Cпогади-інтерв’ю: до історії жанру

Тези доповіді

УДК 82-94+303.621.33
Любовець Надія Іванівна,
ORCID 0000-0002-8811-6627
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: lyubovets@nbuv.gov.ua

СПОГАДИ-ІНТЕРВ’Ю: ДО ІСТОРІЇ ЖАНРУ

Розглянуто спогад-інтерв’ю як жанр мемуарної літератури. Зазначено, що своєю історією він сягає 20-х рр. ХХ ст. та активно розвивається в умовах сучасних усноісторичних практик.

Ключові слова: спогад-інтерв’ю, жанр, мемуари, усноісторичні практики.

Сучасна історична наука вийшла на нові рівні теоретичного та методологічного осмислення фактичного матеріалу, що сприяє появі нових наукових напрямів, розширенню кола джерел, засвоєнню нових методів дослідження, які стосуються переважно соціокультурних та історико-культурних явищ і процесів, у центрі яких стоїть окрема людина.
Мемуари як історико-культурний феномен, в основі якого – особистий досвід історії, все більше імплементуються в наукові дослідження як авторитетне джерело, яке потребує нового прочитання. Активний розвиток наукових напрямів у межах історичної науки – усної та локальної історії, мікроісторії, увага яких зосереджена навколо вчинків особи, взаємин між людьми, різних життєвих стратегій і чинників, що впливають на прийняття рішень, – спричинив інтерес до усноісторичних практик, що дають можливість показати різноманіття і багатогранність історичного процесу. На особливу увагу з точки зору еволюції мемуарів заслуговують усноісторичні свідчення в мемуарному жанрі спогаду-інтерв’ю, що дозволяє зафіксувати оповіді учасників та очевидців тих чи інших історичних подій.
Проблема спогаду-інтерв’ю розглядається на міждисциплінарному перетині історичної науки (інтерв’ю інтерпретується як метод усноісторичних досліджень та усноісторичне джерело), соціології (як метод дослідження) та журналістики (як жанр публіцистики). Мемуаристика як спеціальна наукова дисципліна розглядає спогад-інтерв’ю як мемуарний жанр.
Дослідницьке або історичне інтерв’ю/спогад-інтерв’ю розглядаємо як змодельовану дослідником цілеспрямовану бесіду про життєвий світ людини в контексті історичних подій, процесів, явищ або як цілеспрямоване опитування носія інформації про його емпіричний досвід в контексті історичного минулого з подальшою трансформацією усного оповідання в письмовий текст для подальшої інтерпретації (Щеглова Т. К. Устная история : уч. пособ. Барнаул : АлтГПА, 2011. С. 45–46). За кількістю учасників інтерв’ю поділяють на групове, масове та індивідуальне. Останнє є найбільш оптимальним і конструктивним, оскільки передбачає більш довірливу розмову.
Мемуарний жанр спогаду-інтерв’ю має свою історію в національній мемуарній традиції. Витоки його сягають 20–30-х рр. XX ст. Інтерес до цього жанру був спричинений необхідністю створення джерельної бази історичних досліджень для легалізації історії радянської держави. Ця тенденція знайшла свій розвиток і в Україні, де було розпочато велику роботу зі збирання усних свідчень у формі інтерв’ю учасників революційних подій. Основними темами було визначено події революції 1905 р., 1917–1921 рр., історію фабрик та заводів, робітничого руху. У Харкові 1922 р. була створена спеціальна науково-дослідна Комісія з вивчення історії Жовтневої революції та історії Комуністичної партії (Істпарт; у 1929 р. реорганізований в Інститут історії партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У), завданням якої було збирання й видання матеріалів, зокрема усноісторичних свідчень, з історії Комуністичної партії, революційного руху, Російської революції та Громадянської війни 1918–1920 рр. Із цією метою було засновано спеціальний друкований орган – журнал «Літопис революції» (1922–1933), на сторінках якого масово друкувалися спогади, у тому числі отримані методом інтерв’ю (так зване інтерв’ю «анкетним методом»). Окремо виходили збірки спогадів та документів. Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. у зв’язку з неприйняттям радянською системою індивідуального трактування історичних подій та пануванням офіційної історіографії ця діяльність стала неможливою.
Традицію запису спогадів-інтерв’ю було поновлено після закінчення Другої світової війни, але записувалися спогади лише видатних державних, військових діячів, діячів культури, тематично спрямовані на висвітлення героїчної боротьби радянського народу проти фашистської навали, згодом – досягнень радянського режиму, які мали повністю відповідати канонам офіційної історіографії. У 70–80-х рр. ХХ ст. популярності набуває історичне інтерв’ю у форматі магнітофонних записів.
Новим етапом у розвитку жанру спогаду-інтерв’ю та свідченням зміни акцентів у еволюції мемуарів в Україні стало впровадження усноісторичних практик в історичні дослідження, що проходило на тлі інституалізації усної історії як окремого наукового напряму в першій половині 90-х рр. ХХ ст. Науковцями було розроблено питання методики інтерв’ювання, їх транскрибування, аналізу та різних способів репрезентації. Тематично спогади-інтерв’ю стосувалися найбільш трагічних сторінок української історії (боротьби за національну незалежність у роки Української революції 1917–1921 рр., Голодомору, Другої світової війни, Революції Гідності, сучасної російсько-української війни на Сході України), конфесійних, гендерних питань.
Побачили світ збірки видань спогадів-нтерв’ю: «Український голокост: Свідчення тих, хто вижив» (Т. І–Х, 2004–2014), «„Столиця відчаю”: Голодомор 1932–1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення» (2006), «Невигадане: Усні історії остарбайтерів» (Харків, 2004), «Книга пам’яті Дробицького Яру : спогади, нариси, документи» (2004); започатковано видавничі серії: «Усна історія російсько-української війни» (вийшло 6 випусків, 2015–2018), «Майдан від першої особи» (вийшло три випуски – «45 історій Революції Гідності» (2016), «Мистецтво на барикадах» (2016), «Регіональний вимір» (у трьох частинах, 2017–2018)), «Незвичайні долі звичайних жінок. Усна історія ХХ століття» (2013) та ін. В основі кожного видання – глибинне інтерв’ю з чітко визначеною тематикою. Мета – створення джерельної бази історичних досліджень з новітньої історії України, дослідження колективних травматичних спогадів як моменту їх детравматизації, коли травма переростає в історію.
Перспективність розвитку жанру спогаду-інтерв’ю полягає у сприянні детравматизації історичної пам’яті, реінтеграції суспільства на основі спільних культурних цінностей, культурної різноманітності та прийняття Іншого.

UDC 82-94+303.621.33
Lyubovets Nadiia,
ORCID 0000-0002-8811-6627
Candidate of Historical Sciences, Senior Research Associate, Head of Department,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: lyubovets@nbuv.gov.ua

MEMOIRS-INTERVIEWS: TO THE HISTORY OF THE GENRE

The memoir-interview is considered as a genre of memoir literature, it is indicated that its history goes back to the 20’s of the 20th century. Actively developing in the conditions of modern oral historical practices.

Keywords: memoir-interview, genre, memoirs, oral history practices.