ЗАВДАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АРХІВНОЇ СИСТЕМИ НАН УКРАЇНИ

ЗаявникЯременко Лідія Миколаївна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
Захід• Семінар: Архівна спадщина в інформаційному просторі: традиції, інновації, перспективи
Назва доповідіЗАВДАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АРХІВНОЇ СИСТЕМИ НАН УКРАЇНИ
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Сучасні нагальні завдання та перспективи розвитку архівної системи Національної академії наук України (далі – НАН України), а також вирішення сьогоденних питань особливостей побудови її Архівного фонду (далі – АФ), безперечно, тісно пов’язані з історією самого фондоутворювача – НАН України та історією формування її документного комплексу як національного архіву української науки.
Формування АФ НАН України почалося з моменту заснування Української академії наук, юридичне оформлення якої відбулося 14–27 листопада 1918 р., і на сучасному етапі його розвитку відповідно до положень, закріплених Статутом НАН України, триває збір, упорядкування, описування та зберігання «архівних матеріалів академічних установ, рукописів учених і діячів культури та інших матеріалів, які мають наукову, культурну та історичну цінність». За цей період у фонді відклалися документи загальною кількістю понад 1,4 млн одиниць зберігання, що становлять частину Національного архівного фонду і відображають науково-дослідну та науково-організаційну діяльність НАН України, її установ та провідних вчених, дають можливість простежити процеси організації, проведення, координації та виконання наукових досліджень вищою державною науковою організацією України з фундаментальних та прикладних проблем природничих, технічних і соціогуманітарних наук.
Визначальні зміни у формуванні архівної системи Академії відбулися у 1968 р. після створення за постановою АН УРСР її Центрального наукового архіву, який функціонує сьогодні як Інститут архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – ІА НБУВ) і є головним архівним підрозділом у системі НАН України з питань формування, обліку, зберігання і використання документів АФ НАН України. Положенням про АФ НАН України визначені фондоутримувачі АФ НАН України, що зберігають документи тимчасово і постійно. Наукові архіви Президії НАН України та академічних установ зберігають документи тимчасово, до передачі їх на постійне зберігання до ІА НБУВ.
Однак, ІА НБУВ протягом майже 50 років свого існування так і не був забезпечений спеціальним окремим загальноакадемічним архівосховищем, і тому документація Президії та установ НАН України так і зберігається в їх архівах. В обов’язковому порядку до ІА НБУВ на сьогодні надходять тільки архівні фонди ліквідованих установ, для розташування яких в НБУВ вже також немає вільних площ.
Право постійного зберігання документів, окрім ІА НБУВ, має низка архівних структурних підрозділів академічних установ – інститутів літератури ім. Т. Г. Шевченка, мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, археології, Інститут рукопису НБУВ, відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника та музеї і музейні кімнати установ НАН України.
Для всіх цих підрозділів також дуже болючим є питання наявності площ для зберігання документів відповідно до вимог чинних стандартів.
Незважаючи на певне порушення цілісності документних структур за ранні роки діяльності української Академії наук, на сучасному етапі АФ НАН України є чітко визначеним, нормативно і методично забезпеченим, науково та інформаційно розробленим комплексом.
На даний час визначення подальших завдань та перспектив розвитку архівної системи НАН України і її документного комплексу лежить у площині двох напрямів – 1) організаційно-структурних засад та укомплектування кадрового складу і 2) активного впровадження інформаційних технологій з метою входження архівної спадщини української науки до електронного інформаційного простору.
Відсутність вільних площ і забезпечення кадрами – ці проблеми стоять не тільки перед архівною системою Академії, але й всієї архівної галузі України, як згодом і бібліотечної. За першим напрямом потребує негайного вирішення питання про виділення приміщення для загальноакадемічного архівного сховища шляхом будівництва або використання вже існуючих будівель. Це дасть можливість, з одного боку, сконцентрувати певну частину АФ НАН України в єдиному комплексі і запобігти його можливим втратам, а з іншого – в академічних установах після передачі своїх архівів за попередні роки вивільняться площі для накопичення і зосередження поточної документації. Адже за з’ясованою ІА НБУВ інформацією майже в 90 % академічних установ архівні приміщення заповнені на 100 % або зовсім відсутні і документи зберігаються в непристосованих приміщеннях, що не гарантує їх збереженість.
