Фрагменти київських кириличних видань як джерело доповнення та уточнення бібліографії стародруків

ЗаявникБондар Наталія Петрівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України
Назва доповідіФрагменти київських кириличних видань як джерело доповнення та уточнення бібліографії стародруків
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Збірка видань друкарні Києво-Печерської лаври ХVІІ–ХVІІІ ст. у фондах Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського нараховує усього 317 видань у 1909 примірниках, з них 71 видання ХVІІ ст. у 511 примірниках, та 239 видань ХVІІІ ст. у 1398 примірниках. Переважно ці видання зберігаються у фонді відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ. Колекція є великою і презентаційною, найбільшою в Україні і однією з найбільших у світі, особливо за кількістю представлених примірників. Однак вона практично не поповнюється, оскільки бібліотека не купує і не отримує нових стародруків. Однак існує так званий внутрішній потенціал поповнення колекції та доповнення бібліографії стародруків за рахунок ретельного перегляду та вивчення складу примірників, виявлення та атрибуції вставних фрагментів та аркушів в їх складі, ідентифікації макулатурних аркушів, використаних для підклейки форзаців та укріплення оправ тощо. Саме на таких випадках використання аркушів видань києво-печерського друку замість форзаців і хотілося б детальніше зупинитися, оскільки такий напрямок вивчення підклейних аркушів видається перспективним, і його потенціал на сьогодні далеко не вичерпаний дослідниками.
Робота з атрибуції та дослідження вставок, вклейок, фрагментів стародруків активно проводиться з кириличними виданнями збірки НБУВ впродовж останніх 15 років, і вже дала чимало наслідків. Спробуємо коротко зупинятися на кириличних виданнях друкарні Києво-Печерської лаври, представлених фрагментами, використаними замість форзаців стародруків. Варто відмітити, що підклеювання форзаців кириличних стародруків макулатурними аркушами з друкованим текстом, що вийшли із ужитку, є сталою практикою. Частіше можливість використати друковані макулатурні аркуші була в палітурнях, які існували при друкарнях. Для підклеювання або укріплення форзаців чи блоку книги використовувалися аркуші ранішого за часом видання або рукопису, іноді ті, текст яких був передрукований, відтак вони не використовувалися в тиражі. Подеколи такі аркуші містять варіант набору тексту, який не прослідковується в тиражних примірниках стандартного вигляду, в інших випадках виявляються ідентичними набору стандартних примірників, і причини їх «зайвості» залишаються невстановленими.
Ще під час підготовки каталогу кириличних стародруків ХV–ХVІІ ст. [2] вдалося виявити цікаві варіанти значної редакторської роботи над текстом у процесі підготовки до друку та вже після початку друку переважно у виданнях авторських творів києво-печерського друку середини ХVІІ – перших десятиліть ХVІІІ ст. – Л. Барановича, Й. Галятовського, А. Радивиловського, М. Козачинського. Так, доволі давно відомі факти редакційної роботи з текстом «Ключа разумінія» Йоаникія Галятовського (Київ: Друкарня Печерської лаври, 1659) [3, С. 6–7]. Під час підготовки каталогу 2008 р. було встановлено, що вилучені з тиражу аркуші зі старим варіантом тексту, що був передрукований, активно використовували для форзаців багатьох примірників цього ж видання [2, С. 25, 53, № 89, іл. 32–33]. Наприклад, у примірнику Кир. 32 – це аркуші 24, 42, 47, 162; у примірнику Кир.73п – три однакові арк. 162, підклеєні фрагментами двох арк. 47; у примірнику Кир.74п – два арк. 38, арк. 3, 47. Напевне, примірники з форзацами з вилучених аркушів друкованого тексту мають київські оправи, виготовлені невдовзі після публікації. Книжки з шифрами Кир.32; Кир.74п походять із Пустинно-Микільського монастиря, Кир.73п – Києво-Михайлівського монастиря.
Подібні варіанти авторського тексту, відредагованого та передрукованого, раніше було виявлено і при публікації збірки проповідей Антонія Радивиловського «Огородок Маріи Богородицы», виданої друком у Києві 1676 р. Два фрагменти зі сторінками 1–8 та 1001–1004 виявилися первісними варіантами друку відповідних частин цього твору [2, С. 25, 55, № 100, іл. 34–35]. Вони відрізняються набором, художнім оформленням і суттєвими змінами в тексті. У повних примірниках такий варіант, схоже, не трапляється, оскільки його не виявлено в жодному з 18 примірників НБУВ. У першому випадку аркуші з початковим текстом твору А. Радивиловського долучено чомусь до львівського братського видання Євангелія 1636 р. (шифр Кир.2512п), у другому – підшито в кінці примірника київського лаврської Мінеї 1680 р. (шифр Кир.119п). Обидва згадані стародруки походять із бібліотеки Києво-Софійського собору.
