильних атрибуцій та надав імена композиторів для багатьох раніше анонімних творів. Перший том його «Catalogue of 18th-century symphonies», що містить майже 17000 записів опублікований у 1988 році. Але про симфонію До мажор Березовського він написав значно раніше. Дослідження було опубліковано вже у 1980 р. в словнику Гроува. У статті «Symphony: 18th century», у параграфі про місцезнаходження джерел він писав: «… багато італійських увертюр потрапили до російських бібліотек; а російська симфонія/увертюра Березовського зберіглася в колекції Доріа-Памфілі в Римі» (LaRue, Jan. Symphony : Sources // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. London : Macmillan, ©1980. V. 18, p. 439. Так само і в статті «Symphony» з 2-го видання The New Grove Dictionary of Music and Musicians, 2001. – V. 24, p. 813. Autors: Jan Larue, Eugene K. Wolf). На жаль, ще довгі роки про це було невідомо вітчизняним дослідникам .
Кожен з сучасних дослідників (Маргарита Пряшникова, Маргарита Альошина, Вадим Ракочі, Ольга Шуміліна та ін.) чи виконавців мав свій шлях до її знаходження. Павло Сербін –– віолончеліст, гамбіст, диригент, –– дізнався про неї ще студентом консерваторії від італійської музикознавиці Агoстіни Зекка-Латерца (Agostina Zecca-Laterza) під час конференції у 1997 році в Москві. Згодом вдалося отримати ноти і відбулися перші виконання симфонії оркестром старовинної музики «Pratum Integrum» восени 2003 року у Тарусі на Ріхтеровському Фестивалі, та на «Шереметівських сезонах в Останкіно». Диригував Теодор Курентзіс. Тоді було записано компакт-диск (2003), автором статті для буклету була Маргарита Пряшникова.
Перше виконання в Україні було у 2016 р. під керуванням Кирила Карабиця. Український музикознавець Вадим Ракочі у своїй праці повідомив, що він отримав партитуру від С. Фокса, який, за «підказкою справжнього ентузіаста старовинної музики П. Сербіна», знайшов її в архіві Ватикану. Щоправда, зауважимо, що американському диригентові необхідно було отримати дозвіл «на набір нот і виконання» не від представників Ватикану, а від Джонатана Доріа-Памфіліа –– нащадка аристократичної родини. Отже, гіпотезу про наявність двох джерел –– і в приватному архіві, і у Ватикані, –– відкидаємо. Кількарічне листування, «залучення осіб королівської крові, дипломатів та відомих музикантів» і, нарешті, згоду було отримано (Ракочі В. О. Рукописи не горять, або Симфонія до мажор Максима Березовського // Студії мистецтвознавчі. К., 2018. Ч. 1. С. 45).
Отже, шлях симфонії Березовського до нас в Україну був, приблизно таким:
• Три перші дослідники –– Фрідріх Ліппманн (стаття 1968 р.), Ян Лару (з його базою даних симфоній XVIII сторіччя та статтею 1980), Клаудіо Аннібальді (див. L’archivio musicale Doria Pamphilj: saggio sulla cultura aristocratica a Roma fra XVI e XIX secolo // Studi Musicali 11 (1982), p. 91–120, 12 (1982) p. 277–344.]
• Агостіна Зекка-Латерца – Павло Сербін – Стівен Фокс
• Джонатан Доріа-Памфілі – Стівен Фокс, а далі П. Сербін, Теодор Курентзіс, Кирило Карабиць.
В історії родини Доріа-Памфілі було декілька представників, які цікавилися музикою. Фонд архіву не дуже великий за обсягом, розподілений на три частини за хронологічним принципом. Найдавніша частина містить друковані ноти духовної музики XVI та XVII ст., друга частина – найбільша, складається з рукописів вокальної та інструментальної музики 2-ї половини XVIII ст., третя –– з видань та рукописів початку ХІХ ст. Але, за спостереженнями дослідників, тільки ноти XVIII ст. мають ознаки раціональної побудови фонду. Ця частина зібрання складається з 258 окремих одиниць збереження, а симфонії мають нумерацію від 148 до 187. Систематизація нот, раціональне об’єднання в окремі томи, за спостереженням Клаудіо Аннібальді, свідчить про «безпрецедентну художню компетентність», що не знає рівних в Італії наприкінці 18-го століття (Annibaldi, Claudio. L’archivio musicale Doria Pamphilj…. P. 311). Власником і збирачем цієї частини колекції був Джованні Андреа IV Дорія Ланді Памфілі (1747–1820), також відомий як ІХ принц Мелфі (після смерті батька у 1764 р.). Він був першим з родини Доріа-Ланді, хто переїхав до Риму (1760), де продовжив навчання, захоплювався музикою, співом, грав на клавесині, був членом літературної «Академії Аркадії» та об’єднання римських художників «Академія Св. Луки», спонсорував архітекторів, відновив римський палац, отриманий у спадок, а також коштовну картинну галерею. У зв'язку з пристрастю до музики у нього була велика музична бібліотека з штатом переписувачів, що спеціалізувалися на копіюванні відомих партитур. Художня компетентність аристократичної молодої людини була непересічною, він почав збирати колекцію з підлітковою полум’яністю у 17 років, а закінчив, коли йому не було ще 30 років. У фонді зібрано твори багатьох італійських композиторів, але не тільки вони цікавили господаря зібрання, тут знаходиться ціла низка творів іноземних для Італії авторів, «від Вагензейля до Мислівечека, від Березовського до Стабінгера, від Каммеля до Вангаля» (Annibaldi, Claudio. L’archivio musicale Doria Pamphilj …1982, P. 316). К. Аннібальді також відзначив, що у відборі оперної музики, Джованні Андреа більше схильний до смаків римської аристократії, а репертуар інструментальних творів переважно свідчить про його власні смаки. Більшість музичних рукописів було скопійовано з автографів або копій спеціально для Джованні Андреа Памфілі п'ятьма римськими переписувачами або їх працівниками: Джованні Баттіста Каффесі, Луїджі Гаетано, Де Россі, Франческо Тості, Леопольдо Варасконі. Рукописи інструментальної музики в основному копіювалися анонімним помічником Каффесі, який був Головним копіїстом (отже, ймовірно, і симфонію Березовського). Палітурні роботи виконані у книготорговців Джузеппе Монті і Джованні Антоніо Сеттарі, в основному між 1764 і 1776 роками. Відомо, що 1776 р. Джованні Андреа вимушено позбувся копіїстів, коли урізав розмір своїх витрат, частково і в музичній сфері, через економічні потреби сім'ї.
