ЩОДО ДЕЯКИХ АСПЕКТІВ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ОХОРОНИ БАЗ ДАНИХ

ЗаявникДовгань Олександр Дмитрович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
Захід• Круглий стіл: Інтелектуальна власність та проблеми авторського права в інформаційно-комунікаційній діяльності бібліотек
Назва доповідіЩОДО ДЕЯКИХ АСПЕКТІВ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ОХОРОНИ БАЗ ДАНИХ
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Ще задовго до появи інформаційно-комп’ютерних технологій та мереж (е-середовища) точилися дискусії відносно інтелектуальної власності, яка включає в себе право на об’єкти промислової власності та об’єкти авторського і суміжних прав.
Насамперед, термін «інтелектуальна власність» був запроваджений для задоволення економічних потреб. Вживання цього поняття правомірно, якщо поставитися до нього як до умовної категорії, що має економічний сенс, предметом правового регулювання якої є дії щодо створення та використання нематеріальних об’єктів - нових знань, які одержують юридичну оболонку охороноздатності.
Згідно зі ст. 2 (VIII) Конвенції, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності, юридичне визначення інтелектуальної власності наступне - це права, що відносяться до літературних, художніх й наукових творів, ви¬конавчої діяльності, звукозапису, радіо- й телевізійних передач, винаходів, наукових відкрит¬тів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань й комерційних позначень, а також - до захисту від недобросовісної конкуренції. У широкому розумінні інтелектуальна власність означає: «закріплені законом права, які є резуль¬татом інтелектуальної діяльності людини в промисловій, науковій, літературній і художній сферах». Обсяг зазначених прав (виключних або невиключних) визначає сферу і час вико¬ристання об’єкта творчості, що отримав від держави охоронний документ (патент, свідоцтво). Для контролю господарського обігу результатів творчості застосовують територіальні юридичні норми, що закріплюються національним і міжнародним законодавством за видами правового упорядкування відносин.
Варто підкреслити, що єдиної міжнародної конвенції щодо охорони (що передбачає надання державою охоронного документа - патенту або свідоцтва) І інтелектуальної власності не існує. З позаминулого століття інститути патентного та ав¬торського права не піддаються уніфікації, і єдина конвенція навряд чи буде вироблена. Тому існують два види правового упорядкування відносин, пов’язаних з різними об’єктами творчості: авторське право і право промислової власності, або патентне право. Обидва зазначених види засновані на результатах розумової праці, однак регулюють різні правовідносини, коло об’єктів їх охорони близьке, але не ідентичне.
Охорона об’єкта авторського права поширюється тільки на певні види і форми пред¬ставлення інформації. Це право регулює відносини, що виникають у зв’язку з використанням творів літератури, мистецтва і науки, зокрема, з комп’ютерними програмами і базами даних. Правове упорядкування відносин щодо авторських прав передбачає наявність механізму під¬тримки особистих немайнових прав автора - право на ім’я, на неперекручування тексту - і ме¬ханізму підтримки його майнових прав, тобто право на використання об’єкта інтелектуальної власності, що дозволяє юридично вводити в обіг результат творчості.
Охорона об’єкта промислової власності поширюється на зміст інформації, обсяг якої ви¬значається формулою - короткою словесною характеристикою, що обумовлює сутність новації, її рівень відмінності від вже відомого, і передбачає упорядкування відносин, пов’язаних з винаходами, корисними моделями, промисловими зразками, селекційними досягненнями, що повинні відповідати встановленим критеріям новизни, наукового (винахідницького) рівня і промислового застосування.
Авторське право припускає захист майнових і немайнових прав. До немайнових прав віднесено право на авторство, на ім’я, на оприлюднення, на захист репу¬тації автора. Відповідно до майнових прав автор має виключне право на використання об’єкта інтелектуальної власності, іншими словами, право на відтворення, поширення, публічне вико¬нання, переклад, переробку і продаж. Звідси виникло узагаль¬нююче поняття авторського права як права автора на тиражування, тобто право на «копірайт» (від англ. - copyright). Це існує тільки в тому випадку, коли робота зафіксована в письмовій або іншій об’єктивно вираженій формі, тобто робота розміщена на матеріальному носії.