Виявлено й не зазначені в бібліографії варіанти друку твору Лазаря Барановича «Меч духовный», виданого в Києво-Печерській друкарні у 1666 р. Замість форзаців одного із примірників (шифр Кир.38) використано два аркуші [10] І рахунку [2, С. 26, 53, № 93]. Аркуші містять відмінності в наборі передостаннього рядка – на форзацних аркушах вказано «великою княгинею Евдокіею Алексіевною», в основному наборі – «великою княжною…». В першому варіанті з форзаців допущено помилку, яку потім було виправлено, відтак в примірники тиражу вставлявся аркуш другого варіанту із виправленнями. В дев’яти примірниках НБУВ трапляється другий варіант, у інших двох цього аркуша бракує, і лише в одному примірнику аркуш уміщено двічі один за одним в обох варіантах. Останній з примірників (Кир.959) із вкладним записом Лазаря Барановича до Києво-Софійського собору, можливо, у книжці сам автор зумисно залишив аркуші з обома варіантами друку.
Таким прикладом редакційної роботи з текстом пізнішого періоду діяльності лаврської друкарні 40-х рр. ХVІІІ ст. можуть слугувати й аркуші тримовного панегірика російській імператриці Єлизаветі Петрівні, складеного Михайлом Козачинським (Київ, 1744), використані замість форзаців Мінеї 1680 р. шифр Кир.49. Зіставлення цих аркушів з текстом повних примірників панегірика показало, що виявлені фрагменти становлять варіант друку зі значними відмінностями. Передруковувалося, мабуть, усе видання, про що свідчить різниця у фоліації. Текстові аркушів 14, 17–17 зв. у фрагментах із форзаців відповідають арк. 16–16 зв., 19–19 зв. примірниках видання. Зіставлення текстів виявленого варіанта та повних примірників переконує, що причиною передруку було суттєве змістове редагування тексту твору.
До вже введених у науковий обіг можна додати й декілька нововиявлених випадків використання фрагментів друків Києво-Печерської лаври замість форзаців. У лаврському виданні польськомовного твору Іоаникія Галятовського «Messiasz Prawdziwy Jezus Chrystus Syn Bozy» 1672 р. (шифр КПЛ, V 6/98: інв. 2772946) замість верхнього форзацу використано чотири аркуші мініатюрного київського видання «Наука о тайні покаянія» 1671 р., надрукованого форматом у дванадцяту долю аркуша. Це аркуші 109, 115 зв. та фрагменти аркушів 110 зв., 114, всі розміщені поряд при підклейці звороту верхньої кришки оправи видання форматом в четвірку. В цьому випадку форзацні аркуші близькі за часом до видання, до якого вони підклеєні. Чи є текст з форзацних макулатурних аркушів варіантним порівняно з основним набором «Науки» 1671 р., судити не можемо, оскільки в збірці НБУВ відсутні повноцінні примірники цього рідкісного видання.
Ще один зразок фрагментів з форзаців виявлений у примірнику київського видання «Книги житій святих» на вересень-листопад Димитрія Туптала Ростовського 1689 р. В примірнику шифр Кир.1146п замість обох форзаців використані два однакових двоаркуші рідкісного київського астрономічного Календаря на 1731 р. В даному випадку бачимо суттєвий часовий розрив між основним виданням та часом друку його «форзаців». Вірогідно, оправа «Книги житій святих» виготовлялася після 1731 р., коли календарні аркуші втратили актуальність.
Найскладнішими є випадки, коли форзаци підклеєні аркушами видань не авторського самобутнього тексту, який переважно нескладно атрибутувати, а фрагментами текстів церковного вжитку, які багаторазово тиражувалися друкарнями, особливо коли ці видання рідкісні, збережені в обмеженій кількості примірників або не збережені в повних виданнях взагалі. Так, в одному із примірників «Поученій» авви Дорофея (Київ, 1628; шифр зберігання Кир.11) замість форзаців використано фрагменти Псалтиря форматом в четвірку, схоже, доволі раннього київського друку, загалом подібного до тогочасних лаврських видань 20 рр. ХVІІ ст. Верхній форзац підклеєний одним аркушем з сигнатурою «Я», схожою на сигнатуру в «Поученіях» Дорофея. Нижній форзац підклеєний двома аркушами – спершу 139, потім 138. Зафіксуємо деякі їх особливості. Текст складається із 17 рядків на сторінці, розміщений в подвійних лінійних рамках. Розмір 10 рядків – 84 мм (як і в «Поученіях» Дорофея). Його оформлено за допомогою ініціалів та виливних прикрас у колонтитулах. Використано прямокутні доволі прості ініціали, з білим орнаментом на чорному тлі. На аркуші верхнього форзацу розміщено ініціал «И», на нижньому форзаці (арк. 138, 139) – ініціали «М», «И», «В», «А». Назви в колонтитулах доповнені виливними прикраси зі скошеними кутиками з обох боків тексту (по два елементи).
