ВІРШІ, ПРИСВЯЧЕНІ ПЕТРУ МОГИЛІ, ЗІ ЗБІРКИ «APOLLO CHRZEŚCIAŃSKI…» ЛАЗАРЯ БАРАНОВИЧА

ЗаявникМаксимчук Ольга Василівна (Україна)
КонференціяМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація. Розвиток бібліотечно-інформаційного потенціалу в умовах цифровізації» (2020)
ЗахідСекція 3. Книгознавчі дослідження історико-культурних фондів
Назва доповідіВІРШІ, ПРИСВЯЧЕНІ ПЕТРУ МОГИЛІ, ЗІ ЗБІРКИ «APOLLO CHRZEŚCIAŃSKI…» ЛАЗАРЯ БАРАНОВИЧА
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

УДК 002.2:82-1
Максимчук Ольга Василівна
ORCID 0000-0002-6932-6434
кандидат філологічних наук, науковий співробітник,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: zubrytska@yahoo.com.ua

ВІРШІ, ПРИСВЯЧЕНІ ПЕТРУ МОГИЛІ, ЗІ ЗБІРКИ «APOLLO CHRZEŚCIAŃSKI…» ЛАЗАРЯ БАРАНОВИЧА

Проаналізовано кореляцію між різдвяними віршованими текстами Лазаря Барановича, присвяченими Петру Могилі, та анонімною гравюрою, що їх ілюструє.
Ключові слова: віршований текст, дереворит, Петро Могила, Лазар Баранович.

