Публікації одеських вчених-гуманітаріїв ХІХ – першої половини ХХ ст. за кордоном як складова історико-бібліографічної спадщини

ЗаявникЛевченко Валерій Валерійович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
ЗахідСекція 5. Біографіка, біобібліографія та біографістика в науково-комунікаційному просторі незалежної України
Назва доповідіПублікації одеських вчених-гуманітаріїв ХІХ – першої половини ХХ ст. за кордоном як складова історико-бібліографічної спадщини
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Творче спілкування вчених різних країн, обмін досвідом у науковій сфері в рамках міжнародного простору – усталена форма функціонування наукового співтовариства, що сприяє створенню загального науково-дослідного поля комунікацій, що в свою чергу є важливим чинником інтеграційного процесу вітчизняної науки до міжнародного інтелектуального простору та прогресу світової науки.
У цьому контексті викликає інтерес історія публікацій одеських вчених-гуманітаріїв за кордоном, оскільки дає можливість розширити бібліографію наукових праць, простежити їх фахову діяльність та внесок у розвиток історичної науки як представників одного з провідних наукових центрів Європи.
На сьогодні нами встановлено, що одним з піонерів у формуванні бібліографії іноземними мовами серед одеських істориків був археолог-аматор, але при цьому член багатьох академічних наукових установ, в тому числі й іноземних – І. П. Бларамберг (1772–1831). У 1822 р. в Парижі він видав дві розвідки: «Choix de médailles antiques d’Olbiopolis ou Olbia, faisant partie du cabinet du conseiller-d’état De Blaramberg a Odessa...» і «Notice sur quelques objets d’antiquité, découverts en Tauride dans un tumulus près du site de l’ancienne Pauticapée». Також в іноземній періодиці опублікував значну кількість заміток і статей [1].
Серед перших істориків-професіоналів участь у формуванні іншомовної бібліографії серед одеських науковців прийняв П. В. Беккер (1808–1881). У 1838–1857 рр. він був професором Рішельєвського ліцею, а в 1857–1862 рр. його директором. Серед понад півтора десятка його наукових публікацій, переважно присвячених питанням археології, чотири були видані в Німеччині (Beiträge zur genauen Kenntniss Tomi`s und Nachbarstädte. Leipzig, 1853; Die Herakleatische Halbinsel in archäologischer Beziehung. Leipzig, 1856; Über zweite Sammlung unedirten Henkelinschriften aus dem südlich. Russland. Leipzig, 1869; Über dritte Sammlung... Leipzig, 1878) и одна во Франции (Neue Anschlüsse über zwei olbiosche Inschriften // Mélanges greco-romains. 1854. V. I) [2].
Значно більша кількість публікацій за кордоном одеських вчених-гуманітаріїв з’явилася з початком діяльності Новоросійського університету (1865–1920). Така ситуація призводила до того, що дослідження в області історичних наук проводили як філологи, так й історики факультету. Серед останніх слід виділити А. Г. Брікнера (1834–1896) – історика-новіста. У Новоросійському університеті в якості професора він пропрацював трохи більше трьох років – з весни 1867 до осені 1871 рр. Тут продовжували формуватися його наукові інтереси в області політичної та культурної історії Російської імперії XVII–XVIII ст., які були реалізовані під час його викладацької діяльності в Дерптському університеті та зокрема опубліковані в Німеччині (Der Zarewitsch Alexei. Heidelberg, 1880; Die Europaisirung Russlands. Land und Volk. Gotha, 1888; Geschichte Russlands bis zum Ende des XVIII Jahrhunderts. B. I. Ueberblick der Entwickelung bis zum Tode Peters des Grossen. Gotha, 1896) [3].
Характерним прикладом євроінтеграційного процесу одеських вчених є історик античності та археолог Е. Р. Штерн (1859–1924). Його перші роки наукової діяльності переважно були пов’язані з країнами Західної Європи – навчання в Лейпцігському університеті (1877–1880), наукове відрядження за кордон «для вдосконалення у науках» (1883–1884). Результатом такої активної і плідної наукової діяльності за кордоном у 25-річному віці Е. Р. Штерна стали дві захищені дисертації, причому обидві були написані та захищені німецькою мовою – на той час інтернаціональною мовою Європи. У 1884–1911 рр. його життя було пов’язане з Одесою, де він працював професором Новоросійського університету. Крім двох дисертаційних робіт написаних німецькою мовою його наукова спадщина зберігає й інші праці іноземними мовами. Наприклад, французькою (Sur la falsification des antiquites en Russe // J. D`Antropologie. 1899. № 10. Р. 122) і німецькою (Die griechische Kolonisation am Nordestade des Schwarzen Meeres im Lichte archäologischer Forschung // Klio. 1909. Bd. 60, № 2. Р. 139–152) мовами [4].
Яскравим прикладом в аналізованому питанні є також Й. Л. Клаузнер (1874–1958) – сходознавець, орієнталіст, гебраїст, семітолог. В Одесу він приїхав 1885 р, коли йому було одинадцять років, і провів у цьому місті в цілому 24 роки. Вищу освіту він здобув у Гейдельберзькому університеті, який закінчив з відзнакою 1902 р. Докторську дисертацію захистив і опублікував у Німеччині (Die messiaanischen Vorstellungen des Judischen Volkes in Zeiyalterdes Tannaiten. Berlin, 1904). У 1903–1907 рр. Й. Л. Клаузнер жив у Польщі, де редагував науково-літературний журнал на івриті «Хашілоах», в якому опублікував дослідження з давньої історії країн Близького Сходу, переклади давніх текстів з арабської й ефіопської мов, розшифрував клинописні написи царя Ассірії Санхереба з історико-лінгвістичним коментарем [5].
