Державна інформаційна політика з формування інформаційного суспільства: зарубіжний досвід

ЗаявникРябоконь Олександр Дмитрович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
ЗахідСекція 3. Бібліотека в структурі сучасних інформаційних комунікацій
Назва доповідіДержавна інформаційна політика з формування інформаційного суспільства: зарубіжний досвід
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

О. Рябоконь
мол. наук. співроб. НБУВ

Державна інформаційна політика з формування
інформаційного суспільства: зарубіжний досвід

Зміни, які пов'язані з розвитком інформаційного суспільства, стосуються усіх соціокультурних інститутів й стверджують принципово новий спосіб життя людини. В умовах глобального інформаційного суспільства людині необхідно вирішувати завдання освоєння принципово нового простору. Досвід останніх десятиліть підтверджує те, що на роль лідерів у соціально-економічному розвиткові претендують країни, які мають високий рівень освіти, науки, охорони здоров’я, культури і духовності.
Сучасна держава виступає каталізатором змін, які відбуваються, в інтересах суспільства і людини. Саме держава веде боротьбу з монополізмом і здійснює контроль за концентрацією власності в ЗМІ і телекомунікаційному бізнесі; юридично і технологічно забезпечує права на доступ до інформації та інформаційних ресурсів для громадян, а також охорону персональних даних; гарантує свободу слова незалежно від середовища розповсюдження інформації; здійснює заходи щодо розвитку багатонаціональної культури, протистоїть інформаційно-культурній експансії інших країн, проводить інформаційну політику; здійснює цілеспрямоване використання інформаційних та телекомунікаційних технологій для розширення діалогу влади і громадян.
Однією з умов ефективної реалізації державою вказаних напрямів державної інформаційної політики є розробка й ухвалення відповідних стратегічних документів. На створене в 2015 році Міністерство інформаційної політики було покладено завдання розробки Стратегії інформаційної політики України і Концепції інформаційної безпеки України, проте ці завдання поки що не реалізовано.
З огляду на це, важливим є вивчення реалізованого досвіду програмно-стратегічного забезпечення інформаційної політики розвинених країн, який може бути використаний в процесі становлення української державної інформаційної політики.
Ряд українських науковців (Арістова І. В, Губерський Л. В., Конах В. К., Макаренко Є. А., Нестеряк Ю. В., Почепцов Г. Г. та ін.) в своїх працях детально розглядали теоретико-методологічні основи реалізації державної інформаційної політики, утім в їх працях висвітлювались інші аспекти досвіду забезпечення державної інформаційної політики в розвинених країнах – питання організації суспільного мовлення, законодавчого забезпечення, основних напрямів і завдань тощо.
Власну інформаційну політику ведуть більшість держав світу, але обсяги їх діяльності у цій сфері залежать від поставлених завдань та рівня зацікавленості конкретної країни в інтеграції до глобальної системи комунікації, від історичних чинників, політичного і економічного розвитку, фінансових і матеріальних ресурсів.
Метою інформаційної стратегії Великобританії є удосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності інформаційних послуг і впровадження ІТ в державне управління. В 1997 році у Великобританії було сформульовано основні правові принципи інформаційної політики: технологічна нейтральність законів, сприяння міжнародному співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп’ютерних мережах і системах. Важливим компонентом Великобританії у галузі комунікації є методології поширення британських інформаційних продуктів у колишніх колоніях та азійських країнах (наприклад, Індії, Китаї), в яких позиції країни традиційно стабільні.
Політичний курс Великобританії в галузі інформаційної політики задекларовано у національній програмі «The Government’s Policy for the Information Age», якою передбачається всебічний розвиток електронної комерції для забезпечення економічного зростання, розвиток телекомунікаційного ринку країни, впровадження інформаційних та комунікаційних технологій в усі сфери життєдіяльності суспільства.
Характерною рисою інформаційної політики Великобританії є створення регіональних мереж і супермагістралей для оптимізації та підвищення ефективності міжрегіонального і міжнародного науково-технічного співробітництва.