Автор може тиражувати об’єкт права сам або передавати свої права на тиражування ін¬шим особам безкоштовно або за плату. Передача прав здійснюється на підставі ліцензійного договору, у якому узгоджується обсяг прав (увесь об’єкт інтелектуальної власності або його частини, час та територія використання тощо).
Більшість конфліктів щодо прав авторів стосуються винагороди, а також втраченої ними вигоди. Автори правомірно наполягають на необхідності вказувати їх ім’я і неприпустимість перекручування змісту твору. Рідше виникають питання і вимоги щодо дотримання прав авто¬рів на публічне виконання творів. Це пов’язано з тим, що в цьому разі значно складніше при¬тягти порушника прав до відповідальності, складніше довести факт вини, її обсяг.
Офіційні документи (зокрема, законо¬давство), державні символи і знаки, твори народної творчості, повідомлення про події і факти, що мають відомий зміст, як правило не є об’єктами авторського права.
У той же час безліч інформаційних повідомлень в цифровому вигля¬ді, що зведені в базу даних, становлять інтерес і можуть вимагати не тільки їх охорони, але й захисту. При сьогоднішньому рівні технічних можливостей скопіювати з мережі базу да¬них не завжди можливо, тому й особливих проблем із її захистом не виникає. Проблеми мо¬жуть і виникають із захистом від копіювання окремих творів, що знаходяться в базі даних.
Що ще хотілося відзначити. У всього, що створюється заново і являє собою новацію, тобто нову інформацію, є автор (власник, володілець), що має персо¬нальні дані, які, у принципі, є його власністю. Використання відомостей про автора повинно здійснюватись тільки з його дозволу. Використовувати зміст приватного листа з пікантними деталями на підставі того, що ім’я автора і текст листа не перекручені, можна тільки з дозволу авторів. Використовувати відомості щодо винаходу можна тільки з дозволу автора (власника, володільця), який має відповідні персональні дані, захист яких передбачений міжнародним правом. Тобто ми бачимо тут два інститути права, що можуть функціонувати одночасно та ра¬зом, - право інтелектуальної власності та право власності на персональні дані, які підкріплю¬ють та посилюють один одного.
Зростаючий попит на інформацію призводить до виок¬ремлення інформаційної діяльності в окремий вид, в результаті якої виникають немате¬ріальні об’єкти правовідносин. Це в свою чергу актуалізує проблему наукових досліджень стосовно охорони та захисту інформаційних ресурсів у базах даних, зокрема в аспекті права власності на інформацію.
В міжнародних документах, так і в законодавстві України прослідковується тенде¬нція своєрідної «міграції» баз даних від предмета регулювання авторським правом до регулювання інформаційним правом.
Закон України «Про Національну програму інформатизації», надає визначення баз даних, як об’єкта інформаційно-правових відносин, а саме, база даних - іменована сукупність даних, що відображає стан об’єктів та їх відношень у визначеній предметній області. Ця дефініція носить доволі загальний характер, однак аналіз інформаційного законодавства дає можливість визначити характерні особливості баз даних, якими є:
- бази даних це складні інформаційні об’єкти, які виникають процесі ціле¬спрямованої інформаційної діяльності різноманітних суб'єктів;
- в базах даних, за певними правилами, систематизуються відомості про рі¬зні явища, які об’єднуються за принципом однорідності предметної сфери;
- бази даних - це сукупність інформації в цифровій формі, оскільки, понят¬тя «дані» в інформаційному законодавстві трактуються як інформація у формі, придат¬ній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки;
- інформація в базах даних відзначається такими характеристиками як впорядкованість, повнота, достовірність, релевантність;
- цінність баз даних зберігається за умови постійної актуалізації інформації, яку вони містять;
- правовідносини, об’єктом яких є бази даних, відрізняються особливим суб’єктним складом;
- бази даних мають багато спільного із іншими складними інформаційними об’єктами - інформаційними системами, банками даних тощо.