Ще одним представником інтелектуальної спільноти Одеси став С. Л. Рубінштейн (1889–1960), який вищу освіту здобув у Фрайбурзькому та Марбурзькому університетах у 1909–1913 рр. 11 червня 1913 р. здав державний іспит і представив до обговорення дисертацію «Дослідження про проблему методу», написану німецькою мовою під керівництвом Г. Когена (1842–1918) – німецько-єврейського філософа-ідеаліста, глави Марбурзької школи неокантіанства. Диплом доктора філософії був виданий С.Л. Рубінштейну 20 липня 1914 г. Час між здачею іспиту і отриманням диплома він провів в Берліні, де під керівництвом Г. Когена, що вийшов 1912 р. на пенсію і виїхав з Марбурга до Берліну, продовжував наукові заняття і готував до публікації дисертацію [6]. З початком Першої світової війни він був змушений повернутися до Одеси, де прожив до 1930 р.
Археолог, історик мистецтва М. О. Соколов (1886–1953) закінчив Новоросійський університет (1911) та аспірантуру Санкт-Петербурзького університету (1911–1913). У 1912–1913 рр. був у закордонному науковому відрядженні, де крім відвідування університетів, бібліотек, музеїв та участі в археологічних експедиціях опублікував низку статей (Les épisodes de l’activité de la censure russe. Paris, 1912; Quelques épisodes de la vie des étudiants russe en 1905 année. Paris, 1912; Воскрешая Помпея / Resurrecting Pompeo. Rome, 1912; На развалинах Кноссы и Феста / Sulle rovine di Cnosso e Festo. Athens, 1913) [7], які до початку ХХІ ст. залишалися призабутими.
Також маємо назвати В. І. Селінова (1876–1946) – випускника Київського університету, професора Одеського інституту народної освіти, археолога, історика архітектури, пушкінознавця [8]. Нами виявлено одна з його статей опублікованих за кордоном у період обмеження можливостей щодо публікації праць у іноземних виданнях (Что дают для биографии Пушкина Бессарабского периода материалы Одесского краевого исторического архива? // Slavia. Časopis pro slovаnskou filologiі. Ročnіk ХІ. Sešit 1. Praze, 1932. С. 100–107).
Таким чином, основні напрями міжнародного співробітництва одеських вчених-гуманітаріїв XIX – першої половини ХХ ст. формувалися внаслідок широкого використання закордонних відряджень при підготовці майбутніх професійних кадрів, що стало вагомим чинником в інтегруванні вищої історичної освіти та розвитку історичної науки до світового наукового простору. Численні відрядження вчених-гуманітаріїв до країн Європи і Сходу сприяли розширенню поля їх історичних досліджень. Всі перераховані фактори призвели до відкладення значного пласту наукової спадщини іноземними мовами за кордоном. Основні теми їх досліджень стосувалися різних аспектів історії, мистецтва, археології, культурології тощо. Видовим форматом публікацій були книги, брошури, дисертації, статті в серіальних виданнях. Географія видань – Німеччина, Греція, Італія, Польща, США, Франція, Чехія та ін. Мови публікацій – англійська, болгарська, ідиш, німецька, сербська, французька та ін.
Активна публікація одеськими представниками Кліо за кордоном сприяла формуванню пласта наукових робіт, які склали багату наукову спадщину в світовій культурі та є малодослідженим сегментом вітчизняної історичної науки. На сьогодні більшість праць науковців залишаються невідомими і не введеними до наукового обігу та не стали надбанням вітчизняної бібліографії, а тим часом це монографії, дисертації і статті, видані іноземними мовами, не рахуючи виступів, архівних матеріалів, еgо-документів тощо. Рішення даної проблеми буде сприяти еволюції відносин вітчизняних істориків із зарубіжними колегами, ознайомленню з проблематикою і теоретико-методологічними засадами світової історичної науки, розширенню бібліографічної бази та відповідно популяризації їх наукової продукції у різних країнах світу.
Джерела та література
1. Тункіна І. В. Бларамберг Іван Павлович // Одеські історики. Том І (початок ХІХ – середина ХХ ст.). – Одеса, 2009. – С. 54–55.
2. Савченко В. А. Беккер Павло Васильович // Одеські історики. Том І (початок ХІХ – середина ХХ ст.). – Одеса, 2009. – С. 40–42.
3. Савченко В. А. Брікнер Олександр Густавович // Одеські історики. Том І (початок ХІХ – середина ХХ ст.). – Одеса, 2009. – С. 72–74.
4. Ізбаш Т. О., Новікова Л. В. Штерн Ернст Романович // Професори Одеського (Новоросійського) університету. Т. 4. – Одеса, 2005. – С. 445.
5. Урсу Д. П. Клаузнер Йосип Львович (Йосиф Гедалія) // Одеські історики. Том І (початок ХІХ – середина ХХ ст.). – Одеса, 2009. – С. 162–164.
6. Дмитриева Н. А., Левченко В. В. Из Марбурга в Одессу: материалы к научной биографии С.Л. Рубинштейна // Кантовский сборник. – Калининград, 2015. – № 1 (51). – С. 57.
7. Див.: Левченко В. В. Из истории исторической науки: профессор Николай Афанасьевич Соколов (1886–1953) // Юго-Запад. Одессика. – Вып. 6. – Одесса, 2008. – С. 227–247 та ін.
8. Див.: Левченко В. В. Життя та науково-громадська діяльність Валентина Івановича Селінова (до 130-річчя з дня народження) // Юго-Запад. Одессика. Вып. 2. Одесса, 2006. С. 256–266 та ін.