Інформаційна політика Федерального уряду Німеччини включає концепцію вільного транскордонного обміну інформацією, вільного вираження поглядів, розвитку комунікаційних та інформаційних мереж і систем, вільної конкуренції в інформаційній сфері, створення відповідно до нових політичних, економічних та інформаційних змін у німецькому суспільстві норм і принципів правового регулювання інформаційної діяльності. Ще у 1996 році було прийнято програму Федерального уряду «Info-2000 (Germany’s Way the Information Society) – німецький шлях до інформаційного суспільства». Нові політичні пріоритети, медіа концентрація, впровадження сучасних технологій в організацію федерального та місцевого управління, розвиток інформаційного бізнесу обумовили нову стратегію національної інформаційної політики ФРН, головними напрямами якої визнано: становлення інформаційного суспільства у Німеччині, створення інформаційної економіки, розвиток нових інформаційних супермагістралей, інформатизацію державного управління, лібералізацію телекомунікацій, підтримку національних виробників електронної продукції та одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу.
Федеральний уряд також надає фінансову підтримку та інформаційні продукти для виготовлення, ліцензування та поширення таких програм в інших регіонах світу.
Інформаційна політика Франції є складовою державної стратегії розвитку країни, стратегії франкофонії і збереження національної самобутності та ідентичності, компонентом зовнішньої політики, участі Франції в інформаційних програмах і проектах міжурядових європейських організацій, створення інформаційної економіки та поширення комп’ютерних мереж і систем, інформаційних послуг. Мета національної інформаційної політики Франції – становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістралей (із забезпеченням франкомовності мереж), електронного ринку і банківської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інформаційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попередження комп’ютерних злочинів. Проте спектр інформаційних послуг і політика обмежень для зарубіжних інформаційних ТНК, державний контроль інформаційної діяльності і монополія держави в застосуванні високих технологій не сприяють лідерству країни в європейському регіоні.
Становлення інформаційного суспільства для Франції означає важливість зайняти провідне місце у світовій конкуренції з використання ІКТ, виробництва і продажу інформаційних продуктів та послуг.
У сфері інформаційної політики уряд Італійської Республіки визначив пріоритетами: трансформацію органів державного управління на основі ІКТ, вільний доступ он-лайн для громадян та підприємців, реалізацію програми комп’ютеризації та електронної освіти для державних службовців, прозорість державного документообігу за допомогою Інтернет, забезпечення якості інформаційних продуктів та послуг. Виконання поставлених цілей контролюється Національним центром з питань інформатики при Державній Адміністрації (CNIPA – Centro Nazionale per I’Informatica nella PA).
Питанням інформаційного суспільства в Італійській Республіці займається Комітет з інформаційного суспільства, який було створено в 2001 році, та Міністерство з інновацій і технологій. Головна роль Комітету полягає у координації дій між всіма адміністраціями, розробці спеціальних проектів та плані дій у сфері новітніх технологій, підтриманні зв’язку з громадянами, у розвитку економічної, культурної та соціальної сфер держави.
Основні документи Італійської республіки у сфері інформаційного суспільства, такі, як: План дій з питань побудови інформаційного суспільства, План дій з питань побудови електронного уряду, Адміністративний цифровий кодекс та інші, засвідчують, що урядова політика в сфері інформації і комунікації спрямована на подолання цифрової нерівності між Північчю та Півднем Італії та на оптимізацію інформаційної індустрії і впровадження моделі інформаційного суспільства, яка базується на інноваціях технологій та знань.