Використання інформації, що міститься в базах даних, дозволяє швидко вирішити ту чи іншу проблему в сфері управлінської, наукової, підприємницької чи іншої діяль¬ності, що обумовлює потребу в їх надійному правовому захисті. При дослідженні проблеми правового захисту інформаційних ресурсів, Бачило І.Л. зазначав, що право поки що не володіє іншими інститутами, крім інституту речової власності та інституту власності ін¬телектуальної. В той же час, в світовій практиці для захисту баз даних вико¬ристовують інститути контрактного права, комерційної таємниці, права недобросовісної конкуренції і безпідставного збагачення.
Чинне законодавство України, використовує по відношенню до баз даних, такі ін¬струментарії права як право особливого роду, право на інформацію, режим доступу до інформації, правовий режим інформації, правовий статус інформації, право власності на інформацію.
При застосуванні до баз даних тієї чи іншої правової конструкції слід виходити з ролі, яку відіграє та чи інша база даних в системі інформаційних ресур¬сів, для чого слід класифікувати бази даних.
В основі класифікації баз даних можуть бути покладені різні класифікаційні крите¬рії, основними з яких є: суб’єкти створення, джерела фінансування, функціональне призначення, можливість доступу, поширення в інформаційному просторі, місце в системі інформаційних ресурсів.
При аналізі баз даних, як об’єкта правової охорони, слід виходити з того, що бази даних є складним акумулюючим об’єктом із інтелектуально-інформаційною природою, який виникає в результаті специфічної діяльності суб’єктів, що володіють спеціальними знаннями, вміннями, навичками. В залежності від того, яка саме праця була покладена в основу при створенні бази даних - творча чи інформаційно-накопичувальна, залежить спосіб правової охорони цих баз даних.
Концептуально важливе значення для правового захисту баз даних має встановлен¬ня їх співвідношення з таким поняттям як інформаційна система, яку законодавство тра¬ктує як організаційно-технічну систему, в якій реалізується технологія обробки інфор¬мації з використанням технічних і програмних засобів. Тоді можемо розглядати бази даних як один із видів інформаційних систем, що дає можливість поширити на них дію Закону України «Про захист iнформації в інформаційно-телекомунікаційних системах».
Але нажаль, як в цьому законі так і в Законі України «Про інформацію», в основі правового захисту інформації, у т.ч. і в автоматизованих системах повинен бути інститут права власності на інформацію. Вирішення зазначеної проблеми можливе лише шляхом внесення змін і доповнень до Законів України «Про інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», а також до Цивільного кодексу України.
Література:
1. Минков А.М. Международная охрана интеллектуальной собственности [Текст]. – С-Пб : Питер, 2001. – 720с. : ил.. – (Серия «Закон и практика»).
2. Основи інтелектуальної власності [Текст]. – К. : Видавничий Дім «Ін-Юре», 1999. – 578с.
3. Про Національну програму інформатизації : Закон України від 04.02.98 р. № 74/98-ВР/ http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/74/98-%D0%B2%D1%80
4. Про телекомунікації : Закон України від 18.11.03 № 1280-IVм. / http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1280-15/page5
5. Бачило И.Л. Информационное право : основы практической інформатики : учебное по¬собие/И.Л. Бачило .-М., 2001.-352 с.
6. Вайшунис A.A. Современность и перспективы правовой охраны баз данных в России, США и Европейском Союзе / A.A. Вайшунис // Юрист . - 2003. -№ 11. - С. 47.
7. Про внесення змін до Закону України «Про захист інформації в автоматизованих системах»/http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2594-15