ОПЕРНА СПІВАЧКА ПРАСКОВ`Я КОВАЛЬОВА-ЖЕМЧУГОВА – ВИКОНАВИЦЯ СОПРАНОВИХ СОЛО У ХОРОВИХ КОНЦЕРТАХ С. ДЕХТЯРЕВА

Тези доповіді

УДК 783.2 (477)+78.03 “17”
Петришина Тетяна Володимирівна
ORCID 0000-0001-8891-2386
аспірантка кафедри теорії музики,
Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка,
Львів, Україна
tetyana.petrishina.92@gmail.com

ОПЕРНА СПІВАЧКА П. КОВАЛЬОВА-ЖЕМЧУГОВА – ВИКОНАВИЦЯ СОПРАНОВИХ СОЛО У ХОРОВИХ КОНЦЕРТАХ С. ДЕХТЯРЕВА

У доповіді наголошено на значенні сольного вокального виконавства у хорових концертах доби класицизму і висвітлено творчий тандем композитора С. Дехтярева та оперної співачки П. Ковальової-Жемчугової, для якої написані сопранові соло.
Ключові слова: П. Ковальова-Жемчугова, С. Дехтярев, хоровий концерт, сольне вокальне виконавство, сопранове соло.

Постановка проблеми. Духовні концерти українських композиторів доби класицизму є творами, написаними для хорового складу, однак вони мають доволі багато сольних вокальних побудов, призначених не для масового, а для індивідуального виконання. Сольні партії створювалися не для загальної маси півчих-хористів, а для професійно підготовлених співаків. Доволі часто такими співаками ставали конкретні особи, які мали спеціальну підготовку і приєднувалися до хорової капели як солісти, і в такому випадку автори музики писали сольні партії з урахуванням їхніх виконавських можливостей.
Аналіз духовно-музичної спадщини українських композиторів другої половини ХVIII – початку XIX століть доводить, що сольні вокальні побудови найчастіше трапляються у хорових концертах А. Веделя і С. Дехтярева. Тенорові соло А. Ведель писав для самого себе, тоді як сопранові соло у хорах С. Дехтярева були написані для оперної співачки П. Ковальової-Жемчугової.
Виклад основних матеріалів дослідження. І Прасков’я Ковальова-Жемчугова, і Степан Дехтярев були кріпосними музикантами родини Шерємєтєвих. Це безпосередньо відобразилося на особистій і творчій долі кожного з них. Будучи майже однолітками, обидва починали свій творчий шлях на театральній сцені. Надалі П. Ковальова-Жемчугова стала відомою та надзвичайно успішною оперною співачкою, а С. Дехтярев переключився на композиторську та капельмейстерську діяльність. Співачка доклала свій талант до виконання сольних партій у хорових концертах С. Дехтярева після того як полишила виступати на оперній сцені. Вокальна майстерність та мистецтво акторського перевтілення дозволяли співачці скласти конкуренцію професійно підготовленим виконавицям, переважно італійського походження, які працювали у Придворних театрах і отримували за виходи на сцену високу заробітну платню. Головною перешкодою цьому було кріпацьке походження і залежне соціальне положення, а з часом й особиста залежність від графа Миколи Шерємєтєва, який наважився укласти із нею морганатичний шлюб.
Народжена у родині коваля, майбутня графиня Шерємєтєва у восьмирічному віці була взята у Кусково під опіку родички Шерємєтєвих княгині Марфи Михайлівни Долгорукої, де її стали готувати для трупи кріпацького театру. Вона вперше вийшла на сцену в 11 років у партії служниці в опері «Досвід дружби» французького композитора Андре Гретрі (1779). У друкованому лібрето опери, примірник якого зараз знаходиться в Російській національній бібліотеці Санкт-Петербурга, вона вказана як Прасков’я Горбунова. Дебют видався успішним і вже в наступному році вона заспівала партію Белінди в опері Антоніо Саккіні «Колонія, або нове поселення». У друкованому лібрето юна співачка була вказана вже як Прасков’я Ковальова.
Виходячи на сцену у своїх перших виставах, вона продовжувала навчатися музиці і співу. Навчання акторів-кріпаків для домашнього театру було поставлене у Шерємєтєвих із великим розмахом. Вчителями були видатний російський актор Іван Дмитриєвський та одна з його учениць, відома акторка та співачка Єлизавета Сандунова. В них навчалася Прасков’я Ковальова. Високий дитячий голос поступово перетворився на красиве ліричне сопрано, Для того, щоб співати в операх європейських композиторів, які ставилися у шерємєтєвських театрах, вона вивчила французьку та італійську мови, паралельно із цим опанувала гру на арфі і клавесині.