Скандинавські країни (Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія) в рамках європейської інтеграції і концентрації комунікацій прийняли урядові програми інформаційного суспільства і визначили власні концепції національної інформаційної політики. Попри національну специфіку, політичні пріоритети, економічні можливості і громадську думку щодо інформаційних процесів, скандинавські країни мають спільні цілі і напрямки здійснення інформаційної політики. Зокрема, це:
- впровадження нових технологій в систему державного управління, ефективне здійснення політичної влади (забезпечення доступу широкої громадськості до урядової інформації, розвиток мережі «інфоцентрів» для задоволення потреб населення, створення державних мереж управління по вертикалі і горизонталі влади);
- розвиток інформаційної економіки, підтримка інформаційного бізнесу, національних виробників інфопродукції, створення інформаційно-довідкових корпорацій з тематичними базами даних про інформаційні компанії, фірми, залучення інвестицій в національні інформаційні проекти;
- забезпечення соціальної сфери комп’ютерними технологіями, організація електронних бібліотек, доступ до інформації в мережах і системах для соціально незахищених верств населення – молоді, інвалідів, малозабезпечених, створення громадського телерадіомовлення.
Модель розвитку інформаційного суспільства, яку реалізує США визначається загальною концепцією соціально-економічного розвитку, яка передбачає превалювання приватного сектору над функціями держави в усіх напрямках розвитку суспільства. Американський вплив у галузі комунікаційних технологій та інформаційній сфері відчутний в глобальних процесах, міжнародній політиці, світовій економіці.
Ще у 1993 році уряд США опублікував доповідь із планами розвитку національної інформаційної інфраструктури (НІІ). Федеральний урядовий варіант концепції НІІ має таку прикладну орієнтацію:
– освіта: єдина інформаційна система надає студентам і викладачам миттєвий доступ до широких освітніх ресурсів;
– бібліотечна справа: об’єднання перенесених на цифрові носії бібліотечних фондів принципово розширює доступ користувачів (читачів) до інформаційних ресурсів;
– охорона здоров’я: віддалений доступ до медичної експертизи на основі новітніх засобів зв’язку суттєво підвищує якість медичного обслуговування американців;
– урядова інформація: швидка ідентифікація, локалізація і пошук спеціальної інформації про широкі ресурси уряду завжди були складним завданням для багатьох зацікавлених користувачів.
Адміністрація США досягла значного прогресу в застосуванні ІКТ в усіх секторах суспільного життя завдяки спільним зусиллям федерального, штатів і місцевого рівня. Для здійснення широкої координації і партнерства федеральних структур з приватним сектором були створені Оперативна Комісія з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force) і Комітет Радників по національній інформаційній інфраструктурі (United States Advisory Council on the National Information Infrastructure). Оперативна Комісія з інформаційної інфраструктури була уповноважена координувати зусилля Адміністрації.
В 1996 році президентом Б. Клінтоном було проголошено Виклик технологічної грамотності (Technology Literacy Challenge), в якому зазначалось про співпрацю громадян для досягнення мети. Департамент комерції надав підтримку Комітету радників по НІІ в створенні двох основних доповідей «Запуск ініціативи приєднання співтовариств США до інформаційної супермагістралі» і «Нація можливостей: реалізація надій інформаційної супермагістралі». В представленій концепції інформаційна супермагістраль включає різні компоненти, в тому числі громадські і приватні мережі, засоби доставки і обладнання, інформаційне наповнення, штат професіоналів і громадян, які отримують вигоду від її реалізації.
Сучасне українське суспільство перебуває в складних умовах трансформації, серед яких характерними є: нестабільність політичного й економічного стану країни, яка не дозволяє державі швидко й ефективно вирішити економічні й організаційні проблеми забезпечення переходу до інформаційного суспільства, повільне проведення ринкових реформ в економіці країни; недостатньо високий рівень розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури та промислового виробництва інформаційних засобів, продуктів і послуг, високий рівень монополізації ЗМІ, слабка підконтрольність суспільству системи формування громадської свідомості.
Нормативно-правове забезпечення сфери інформаційних відносин в Україні потребує подальшого розвитку і вдосконалення, зокрема таких питань: розробки Стратегії державної інформаційної політики України; формування, зберігання та поширення національних інформаційних ресурсів; підтримки вітчизняної індустрії програмного забезпечення; поширення електронного документообігу; посилення стану інформаційної безпеки держави та захисту персональних даних; створення єдиної системи стандартів з ІТ, узгодження нормативно-правової бази України з нормами міжнародного права сертифікації засобів інформатизації та інше.