Історія книжкової культури: теоретична складова поняття

ЗаявникКовальчук Галина Іванівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України
Назва доповідіІсторія книжкової культури: теоретична складова поняття
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Ковальчук Г. І.,
директор Інституту книгознавства НБУВ,
д-р іст. наук, проф.

ІСТОРІЯ КНИЖКОВОЇ КУЛЬТУРИ:
ТЕОРЕТИЧНА СКЛАДОВА ПОНЯТТЯ

Історія книжкової культури є на сьогодні актуальним науковим напрямом історико-книгознавчих досліджень, який об’єктивно прийшов на зміну традиційній історії книги. Проте на відміну від історії книги, що переважно зосереджується на питаннях історії книговидання в той чи інший час, історія книжкової культури є комплексною дисципліною, що вивчає не лише історію книговидання, але й всі процеси, пов’язані зі створенням і функціонуванням книги в суспільстві, під кутом стану культури певного історичного періоду загалом і культури книги зокрема, включаючи вибір текстів, їх тематику та жанри; редакційну культуру, в т. ч. наявність у книжках передмов чи післямов, глос (коментарів на берегах книги), культуру виправлення помилок; зміни технології книговиготовлення, розвиток мистецтва книги, включаючи і художнє оформлення, і шрифти, культуру їх розміщення на сторінках книги; зміни форматів книжок, матеріалів оправ чи оформлення обкладинок; вибір сортів паперу для того чи іншого видання.
Другий блок комплексу – культура книгорозповсюдження через різні форми – продаж або суспільне користування в бібліотеках (монастирських, приватних, навчальних закладів, установ тощо); вкладення в церкви чи дари окремим особам, закладам (записи про це на книгах – перша форма власницьких знаків). Безпосередньо пов’язана з книгорозповсюдженням культура споживання книжкової продукції, тобто культура читання, збирання, захоплення книгами, інколи навіть поклоніння книзі.
Можна виділити і третій блок – культура книгоопису, що традиційно вивчається в межах історії бібліографії, але при розгляді історії книжкової культури комплексно вичленити цей блок, не зважати на зміни, що відбувалися в культурі фіксації книжок у різних формах каталогів, бібліографічних списків, зміні системи бібліографічних посилань, а також у книжковій рекламі – неможливо.
Погодьмося, що всі названі і не названі складові книжкової культури змінювалися з часом, в залежності від розвитку виробничої сфери, пов’язаної зі створенням книги чи видань, які містять не лише текст, але й інші види знакової природи інформації: ноти, карти, зображення; від розвитку політичних, громадських відносин; від розвитку науки і культури, зокрема – літератури, її різних жанрів, а найголовніше – від стану грамотності, освіченості в суспільстві, вміння та звички читати й писати.
Саме в такому комплексі намагається вивчати історію книжкової культури Інститут книгознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ), обравши цю тему пріоритетом своїх досліджень на 2016–2018 рр. Специфічною відмінністю постановки проблеми Інститутом книгознавства від формулювання завдань досліджень аналогічної теми іншими установами, які розробляють історію книжкової культури на теоретичному та історичному рівнях (наприклад, Науково-дослідного центру «Наука» РАН, який випустив монографічні праці з історії та теорії книжкової культури, низку збірників та статей в інших виданнях), є конкретний об’єкт дослідження, тобто та джерельна база, що обрана як підґрунтя для наукових досліджень – фонди відділів, які входять до структури Інституту, а саме: відділу стародруків та рідкісних видань; відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій, з сектором картографічних видань; відділу образотворчих мистецтв; відділу музичних фондів; відділу зарубіжної україніки. Мета дослідження – через попримірникове вивчення цих спеціалізованих фондів, створення баз даних і наукових каталогів, бібліографічних монографій історико-книгознавчого змісту вийти на узагальнення стосовно книжкової культури України в різні хронологічні періоди, починаючи з XVI і завершуючи ХХ ст. Маємо надію у вигляді наукової гіпотези, що ці узагальнення дозволять по-новому сформулювати складові історії книжкової культури як відносно окремого наукового напряму досліджень, пов’язаного з книгознавством, історією культури, мистецтва книги, історією бібліотек та бібліографії.
