Особові бібліотеки професорів Київського університету св. Володимира у фондах Відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ: історія, сучасний стан і питання представлення в електронному середовищі

Тези доповіді

У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій (далі – ВБЗІК) Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – НБУВ) зберігаються бібліотеки історико-культурні фонди бібліотек, сформованих протягом XVIII-ХІХ ст. Кожна з таких книжкових колекцій має власну історію формування, побутування та, зрештою, надходження у 1-й третині ХХ ст. до фондів новоствореної Всенародної бібліотеки України (далі – ВБУ).
Безперечно, однією з найбільших книгозбірень, що нині зберігаються у фонді ВБЗІК, є бібліотека Київського університету св. Володимира (далі КУСВ), з усіма її складовими. Українські дослідники: Т. Є. Мяскова, С. О. Булатова, І. О. Ціборовська-Римарович, О. С. Рабчун протягом останніх десятиліть займалися вивченням окремих складових університетської бібліотеки. Проте, до сьогодні маємо окремі малодосліджені або й зовсім недосліджені частини великої за обсягом та універсальною за складом бібліотеки КУСВ.
Окремим масивом видань, що знаходяться у складі фондів ВБЗІК НБУВ, є особові бібліотеки викладачів та професорів університету: Ф. С. Цицуріна, Г. Є. Рейна, М. П. Дашкевича, С. П. Томашевського, В. С. Іконнікова.

Цицурін Ф. С.
Федір Степанович Цицурін (12.06.1814 – 19.12.1895) – терапевт, лейб-медик, таємний радник. Закінчив медичний факультет Харківського університету (1835 р.). Протягом навчання у Дерпському університеті, працював над дисертаційним дослідженням про черевний тиф, захистив дисертацію у 1841 р. Наступні 1841-44 рр. перебував у науковому відрядженні в Європі. Після повернення був направлений до Київського університету на посаду ординарного професора.
Федір Степанович працював на кафедрі терапевтичної клініки (1847-1850 рр.), був деканом медичного факультету, організував першу на той час окрему кафедру терапії та був її завідуючим. Він перший у Києві ввів у практику проведення аналізу патологоанатомічних даних. Велика заслуга Ф. С. Цицуріна в організації та наповненні Медичного відділу університетської бібліотеки
Бібліотека вченого була подарована КУСВ. Правда, з часом, своєї цілісності вона не зберегла: одна частина книг увійшла до загального фонду університетської бібліотеки, інша була передана до бібліотеки новоствореного медичного університету (Національний медичний університет імені О. О. Богомольця), і лише невелика кількість книг відомого медика збереглась окремим масивом документів.

Рейн Г. Є.
Георгій Єрмолайович Рейн (20.04.1854 – 4.12.1942) народився у Санкт-Петербурзі в сім’ї унтер-офіцера. Закінчив Ларинську гімназію (1869) та Санкт-Петербурзьку військово-медичну академію (1872). У 1876 р. захистив дисертацію. Був учасником російсько-турецької війни 1877-78 рр. У 1883 р. Г. Є. Рейна обрано професором кафедри акушерства та жіночих хвороб КУСВ. Під його керівництвом була побудована нова університетська клініка. У 1886 р. Г. Є. Рейн заснував Київське акушерсько-гінекологічне товариство при КУСВ; до 1900 р. він був головою товариства. З 1900 р. продовжив свою діяльність у Санкт-Петербурзі – був обраний завідувачем кафедри акушерства та жіночих хвороб Санкт-Петербурзької військово-медичної академії. У 1911 р. в університеті св. Володимира була запроваджена премія імені академіка Г. Є. Рейна за найкращу роботу з гінекології та акушерства. У 1912 р. науковець був обраний членом Державної думи 4 скликання від Волинської губернії. У 1913 р. склав з себе повноваження члена Державної думи (депутат Думи не міг поєднувати «должность с определенным окладом содержания»). З 1.09.1916 р. до 22.02.1917 р. – Г. Є. Рейн фактично був першим міністром охорони здоров’я Російської імперії. У 1918 р. емігрував до Болгарії, потім повернувся в Росію, примкнув до Денікіна, у 1919 р. знову емігрував – спочатку до Німеччини, а потім переїхав у Францію. Г. Є. Рейн помер у Ніцці в 1942 р.
За окремими відомостями власна бібліотека Г. Є. Рейна зберігається, як мінімум, у сховищах двох країн – України та Росії. Вона стала основою бібліотеки Музею гігієни в Санкт-Петербурзі та у кількості 2 211 одиниць збереження у 1914 р. була передана до бібліотеки університету св. Володимира. Припускаємо, що протягом 1925-27 рр., коли проходив розподіл фонду бібліотеки університету св. Володимира між ВБУ, Київським інститутом народної освіти (тепер Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова) та медичним університетом (тепер – Національний медичний університет імені О. О. Богомольця), видання зі складу особової бібліотеки Г. Є. Рейна були розпорошені по різних новостворених бібліотеках. Нині у фонді ВБЗІК нам вдалося відшукати станом на березень 2013 р. лише 64 одиниці зберігання.


Дашкевич М. П.

