Поповнення в колекції інкунабул Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

ЗаявникРудакова Юлія Костянтинівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України
Назва доповідіПоповнення в колекції інкунабул Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

У фондах великих бібліотек є доволі багато давніх книжкових пам’яток, що збереглися без титульних аркушів, не містять вихідних відомостей. Для їх атрибуції на підставі формальних характеристик дефектного примірника, а також змісту твору потрібно проводити пошук за бібліографічними покажчиками та друкованими чи електронними каталогами. Встановити їх назву, час і місце друку буває досить проблематично, а іноді й неможливо. Також частина видань зберігається в уривках, окремих зошитах або розрізнених аркушах, перспективи дослідження яких ще мізерніші. Однак іноді трапляються щасливі випадки, коли кілька аркушів незрозумілого характеру перетворюються в рідкісний примірник давнього раритетного видання. Раніше ситуація ускладнювалася тим, що для евристичної роботи можливо було залучити лише наявні бібліографічні джерела – друковані каталоги та покажчики. Електронні каталоги та цифрові бібліотеки, доступні через Інтернет, значно розширили можливості дослідника книжкових пам’яток з їх атрибуції та ідентифікації.
Нещодавно саме світові електронні ресурси допомогли атрибутувати невеликий друк із фонду відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського і, таким чином, аргументовано зарахувати його до складу колекції найбільш ранніх за часом друку видань – інкунабул.
Бібліографічний опис видання:
Dictamen iocu[n]du[m] ualde stilo elega[n]ti conscriptu[m] : In quo continetur membra corporis qualiter aduersus ventrem quasi voracitate o[mn]i[u]m labores exhauriat conspirauera[n]t. E diuerso etiam ventris eor[um] confratris bellu[m] in se concitatu[m] sopiens placabilis responsio. – [Cologne : Ludwig von Renchen, ca 1495]. – [6] f. : grav. ; 4° (210х148 мм). – Сигнатури: a6. Фінгерпринт: aslū urur urr. CaUe C 1495Q. Основна бібліографія: Goff D163; Klebs 333.1; GW 8278; ISTC id00163000.
В «Каталозі інкунабул» Б. І. Зданевича (Київ, 1974) та інших публікаціях, що розкривають склад колекції видань ХV ст. НБУВ, примірник не відображений.
Видання не має титульного аркуша та колофона. Такі особливості були характерні для більшості друків «колискового періоду», виданих у другій половині ХV ст. Назва сформульована за початковими реченнями на першій сторінці. Вихідні відомості визначаються за бібліографією. Остання сторінка не містить жодного формулювання, що засвідчує кінець, тому видання виглядає як фрагмент. Однак за бібліографією воно має шість ненумерованих аркушів, примірник НБУВ є повним. Видання є доволі рідкісним – до цього часу в бібліографії було відомо про 12 його примірників або фрагментів у різних збірках.
У каталогах це видання описане також під іншими назвами, найчастіше «Dialogus linguae et ventris», а також «Carmen de membris conspirantibus». Твір «Dialogus linguae et ventris» (під заголовком «Libellus siue Carmen de uentre») на аркушах a2r–a5v становить основну частину цього видання. Він супроводжується фрагментами творів Августина, Іоанна Золотоустого, Ієроніма Стридонського, Бернарда Клервоського, Ісидора Севільського, Квінтиліана, Матвія Вандомського, а також двовіршами Катона (Disticha Catonis) (на аркушах a1v, a5v–a6v).
У бібліографії твір «Dialogus linguae et ventris» («Діалог язика та живота») приписують англо-французькому богослову та письменнику, єпископу Шартра Іоанну Солсберійському (Johannes Saresberiensis; 1115/1120–1180) (іноді з позначкою «помилково»), а також Уїльяму Хорману (William Horman; бл. 1440–1535), перекладачу та викладачу, ректору Ітонського та Уїнчестерського коледжів. Цей твір вважається прикладом повчальної педагогіки часів династії Тюдорів. Завдяки невеликому розміру він виходив недорогими виданнями та був доступний широкому колу читачів. Також цей текст імовірно використовувався при вивченні латини. Перше лондонське видання твору містить підрядкові пояснення англійською мовою, інші видання – здебільшого латинською мовою. Твір «Dialogus linguae et ventris» у 1495–1500 рр. виходив друком щонайменше вісім разів у Лондоні, Кельні, Парижі, Пуатьє (див. детальніше: Klebs A. C. Incunabula Scientifica Et Medica, Hildesheim – Zürich – New York: Georg Olms Verlag, 2004, p. 122).
Аналізоване видання було надруковано в німецькому місті Кельні в друкарні Людвіга з Ренхена, видавнича діяльність якого фіксується в 1478–1505 рр. Друк здійснено чітким шрифтом, на доволі якісному білому папері з філігранню «Готична літера Р».
Видання поєднує риси перших, архаїчних (відсутність титульного аркуша та інших структурних компонентів) і більш пізніх друків (великий гравійований ініціал на аркуші a2r). Крім ініціала, воно оздоблене двома ксилографічними гравюрами із зображенням Спасителя та Тобіаса (?) (аркуші a1r, a6v) та гравійованими смужками двох видів, розташованими вздовж зовнішніх берегів аркушів: з рослинним орнаментом (на аркушах a1v, a2v) і сплетеними довгими шиями двома міфічними звірами з довгими пишними хвостами (на аркушах a2r, a5r). Текст набраний готичним шрифтом шести розмірів, його супроводжують підрядкові примітки та друковані маргіналії. Шрифти: 10 рядків – 44 і 32 мм, розміри великих літер у заголовках (з пробілом) – 12 і 8 мм. Аркуші не нумеровані. Другий, третій і четвертий аркуші позначені, відповідно, сигнатурами «а іj», «а іij» «а іiij», перший, п’ятий і шостий – без сигнатур.
Примірник НБУВ не має обкладинки, перебуває в хорошому стані збереження. Сторінки майже не мають ушкоджень або забруднень. Внизу першої сторінки містяться написи чорнилом дрібним каліграфічним почерком «homo quidam fecit» і «33». Інших написів або позначок у книзі немає. Інші примірники видання (за електронними копіями) додатково оздоблені шляхом підкреслення червоним чорнилом маюскулів, розфарбування в різні кольори гравюр, ініціала чи гравійованих смужок.
Атрибуція та ідентифікація невеликого фрагмента в нову інкунабулу, що поповнила збірку НБУВ, є яскравим підтвердженням того, що сучасні електронні технології дозволяють розширити наші знання в галузі бібліографії, атрибутувати видання та їх фрагменти. Вивчаючи бібліотечні фонди, ми маємо можливість за допомогою світових електронних ресурсів більше дізнатися про ті скарби, які ми зберігаємо, повернути чи ввести в науковий обіг видання, які до того не привертали увагу дослідників і, таким чином, збагатити не лише національну, а й світову бібліографію.