Для прикладу наведемо лише деякі питання, що характеризують книжкову культуру певної доби і потребують додаткового студіювання на конкретних зразках. Зокрема, дослідники відзначають багатство оформлення вітчизняних великоформатних кириличних стародруків і, водночас, стриманість орнаментики, лише обрамлення титулів для публіцистичних книг меншого обсягу та формату, так само, як і для видань, надрукованих в українських друкарнях латинським шрифтом, власне, як це було прийнято в західноєвропейських друках. Тут проглядається чільний зв’язок з тематикою книжок. Потребують більш уважного вивчення мовні реалії тих часів, одночасне видання, інколи в тих самих друкарнях, творів різними мовами та шрифтами: церковнослов’янською, староукраїнською, польською, латинською, пізніше, наприкінці XVIII ст., російською мовою гражданським шрифтом – це теж відбиток книжкової культури певної доби. На книжковій культурі позначалися цензурні утиски, починаючи від указу Петра І 1720 р., що забороняв українським друкарням випускати світські книжки, а також нові книги релігійного змісту, причому ще «дабы никакой розни и особого наречия во оных не было». Взагалі книга XVIII ст., на нашу думку, досліджена, в порівнянні з «золотим віком» українського книговидання XVII ст., недостатньо. Тому Інститут книгознавства планує завершення досліджень з історії певних вітчизняних друкарень цього часу – Бердичівської друкарні босих кармелітів, Почаївського Успенського, Унівського та Супрасльського монастирів, укладання наукових каталогів їхньої книжкової продукції з фондів НБУВ, з ґрунтовною монографічною частиною. Разом з тим потребують дослідження такі цікаві явища книжкової культури тієї доби, як конволюти, «титульні видання», видавничі фальсифікати та підробки.
Маємо глибше вивчати історію бібліотечної справи. Чи може хтось сьогодні назвати хоча б приблизну кількість вітчизняних бібліотек (маємо на увазі на теренах сучасної України), скажімо, у XVIII ст.? Як потрапляли сюди західноєвропейські друки і які саме книжки були найбільш популярними, адже вони безперечно впливали на розвиток суспільства – інших засобів масової комунікації не було. Цікавим уявляється співставлення складу бібліотек православних, греко-католицьких і католицьких монастирів: книги з їхніх зібрань читали не лише ченці чи церковні ієрархи, але й певні кола місцевого населення, але це потребує студіювання, доказів. Отже, знов-таки, спочатку потрібно дослідити склад цих фондів, записи на примірниках, архівні джерела, а потім піднятися до узагальнення і підготовки висновків, що можуть дещо по-новому представити тогочасну книжкову культуру.
Потребують дослідження і більш широкого оприлюднення результати вивчення інших видів друку: нот, естампних гравюр, листівок і плакатів. Це теж зразки видавничої культури, знайомі лише вузькому колу вчених, а без них загальна картина книжкової культури буде неповною.
Остання проблема, на якій хочемо наголосити, це дискусійне питання, пов’язане з об’єктом дослідження: книжкова культура в Україні чи України? Здавалося б, звучить однаково, але за цим проглядаються різні напрями студій. Так, якщо ми обмежуємось територіально «в Україні», то втрачаємо книжкову культуру української діаспори, а вона теж має свої особливості. Якщо ж зосереджуємось на книжковій культурі України, виникає побоювання втратити у вітчизняній культурі книжковий спадок інших країн і народів, який не був створений українцями, створений не тут, але ж він був свідомо завезений сюди, його тут читали, обмірковували, використовували, він впливав на розвиток науки і культури, громадські відносини. Тож наш підхід – комплексний, поєднання книжкової культури всіх народів чи етносів, які традиційно проживали на цих землях, та українського народу поза межами сучасної території України.