Центральна єврейська бібліотека ім. Вінчевського у Києві

ЗаявникРивкіна Ганна Абрамівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України
Назва доповідіЦентральна єврейська бібліотека ім. Вінчевського у Києві
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Ривкіна Г. А.,
гол. Бібліотекар ВФЮ ІР НБУВ
Центральна єврейська бібліотека ім. Вінчевського у Києві
Київ після революції 1917 р. став центром будівництва нової єврейської культури. Тут шукали і знаходили притулок не лише найенергійніші представники українського єврейства, але і єврейства всієї Росії. Міська атмосфера сприяла творчості літераторів, науковців, художників, дослідників, а також роботі політичних, громадських, культурно-освітніх та благодійних організації. У Києві функціонували сіоністські організації «Гехалуц», «Гашомер-Гацоїр», сіоністський молодіжно-спортивний гурток «Маккабі», культурно-просвітницька організація «Тарбут» та культурницький клуб «Герцлія». У Києві 1918 р. була створена «Культур-Ліга», яка до 1925 року (її радянської реорганізації, а фактично припинення діяльності) була центром єврейського мистецтва, освіти та культури мовою їдиш в Україні, опікувалася приблизно 250 культурно-просвітніми установами.
Після встановленням радянської влади в Україні, державно-партійне керівництво одразу усвідомило, що для пропагандистського впливу на широкі маси безпартійного населення необхідно створити нові культурно-освітні центри, альтернативні старим, не більшовицьким, об’єднанням., зокрема, важливими у цій справі були й бібліотеки. На початку 1920-х рр. радянська влада масово закривала бібліотеки при релігійних установах, а релігійні та «ідеологічно шкідливі» книги вилучалися.
Важливість старих культурно-освітніх і створення нових пропагандистських завдань бібліотеки добре усвідомлювала нова влада. Так колишню бібліотеку «Культур-Ліги» у Києві було реорганізовано в державну установу – Центральну єврейську бібліотеку-читальню: у грудні 1923 р., її вивели з підпорядкування «Культур-Ліги» і назвали Центральною єврейською бібліотекою ім. Вінчевского. Це було насправді непересічне книгосховище. Бібліотека налічувала 30 тисяч книг. Тут було сконцентровано фонди 3-х великих бібліотек: бібліотеки «ТПЄ» (Товариство для розповсюдження просвіти серед євреїв у Росії), бібліотеки «Культур-Ліги», дитячої бібліотеки ім. Рочдельских піонерів. Крім того, до бібліотеки було передано збірки колишньої хоральної синагоги з колекціями організації «Тарбут», синагоги та філолога Я. І. Ізраельсона. Більшість книжок належали до «гебраїки» чи «юдаїки» різними мовами, також були й рідкісні книги, стародруки XVI–XVII ст., що складали цінність для науковців. Але вже тоді бібліотека мала також значну кількість книжок для масового читача. На 1 жовтня 1928 р. у фонді бібліотеки було зареєстровано: 14834 примірників мовою їдиш; 13488 – російською; 10913 – гебраїка; 4007 – іншими мовами; 217 – рідкісні видання [7].
На той час це була єдина бібліотека в місті, що могла залучити трудящі маси до читання єврейських книжок, а тому ставила два головних завдання: продовжувати роботу щодо збирання та концентрації всіх книжок єврейською мовою та вести масову роботу, як і будь-яка інша політосвітня бібліотека. Тому було утворено 4 відділи: архівний, абонемент для дорослих, читальня та дитячий відділ.
Для архівного відділу збирали все, що видавали єврейською мовою в Радянському Союзі, а також багато єврейських книжок, що виходили за кордоном. У 1925 р. при бібліотеці існував дуже цінний, хоча й занедбанний партійний архів. Про історію його формування відомостей не знайдено, але можна припустити, що його створено на основі Центрального єврейського архіву, який у 1919 році входив до структури «Культур-Ліги» і містився за тією ж адресою, що і її Центральний комітет ( вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 44). Зі збережених звітів співробітника Київського центрального історичного архіву І. М. Ярославського, якому було доручено цей архів хоч якось упорядкувати, зрозуміло, що крім власне партійних фондів (Бунду, Поалей-Ціон, Фолкспартей та ін.), в ньому було зосереджена й значна кількість архівів уже ліквідованих на той час єврейських організацій і установ (київських відділень ОРТ, ОЗЕ, «Тарбут», Єврейського колонізаційного і еміграційного товариств, самої «Культур-Ліги», а також Товариства вивчення єврейського робітничого руху і революційно-соціалістичних течій в єврействі) [3].
Фондами бібліотеки користувались різні читацькі групи, серед них: робітники, кустарі, службовці, працівники освіти, учні. Більша частина читачів приходила до бібліотеки з певним завданням. Тому бібліотека повинна була задовольняти читача новими книжками з усіх галузей, утворювати замість рекомендаційних списків предметні каталоги, щоб допомогти читачеві у пошуках потрібної літератури. Традиційними для читачів були масові вечірки, присвячені видатним єврейським письменникам, рецензійні вечірки на нові книжки, а також конференції.
В середині 1930-х рр. єврейська бібліотека ім. Вінчевського стала однією з найбільших бібліотек в Україні, яка обслуговувала понад 5 тис. читачів і мала книжковий фонд 120 тис. томів, але її керівництво було звинувачено в націоналізмі та антирадянському комплектуванні фондів (у фонді переважали книжки єврейською мовою та творів єврейських письменників, а не творів класиків марксизму-ленінізму). За нового керівництва бібліотеку комплектували переважно творами української та російської літератури. Тоді ж організовано і відділ іноземної літератури (англійською, французською та німецькою мовами).