Ще один невирішений організаційний момент – зберігання документів установ у регіонах за місцем розташування – Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Львів та ін. Адже зрозуміло, що ці установи навряд чи колись передадуть свої документи до архіву в Київ, навіть якщо такий буде побудовано. Серед прийнятних рішень можливо було б запропонувати створення філій загальноакадемічного архіву при наукових центрах або надання таких повноважень одному з архівів найбільших в регіоні інститутів. Можливий також варіант надання права постійного зберігання своїх архівних документів як частини АФ НАН України кожній установі за межами Києва.
Проте, усі ці питання не знаходять свого вирішення через відсутність відповідних приміщень та фінансів. А на сьогодні їх вирішення набуває надзвичайної ваги – адже в рамках реорганізації структури НАН України в найближчий час можливе масове надходження архівних фондів ліквідованих установ.
Окреслюючи завдання іншого напряму розвитку архівної системи НАН України і її АФ, треба зазначити, що архівним підрозділам НАН України належить не тільки меморіальна функція збирання і зберігання документальної спадщини всієї української науки, але й створення та розповсюдження інформаційних ресурсів на документи АФ НАН України традиційної та електронної форм, особливо сьогодні, коли увага сучасного суспільства звернена до першоджерел історичної інформації. Адже за роки незалежності України значно посилилось зацікавлення наукових кіл до першоджерел і всього комплексу інформації про історію, становлення, розвиток і досягнення української науки, і зокрема досліджень історії Національної академії наук України. І тому автоматизація процесів обробки архівної наукової спадщини та створення її електронних продуктів потребують значного пришвидшення.
Останнім часом значно прискорилась робота установ архівної системи на підставі оновленої нормативно-методичної бази щодо формування фондів наукових установ, видатних вчених України, створення науково-пошукових систем на документи цих фондів традиційної форми (описи, каталоги, путівники, покажчики). Водночас активізується робота по залученню документів АФ НАН України та науково-довідкового апарату до нього до сучасного інформаційного середовища. Зокрема, слід зазначити, розпочату розробку електронних баз даних, облікових та на документи фондів, в інститутах рукопису і архівознавства НБУВ, оцифрування протоколів засідань Президії НАН України в її науковому архіві, використання як самих архівних документів, так і їхньої інформації на офіційних веб-сайтах НАН України та понад 110 академічних науково-дослідних установ, що забезпечує широкий доступ користувачів до документальних пам’яток національної науки. ІА НБУВ спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України здійснено переведення аудіозаписів засідань Президії Академії за 1970–2000 рр. на сучасні носії, що забезпечує їх фізичну збереженість і дає можливість включення до автоматизованих інформаційних систем.
Проте, це вкрай необхідне спрямування завдань архівної роботи академічної системи, що водночас сприяє і збереженню наукової спадщини нації, і швидкому її введенню до соціокультурного простору та розповсюдженню знань про архів української науки, і формуванню загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів, має на своєму шляху певні складнощі, вирішити які можливо через максимальне адаптування і узгодження процесів їх створення з стандартними вимогами до обліку, описування, формування архівних фондів традиційним способом, визначення програмних засад та нормативно-методичної бази цього процесу, а також певних юридичних норм щодо власності документів і можливості їх використання, і, безумовно, забезпечення відповідним кадровим складом і комп’ютерним обладнанням архівних підрозділів НАН України.
І, сподіваємось, вирішення найближчим часом цих питань забезпечить широкий і постійний доступ користувачів до документальних пам’яток національної науки.