Ідентичні виливні прикраси в колонтитулах знаходимо в кількох тогочасних лаврських виданнях, насамперед на окремих сторінках «Поученій» Дорофея (с. [2–4] І рах., 255, 277, 295, 332, 342, 375, 411, 449–450). Вони також є в «Лексиконі» П. Беринди 1627 р. (с. 329) і в «Царя Іустініана... главизнах поучителных» Агапіта 1628 р. (зв. титулу, с. [3], в кінці книги внизу біля підпису П. Б.). З виданнями цього ж періоду аркуші Псалтиря зближують й особливості шрифту, наприклад, лігатурна подвійна літера «тв», яку бачимо і в «Поученіях» та інших тогочасних лаврських виданнях. Всі ці особливості, – розмір та графіка шрифту, виливні прикраси, – найбільш близькі до «Поученій» авви Дорофея 1628 р. Однак у «Поученіях» використано інакші ініціали, наприклад, «В» (с. 124 зв., 163), «А» (с. 342, 349), вони прямокутні, стилістично схожі, з білою орнаментикою на чорному тлі, але дещо менші за розмірами та більш естетичні.
Загалом видання Псалтирів рідкісні, оскільки вони масово використосувалися як навчальні посібники, до сьогодні збережені в малій кількості, суттєво меншій, ніж публікувалися у ХVІІ–ХVІІІ ст. Найранішим виданням Псалтиря в Києво-Печерській друкарні, згідно з відомостями бібліографії, насамперед каталогом Я. Запаска та Я. Ісаєвича, є Псалтир, що вийшов друком 24 червня 1624 р. [1, С. 42–43, № 141]. Він виданий форматом в четвірку, містить 17 рядків на сторінці, текст обрамлений лінійними рамками. Видання складається із [24], 456 сторінок. Друк титулу і початкових сторінок здійснено у дві фарби. Розмір 10 рядків шрифту складає 85 мм (в форзацних аркушах Псалтиря – 84 м). Містить гравюри – форту, Успіння (зв. титулу), герб Є. Плетенецького (c. [3]), герб Долматів (c. [4]), царя Давида (c.[24]), а також заставки, ініціали та виливні прикраси. В тексті вміщені вірші на герби Є. Плетенецького і Долматів. Передмова Псалтиря складена та підписана лаврським книжником Йосифом Кириловичем. Зберігся Псалтир 1624 р. у двох примірниках – у збірках Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург) та Бібліотеці Упсальського університету.
Наступним київським виданням є Псалтир друку Тимофія Вербицького 1628 р. в четвірку, що складається з 236 арк. [1, С. 47, № 176]. Зберігся єдиний унікальний примірник в Науковій бібліотеці Харківського університету. Згідно з бібліографією, наступний Псалтир Києво-Печерська лавра видала у 1629 р., однак форматом в 16 долю аркуша [1, С. 48, № 190]. Наступне київське лаврське видання Псалтиря в четвірку побачило світ тільки у 1640 р. [1, С. 61, № 281]. Формула видання – [28], 556, 134 с. Рядків 17, 23, 29. Друк в дві фарби. Сторінки в лінійних рамках. Розмір 10 рядків шрифту – 86, 63, 53 мм. Гравюри – форта, Давид (С. 8). Примірники представлені в Російській державній бібліотеці (Москва) та Бібліотеці РАН (Санкт-Петербург).
У збірці НБУВ є лише два доволі пізніх видання київських лаврських Псалтирів ХVІІ ст. – 1690 р., надрукованого мініатюрним форматом в дванадцяту долю аркуша та більш цікавого для нас формату в четвірку 1693 р. (Кир.1003), введеного в науковий обіг каталогом 2008 р. Друк цього Псалтиря суттєво відмінний від псалтирного тексту форзацних аркушів.
Відтак можемо припустити, що найбільш вірогідно використані для форзаців «Поученій» авви Дорофея аркуші або належать до Псалтиря 1624 р., або іншого близького за часом лаврського видання, не збереженого до сьогодні та не відображеного в бібліографії. В подальшому ми спробуємо порівняти ці аркуші зі збереженими примірниками.
Візначимо, що примірник «Поученій» авви Дорофея (Київ, 1628; Кир.11) з форзацними аркушами з Псалтиря 1620-х рр. має давню оправу ХVІІ ст. з дощок, обтягнених коричневою шкірою, не виключено, київського походження. Верхня кришка прикрашена тисненням у вигляді кибалкового середника та рамки з орнаментальних прикрас. Нижня кришка розграфлена горизонтальними та вертикальними смужками з тисненим орнаментом. Примірник має печатки та записи про приналежність до збірки Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Викладений матеріал свідчить, що фрагменти кириличних стародруків друкарні Києво-Печерської лавр, використані замість форзаців, є не тільки джерелом доповнення і розширення бібліографії стародруків, а й несуть цінні відомості про історію редагування тексту, містять не введені в науковий обіг варіанти набору та оформлення, а подеколи можуть виявляти видання, що не відображені в бібліографії.
1. Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: каталог стародруків, виданих на Україні : 1574–1800 / Я. П. Запаско, Я. Д. Ісаєвич. – Кн. 1: 1574–1700. – Львів : Вищ. школа, 1981. – 136 с.: іл.
2. Кириличні стародруки 15–17 ст. у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського: Каталог / Уклад. Н. П. Бондар, Р. Є. Кисельов, за уч. Т. М. Росовецької. – Київ, 2008. – 232 с.
3. Маслов С. І. Етюди з історії стародруків: І–VІІІ /С.І Маслов. – Київ, 1925. – 84 с. – С. 6–7.