У 1670 р. у друкарні Києво-Печерської лаври виходить друком польськомовна поетична збірка Лазаря Барановича під назвою «Żywoty świętych...». Один із варіантів цього видання, що різниться кількома аркушами першого рахунку, має дещо відмінний заголовок, який починається словами «Apollo chrześciański opiewa zywoty świętych…». Тези підготовлено за примірником «Apollo chrześciański…» з фондів відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ (шифр Р 1748).
«Apollo chrześciański…» містить вірші, присвячені подіям земного життя Христа, Богородиці, біблійним пророкам, євангелістам та апостолам, а також деяким святим. На початку збірки, після віршованої присвяти московському царевичу Федору Олексійовичу та передмови-звертання до читача, розміщено тексти різдвяної тематики. Серед них вирізняються два вірші, які колись були піднесені у дар Петру Могилі, про що сповіщає їхній спільний заголовок на початку диптиху: «Uciecha z łez płaczącego we złobie Christusa Pana. Dla swiąt wesełszych / iasnie przewielebnemu w Bogu swiętey pamięci iego mosci oycu Piotrowi Mohile archiepiskopowi metropolicie Kiiowskiemu, Halickiemu, y wszystkiey Rossiey: exarsze swiętego apostolskiego thronu Konstantinopolskiego. Archimandricie Pieczarskimu fundatorowi szkoł Kiiowskich y Hoyskch. Panu pasterzowi y dobrodźieiowi na[m] welce miłosciwiemu. Niegdyś za kolędę przez drukarzow ofiarowana» (с. 7 II рах.). Перед другим із віршів диптиха розміщено сюжетну гравюру в овальній рамці з рослинним орнаментом.
Хоча вірші з цієї збірки неодноразово ставали об’єктом дослідницьких зацікавлень, утім питання про час створення поетичних текстів, присвячених Петру Могилі, та їхній зв’язок з гравюрою, що їх супроводжує, залишилося не розглянутим.
Прикметно, що хоча у заголовку сказано про світлу пам’ять митрополита, тобто про нього йдеться, як про покійного, однак текст віршів не лишає сумнівів у тому, що вони писалися ще за життя Петра Могили. Перший вірш під назвою «Litera ztąd rada, Bog Słowo ze składa» (с. 7 II рах.), як випливає зі спільного заголовку, був представлений Могилі як дарунок-колядка від друкарів, очевидно, Києво-Печерської лаври. Другий вірш (с. 8–11 II рах.), що називається «Lub Pan y płacze, człowiek ztąd skacze», містить безпосереднє звертання до Могили, а також похвалу йому як турботливому і, очевидно, живому пастирю.
Коли саме були складені різдвяні вірші, присвячені Петру Могилі, достеменно невідомо. Можемо тільки припустити, що, ймовірно, це сталося за часів викладання їхнього автора у Могилянському колегіумі. Майбутній Чернігівський архієпископ був викладачем «Могилянки» у період приблизно між 1642 та кінцем 40-х рр. Оскільки митрополит, якому було присвячено різдвяні вірші, помер у ніч на 1 січня 1647 р., перед тим тяжко хворіючи та уклавши 22 грудня 1646 р. заповіт, то верхня часова межа написання різдвяного диптиха авторства Барановича – кінець 1645 р.
У першому вірші з диптиху представлено кілька понятійних рівнів образу слова: народжений Бог прославляється як утілене Слово; видавці, які теж мають справу зі словами – звичайними, надрукованими – підносять свою віншувальну колядку як словесний дарунок.
У другому вірші диптиха оспівується дитятко Ісус в яслах; автор робить акцент на слабкій людській природі, у якій втілився всемогутній Бог. Безпомічність божественного Немовлятка проявляється через його плач; автор робить висновок, що Ісус плаче через те, що його міцно сповито пелюшками – тобто зв’язано, мов злочинця. Відповідно до барокової поетики парадоксів він пояснює, що сльози маленького Ісуса – це радість для людей, бо вони свідчать про те, що на землю прийшов Спокутувач. Навіть Богородиця не поспішає втішати свого Сина. Несподівано автор представляє читачам Петра Могилу, який зі співчуттям починає звільняти маленького Ісуса: «Przeoswiecony pasterzu Mohiło / ze związan Pasterz to tobie nie miło. Ty od pieluchow pasy odwiązuiesz / a iemi swoię mantyią farbuiesz» (ст. 11 II рах.).
Гравюра-дереворит, що передує цьому віршу, оформлена, ймовірно, згідно із задумом самого Лазаря Барановича. Помітна виразна кореляція зображення зі змістом вірша, адже анонімний гравер відтворив постать митрополита, який схиляється над сповитим Ісусом і розв’язує шнури, що ними стягнуто пелюшки. Композиція гравюри орієнтована на українську іконографію Різдва: на ній можна побачити Богородицю, Йосифа Обручника, Немовля у яслах. Однак майстер досить вільно видозмінив усталений сюжет: на гравюрі немає ані царів-волхвів, ані пастушків, ані худоби в хліву. Натомість над Святим сімейством і Петром Могилою височіють троє ангелів, але гравер розмістив їх не на небесах, а поряд із людьми. Вони тримають знаки архіпастирського достоїнства – можливо, належні Київському митрополитові, а можливо, маленькому Ісусу – як вказівку на те, що Новонароджений є найпершим і найголовнішим пастирем усієї християнської отари. Біля голови Пріснодіви традиційні для ікони візантійського типу грецькі літери ΜΡ ΘΥ, що означають «Марія Богородиця». Натомість між центральним ангелом і ангелом, що стоїть ліворуч, гравер розмістив латинську цитату: «Gloria in excelsis Deo et in terra pax hominibus». Ця фраза є так званою ангельською піснею, яку почули пастухи у ніч народження Спасителя (Лк. 2:14). Вона виконується у складі гімну під час католицьких богослужінь. Можна припустити, що цитату з Євангелії від Луки подано латиною, оскільки самі вірші Барановича були написані не церковнослов’янською, а польською мовою, тож гравер вирішив, що цитата з латинської меси, яка відправлялася у храмах поляків-католиків, буде більш доречною.
Отже, аналіз різдвяного диптиха, присвяченого Петру Могилі, зі книги «Apollo chrześciański…» Лазаря Барановича свідчить про те, що ці вірші були створені ще за життя митрополита, ймовірно, у період між 1642 і 1645 рр., тобто задовго до їх публікації в збірці. Зображення на деревориті, що супроводжує диптих, тісно пов’язане зі змістом другого вірша: на гравюрі Петро Могила стоїть поряд зі Святим Сімейством і намагається розпеленати маленького Ісуса.

UDC 002.2:82-1
Maksymchuk Olha,
ORCID 0000-0002-6932-6434
Candidate of Philological Sciences, Research Associate,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: zubrytska@yahoo.com.ua

POEMS DEDICATED TO PETRO MOHYLA FROM LAZAR BARANOVYCH’S «APOLLO CHRZEŚCIAŃSKI…»

The theses elaborates on the correlation between Lazar Baranovych’s Christmas poems dedicated to Petro Mohyla and the anonymous woodcut illustrating them.
Keywords: poetic text, woodcut, Petro Mohyla, Lazar Baranovych.

.