Розгортаючи велику масову роботу в різноманітних політичних та культурно-масових кампаніях, бібліотека ім. Вінчевського постійно залучала читацький актив – наукових працівників, вчителів, робітників, студентів. Активісти працювали консультантами з вивченню мови, літератури, роботи над книгою, брали участь у підготовці літературних вечорів. Масову роботу проводили й працівники читального залу. Значно слабше працював абонемент, який дуже мало уваги приділяв питанням систематичного читання.
Особливо слід відзначити активну та різнобічну роботу довідково-бібліографічного відділу, де надавали консультації та довідки читачам з усіх питань історії, економіки та культури єврейського народу. Крім того, бібліотека надавала методичну та консультаційну допомогу іншим єврейським бібліотекам України – бібліотекам у Дніпропетровську, Одесі, районним бібліотекам в Умані, Білій Церкві, Черкасах, Проскурові, де налічувались значні фонди єврейської літератури, а також профспілковим бібліотекам, де функціонували єврейські відділи. Здійснюючи методичну та бібліографічну допомогу вище згаданим установам, Центральна єврейська бібліотека ім. Вінчевського складала й видавала методичні листи, бібліографічні списки: наприклад, списки для дітей «Що чигати», пам’ятки, присвячені життю та творчості єврейських письменників, діячів науки і культури.
Проте розквіт діяльності бібліотеки був не тривалим. З 1937 року її перевели з державного бюджетного фінансування на місцеве і переселелили з її зручного приміщення до будинку Єврейського дитячого театру, де також розташовувався Єврейський робітничий клуб. Не підтримувана державою бібліотека припинила своє існування наприкінці 1930-х рр..
В перioд нацистської окупацii Києва 1941–1943 рр. частину книжкового фонду бл. 45000 примірників було вивезено до Інституту досліджень єврейського питання у Франкфурті-на-Майні. Цим займався Оперативний штаб для окупованих областей рейхсляйтера Розенберга: з метою дослідження культурної спадщини «ворогів націонал-соціалізму» – євреїв, масонів та більшовиків – штаб планомірно і цілеспрямовано вивозив різноманітні культурні цінності з окупованих країн Європи. Так, згідно з німецькими документами, у Києві було виявлено книгосховище колишньої Центральної державної єврейської бібліотеки ім. Вінчевського, що розміщувалося в будинку синагоги на вул. Маловасильківській, 13 і налічувало за даними звіту д-ра Поля, крім юдаїки, ще біля 30000 примірників гебраїки, з якої «приблизно 100 творів давньоєврейською мовою, інші лише радянська література мовою їдиш». У приміщенні синагоги на вул. Маловасилькiвськiй (нині Шота Руставелi, 13) перед вiйною знаходилося одне з книгосховищ бiблiотеки iм. Вiнчевського, а центральне примiщення бiблiотеки розташовувалося до війни на вул. Лютеранськiй, 1.
Зараз частина фонду Центральної єврейської бібліотеки ім. Вінчевского знаходиться у Відділу фонду юдаїки Інституту рукопису НБУВ. Визначити точний час і обсяги надходжень нині не видається можливим. Ймовірно, вони потрапили у 1939 році до відділу єврейської літератури, створенному на базі фондів Інституту єврейської пролетарської культури, адже документацію на єврейські фонди вилучили органи держбезпеки під час закриття відділу єврейської літератури Бібліотеки ім. Вернадського в 1949–1950 рр. До 1991 р. документи єврейських товариств знаходились у відділі обмінно-резервних фондів НБУВ.
Список використаних джерел
1. Бiблiотеки Киева в перiод нацистськоi окупацii (1941-1943): Дослiдження. Анотований покажчик. Публiкацii документiв / Укл. Л. А. Дубровiна, Н. I. Малолетова. – К., 2004. С. 127-128.
2. Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 1918–1941. - Київ: НБУВ, 1998. – С. 269 .
3. Меламед Е. Из истории собирания и изучения еврейского письменного наследия в Украине в 20–30-е гг. XX в. (О попытке создания Центрального еврейского исторического архива в Киеве) // Judaica Rossica. – М., 2006. Вып. 4. С. 55.
4. Погребинская И. М. История еврейских научных учреждений на Украине (1919-1949) // Єврейськi науковi установи в Украiнi в 20–30-тi роки XX столiття. – К., 1997. С. 9–30.
5. Правда iсторiї. Діяльнiсть єврейської культурно-просвiтницької органiзацii «Культурна лiга» у Києвi (1918–1925): 3б. документiв і матерiалiв / Укл. М. О. Рибаков. – К., 1996. С. 23–26, 103–105.
6. Правда iсторii. Дiяльнiсть еврейськоi культурно-просвiтницькоi организацii «Культурна лiга» у Киевi (1918-1925): 3б. документiв і матерiалiв / Укл. М.О. Рибаков. Вид. 2-е, випр. та доп. – К., 2001. С. 19, 50, 124–125.
7. Рогова А.Л. Матеріали про діяльність Центральної єврейської біьліотеки ім. Вінчевського // Єврейська історія та культура в Україні: матеріали конференції. Київ, 22-23 листопада 1993. – К., 1994. С.129–132.
8. Себта Т.М. Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга та його бiблiтечна дiяльнiсть в Украiнi: джерелознавчий аналіз // Бібліотеки Києва в період нацистської окупації (1941–1943): Дослідження. Анотований покажчик. Публікації документів. – К., 2004. С. 114–148.
9. Сергеева І. 3 iсторii формування колекцii еврейськоi литератури Нацioнальної бiблioтеки Украiни (1918-1929) // Бiблioтечний вiсник. – К., 1996, № 6. С. 13–15.