Перший успіх прийшов після виконання партії Лізи у комічній опері П’єра Монсіньї «Біглий солдат». Співачці було 13 років, і в лібрето вона була вказана як Прасков’я Жемчугова. Ранній старт спричинив ранню кульмінацію. Свою зіркову партію Еліани в опері Гретрі «Самнитські шлюби» співачка виконала у 17 років, а через два роки тріумфально проспівала її у присутності імператриці Катерини ІІ, яка приїхала у новозбудований театр Шерємєтєвих у Кусково. Через 10 років цю оперу із Ковальовою-Жемчуговою у головній ролі відвідали російський імператор Павло І та колишній польський король Станіслав Август Понятовський. Це відбулося вже не в Кусково, а в Останкіно, де граф Микола Шерємєтєв збудував новий домашній театр за останнім словом техніки. Згодом граф визнав, що театр було збудовано у подарунок для Прасков’ї Ковальової-Жемчугової.
Перебуваючи від юних років у статусі прими кріпосних театрів родини Шерємєтєвих, співачка виконувала провідні жіночі партії в усіх операх, які ставилися на їхніх сценах. В основному це були образи юних закоханих героїнь, які відповідали архетипу нареченої. За характером і соціальним статусом це могли бути і скромні бідні дівчини, і зарозумілі принцеси.
Виконання партії Еліани у присутності російського імператора Павла І у 1797 році стало останнім виходом співачки на сцену. Того ж року граф Шерємєтєв за наказом Павла І перебрався на державну службу у Петербург і забрав із собою Ковальову-Жемчугову, а через два роки розпустив театральну трупу, перевівши більшість добре навчених виконавців у прислугу. У Петербурзі співачка припинила театральну діяльність, отримала «вольну» і в 1801 році уклала шлюб із графом Шерємєтєвим.
Припинивши сценічні виступи, П. Ковальова-Жемчугова переключилася на домашні концерти хорової капели графа Шерємєтєва, які проходили у Фонтанному домі, і брала в них участь протягом останніх п’яти років свого життя (1798–1803). Сопранові соло у хорових творах С. Дехтярева цього періоду є надзвичайно розвиненими і складними. Якщо порівняти їх із оперними партіями, які П. Ковальова-Жемчугова виконувала на сцені, можна виявити велику кількість спільних побудов, які вказують на технічно-віртуозний оперний спів. Це різного роду вокальні прикраси, фігурації, складні для інтонування хроматичні рухи, високі верхні ноти та ін., які майже буквально перенесено з оперної партитури у фактуру хорового концерту. Інакшим є характер музики, пов’язаний зі світом духовної образності, а не з особами юних закоханих героїнь.
Висновки. Аналіз матеріалу духовних творів С. Дехтярева, написаних у тандемі із оперною співачкою П. Ковальовою-Жемчуговою, доводить, що питання сольного вокального виконавства у хорових концертах доби класицизму слід пов’язувати із тенденцією до розширення жанрових кордонів хорового концерту за рахунок введення у виконавський склад хору оперних голосів і вивчати з позиції синтезу ознак, властивих хоровому і оперному співу.

UDC 783.2 (477)+78.03 “17”
Tetiana Petryshyna
ORCID 0000-0001-8891-2386
Aspirant from the Department of Music Theory,
Mykola Lysenko Lviv National Music Academy,
Lviv, Ukraine
tetyana.petrishina.92@gmail.com

OPERA SINGER P. KOVALYOVA-ZHEMCHUHOVA – PERFORMER
OF SOPRANO SOLO IN CHOIR CONCERTS OF S. DEKHTYAREV
The report emphasizes the importance of solo vocal performance in choral concerts of the Classicist era and highlights the creative tandem of composer S. Dekhtyarev and opera singer P. Kovaleva-Zhemchugova, for whom soprano solos were written.
Keywords: P. Kovaleva-Zhemchuhova, S. Dekhtyarev, choral concert, solo vocal performance, soprano solo