ВІЛЬНЮСЬКИЙ ЧАСОВНИК 1568-1572 РР. В КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЦЕВОГО КИРИЛИЧНОГО КНИГОВИДАННЯ

ЗаявникБондар Наталія Петрівна (Україна)
КонференціяМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація. Розвиток бібліотечно-інформаційного потенціалу в умовах цифровізації» (2020)
ЗахідСекція 3. Книгознавчі дослідження історико-культурних фондів
Назва доповідіВІЛЬНЮСЬКИЙ ЧАСОВНИК 1568-1572 РР. В КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЦЕВОГО КИРИЛИЧНОГО КНИГОВИДАННЯ
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
СтаттяЗавантажити статтю


Тези доповіді

ВІЛЬНЮСЬКИЙ ЧАСОВНИК 1568-1572 РР. В КОНТЕКСТІ
ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЦЕВОГО КИРИЛИЧНОГО КНИГОВИДАННЯ

Відновлення кириличного друку у Вільнюсі в 1570-х рр. пов’язують з іменами братів Мамоничів та друкаря Петра Мстиславця, соратника Івана Федорова по видавничій діяльності у Москві та в Заблудові. Першим виданням, що постало внаслідок їх співпраці, стало Євангеліє 1575 р. Проте у його вихідних відомостях зазначено, що над книжкою працював Петро Мстиславець за сприяння у справі від Івана та Зеновія Зарецьких, а також Кузьми та Лукаша Мамоничів. У Псалтирі 1576 р. згадано тільки братів Мамоничів вже без зазначення Зарецьких, які, напевне, відійшли від справи. Однак попередньо у Вільнюсі вийшло друком ще одне загадкове видання – Часовник без зазначення часу публікації, датований за історичними реаліями в післямові 1568–1572 рр. У його тексті також вказано друкарню під протекцією братів Зарецьких. Проте хто саме безпосередньо друкував книжку, залишається невідомим. Це міг бути П. Мстиславець, оскільки його ім’я зазначене поряд з І. Федоровим у заблудівському Євангелії учительному, роботу над яким було завершено 17 березня 1569 р., адже у наступному друці – Псалтирі з возслідуванням, закінченому 23.03.1570 р., ім’я П. Мстиславця вже не вказано, напевне, він у цей час вже виїхав до Вільнюса.
Вільнюський Часовник 1568-1572 рр. є рідкісним, наразі він відомий у трьох примірниках, що зберігаються у Бодлеянській бібліотеці (Оксфорд), Ягеллонській бібліотеці (Краків) та Російській державній бібліотеці (Москва). Ми мали можливість попрацювати з краківським примірником. Книжка надрукована доволі вправно та майстерно, не схожа на пробну роботу майстрів-початківців. При її друці використано заставки, ініціальні літери кількох розмірів, розташовану вертикально ілюстрацію-заставку, що займає цілу сторінку книги. Щодо техніки друку, то застосовано друк з абзацу, використано фігурний набір кінця тексту, розміщення назви в колонтитулах. Як допоміжний шрифт для заголовків у виданні Часовника 1568–1572 рр., використано шрифт Ф. Скорини, що суттєво відрізняється від чіткого півуставного шрифту друків І. Федорова та П. Мстиславця. У виданні надруковані й ініціальні літери з видань Ф. Скорини.
Привертає особливу увагу активне використання орнаментів з оригінальних виливних прикрас, які бачимо на багатьох аркушах у вигляді різних композицій – арк.16, 57 зв., 110, 131 зв., 140 зв., 145, 148 та ін. Найскладніша композиція розміщена на арк. 131 зв. – повний рядок трилисників на завершенні тексту, пропуск в один рядок, і ще п’ять рядків у шаховому порядку. В кінці книги на арк. 148 під текстом надруковано смужку стрілочок з восьми елементів.
В більшості випадків комбінації з виливних прикрас замінили такий елемент художнього оформлення, як гравіровані кінцівки. Кінцівки, як і виливні прикраси, на відміну від заставок та ініціалів, не були обов’язковим елементом оформлення кириличних рукописних книг, і не одразу ввійшли до друкованих. В видавничому доробку І. Федорова виливні прикраси використані тільки в острозьких виданнях, проте острозькі прикраси відмінні віданалізованих. П. Мстиславець в своїх самостійних вільнюських друках ні кінцівок, ні виливних прикрас жодного разу не використав. Відтак попри логічну дотичність до роботи над Часовником П. Мстиславця за стилістикою художнього оформлення та видавничими особливостями книга істотно відрізняється від його видань. В той же час форма подачі вихідних відомостей в Часовнику зближує це видання з доробком двох першодрукарів, найбільше із заблудівським Євангелієм учительним 1569 р.
За стилістикою друку майстра, який працював над книжкою, зокрема, за його схильністю до декорування видань великою кількістю виливних прикрас назвемо «майстром виливних прикрас». Вподобання до використання виливних прикрас дозволяє спробувати виявити схожі риси оформлення і в інших виданнях, – ідентичні виливні прикраси містять Катехізис (Несвіж, 1562), Октоїх (Вільнюс, 1582), Євангеліє учительне (Вільнюс, бл. 1580), Збірник повчань Геннадія Схоларія (Вільнюс, 1585–1586 рр.), Псалтир з Часословом (Вільнюс, після 1593) та інші. Найбільш цікавим в контексті нашого дослідження є надрукований простою мовою протестанський Катехізис, що побачив світ в друкарні М. Кавечинського, С. Будного та Л. Кришковського. Окрім однакових виливних прикрас стилістично подібні до заставок Катехізиса й заставки Часовника. При цьому вони суттєво різняться від заставок у виданнях І. Федорова та П. Мстиславця. Безпосереднім друкарем несвізьких видань був Даніель Ленчицький, який пізніше гіпотетично працював у друкарнях Заславля та Лоська, а з середини 1570-х р. самостійно друкував книги у Вільнюсі. Напрошується висновок про його вірогідну задіяність у роботі друкарні, започаткованої братами Зарецькими.
Композиції з таких же виливних прикрас, як у Часовнику 1568–1572 р., використано і у двох виданнях друку Василія Гарабурди – Октоїху 1582 р., що має вихідні відомості, і у більш ранньому анонімному Євангелії учительному бл. 1580 р., що за схожістю шрифтів та прикрас атрибутується його ж друкарні. На ідентичні виливні прикраси натрапляємо і у пізніших вільнюських виданнях друкарні Мамоничів – Збірнику повчань Геннадія Схоларія 1585–1586 рр., Псалтирі з Часословом після 1593 р. та інших.
Предметом наших зацікавлень став і папір примірника. Формат видання у вісімку дозволяє розрізнити лише чверть філіграні, розміщену вверху або внизу біля корінця. У досліджуваному примірнику точно використано щонайменше три види паперу, на яких ідентифікуються філіграні Козел або Шарфенберг в картуші без корони, Годзава та ще одна, сюжет якої нам незрозумілий. Папір з цими філігранями належить до періоду датування Часовника і побутував у Вільнюсі.
Відтак спроба проаналізувати особливості друку та художнього оформлення вілбнюського Часовника 1568–1572 рр. друкарні Зарецьких дозволяє зблизити його з більш ранніми виданнями несвізької протестанської друкарні та пізніших вільнюських видавництв В. Гарабурди та Мамоничів. Напевне, друкар, якого ми назвали «майстром виливних прикрас», не ідентичний до осіб І. Федорова та П. Мстиславця, із відомих фахівців моєна назвати Д. Ленчицького, латиношрифтні видання якого потребують подальшого порівняння з видавничими особливостями Часовника 1568–1572 рр.