Більша частина життя Миколи Павловича Дашкевича (16.08.1852-02.02.1908 рр.) пов’язана з КУСВ: починаючи з 1868 р., коли став студентом цього навчального закладу, потім працював викладачем (з 1873), став профессором (1884) кафедри всесвітньої літератури.
На сьогодні у фондах ВБЗІК виявлено і взято на облік 137 книг, які мають штамп «Библ[іотека] Дашкевича». Кількість невелика, проте репертуар книг різнобічний і відображає сфери професійних зацікавлень професора: окремі примірники різноманітних періодичних видань, література, що висвітлює питання з історії, літературознавства, релігії німецькою, польською, чеською, французькою, російською та ін.. мовами; хронологічні межи видань: 1688-1906 рр.
За заповітом вченого його бібліотека мала залишитися в розпорядженні його родини, але через два роки вона стала складовою бібліотеки КУСВ. Частина книг зберігалася у с. Бежів (родинному маєтку Дашкевичів). На жаль, «бежівська частина» загинула під час пожежі в кінці Другої світової війни. Книги з бібліотеки М. П. Дашкевича у складі книгозбірні КУСВ, а згодом, перейшли до фондів НБУВ. Видання не зберігалися окремою колекцією, а були розпорошені серед фондів різних структурних підрозділів.
Під час реформування у фондах ВБЗІК цієї невеликої, на даний момент, за обсягом колекції, виявилося, що її всебічне дослідження може стати підґрунтям для більш фундаментальних комплексних історико-книгознавчих наукових досліджень.


Томашевський C. П.

Сергій Петрович Томашевський (6.10.1854-8.03.1919 рр.) – відомий український лікар дерматолог-венеролог. Народився в м. Кролевці (Сумської області) в сім'ї лікаря. У 1876 р. закінчив Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну Академію. У 1886 р. отримав ступінь доктора медицини. З 1887 р. приват-доцент, протягом 1897-1916 рр. професор КУСВ кафедри сіфілідології та дерматології (завідував кафедрою у 1897-1916 рр.) Ініціатор створення (1900 р.) київського сифілідологічного товариства. Відомий Сергій Петрович Томашевський і як прихильник вищої медичної освіти для жінок. Він був організатором, а потім і директором медичного відділення при Вищих жіночих курсах у Києві (1907-1916 рр.), на базі якого в 1916 р. був створений Жіночий медичний інститут. Праці вченого присвячені медичній тематиці. Не дивно, що в особовій бібліотеці вченого були переважно іноземні книги і журнали з медицини: Zentralblatt für die medizinischen Wissenschaften (Berlin); Allgemeine Medizinische Zentral-Zeitung (Berlin); Archiv für Dermatologie und Syphilis (Berlin); Bulletin de la Societe francaise de dermatologie et syphiligraphie (Paris), Monatshefte Fur Praktische Dermatologie (Hamburg und Leipzig) та інші. До речі, деякі номери зі знайдених нами журналів не відображені у зведеному каталозі «Зарубіжні періодичні видання у фондах ЦНБ і бібліотек наукових установ АН УРСР (1665-1975 рр.)». (К., 1980-1981 рр.). Особова бібліотека С. П. Томашевського містить також монографії з медицини, матеріали наукових конференцій.
Завдяки штампу з написом «Из библиотеки Сергея Петровича Томашевского» нами виокремлено в окремий фонд і введено до наукового обігу 219 книг, які раніше належали вченому.



Іконніков В. С.

Значна частина життя історика Володимира Степановича Іконнікова пов'язана з Києвом. Тут він народився 21 грудня 1841 р. в родині ветерана війни 1812 р., виховувався в Київському кадетському корпусі. У 1865 р. В. С. Іконніков закінчив історико-філологічний факультет КУСВ. Після захисту докторської дисертації «Спроба дослідження про культурне значення Візантії в російській історії» в 1870 р. В. С. Іконнікова затвердили професором. Майже 50 років Володимир Степанович віддав служінню історичній науці в стінах Університету св. Володимира. Протягом сорока років – з 1873-го до 1913 р. – він був головним редактором «Университетских известий». За 53 роки активного творчого життя В. С. Іконніков видав 716 наукових розробок загальним обсягом понад 15,5 тис. сторінок, не беручи до уваги редагованих видань. Він автор 21 монографії, 90 статей у періодичних виданнях та збірниках, 521 бібліографічної нотатки.
З 1890 р. Володимир Степанович став головою бібліотечної комісії при Київському університеті. Цю посаду він займав протягом 15 років. Помер В. С. Іконніков у 1923 р. у Києві. Похований на Щекавицькому цвинтарі.
На основі архівних документів з Відділу бібліотечних зібрань історичних колекцій та Інституту рукопису НБУВ, було зібрано та опрацьовано матеріал про власну бібліотеку В. С. Іконнікова. На жаль, на даний момент нами виявлена лише незначна кількість книг, які раніше були у складі особової бібліотеки вченого. Здебільшого це книги іноземними мовами, які були передані видавництвами, авторами, або іншими закладами. Кожна книга з власної бібліотеки Володимира Степановича, яка знаходиться у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій, детально описана, має свій шифр та занесена до електронного каталогу.
Особові бібліотеки професорів КУСВ відображають професійні інтереси своїх власників, творчість, суспільну діяльність, а також є історико-культурною пам’яткою свого часу.