У каталозі К. Аннібальді зазначалося, що симфонії у фонді зібрані під шифрами від 148 до 187 у вигляді рукописних партитур та комплектів голосів (усього 39 номерів-шифрів). Кожен шифр відповідає одному тому (їх 31), або комплекту інструментальних партій (їх 7), ще 6 симфоній мають один спільний шифр 186, але у каталозі не вказано номер тому, а також останній номер «187» належить єдиній партитурі, що зазначена як увертюра (Бороні. Увертюра до «Еней в Лаціо»). У кожному томі від 4 до 11 симфоній, але найчастіше 6. Розташування авторів у томах довільне, не за алфавітом. Можна припустити, що їх оправляли поступово, по мірі накопичування, хоча інколи симфонії одного автора і сплетено разом у томі. До Симфонії Березовського приплетено ще 5 симфоній. Це симфонії Шміда (Schmid), Анфоссі (Anfossi), Йоммеллі (Jommelli), Радіккі (Radicchi) і Бертоні (Bertoni ?). Дослідники колекції підмітили мало прикмет використання фонду, зокрема серед нот, що копійовані Кафессі, до того ж із значними помилками, навіть у змісті томів чи авторстві композицій, переплутані титульні аркуші, двічі скопійований квартет одним і тим писарем і один раз з позначенням авторства Гаетано Пуньяні, а інша копія – авторства Йоганна Крістіана Баха. Однак, за спостереженнями К. Аннібальді саме анонімний помічник Дж. Б Каффесі копіював ноти симфоній у т. ХХХ, а серед них і симфонію Березовського).
Рукопис Симфонії До мажор М. Березовського знаходиться під шифром 183 у 30-му томі. Складається з 25 аркушів (48 сторінок з нотним текстом і титул) розлінованого цупкого паперу. Отже, рукопис Симфонії До мажор насправді походить з XVIII століття, оскільки музична колекція принца Джованні Андреа IV Дорія Ланді Памфілі (1747–1820) комплектувалася у 1764–1777 р., що за свідченням дослідників підтверджено ще й архівними фінансовими документами. Симфонія є рукописною копією, виготовленою вірогідно між 1770–1776 роком. Верхня межа – 1776 рік встановлена К. Аннібальді за документами з господарчої діяльності, пов’язаними з іменем головного копіїста –– Джованні Баттіста Каффесі. Нижня межа –– 1770 рік, виникла як спроба реконструкції процесу впорядкування фонду, що налічує близько 200 симфоній. зрозуміло, що вони отримані не одночасно, а конволют з Симфонією М. Березовського має передостанній номер –– Том ХХХ з 31 нумерованиих томів. Цікаво, що на титульному аркуші Симфонії зазначено номер «ХХХ», який навряд чи може бути порядковим номером симфонії у Березовського, хоча напевно цього стверджувати не можна. Оскільки це не автограф, а рукописна копія, хотілося би дізнатися з автографу чи списку вона була скопійована переписувачами Джованні Андреа IV Дорія Ланді Памфілі, а також сподіватися на знаходження автографів чи копій втрачених творів Максима Березовського і у ХХІ ст.

UDC 78.082
Ivchenko Larysa,
ORCID 0000-0003-2562-3979,
Ph. D of Art Criticism
Head of Music Books and Collections Department,
Institute of Book Studies,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine,
ivchenko@nbuv.gov.ua

SOURCE VIEW OF THE SYMPHONY IN C DUR OF M. BEREZOVSKY
The first publications about M. Berezovsky’s symphony were revealed, the correspondence of the copies of time of acquisition at music collection, the initial ways of spreading the symphony in Ukraine were clarified.
Keywords: music manuscript, music collection, symphony, Maksym Berezovsky