ЧАСОПИСИ ДЛЯ ЖІНОК І ПЛАКАТИ 1920–1930-Х РОКІВ ЯК ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ІЗ ФОНДІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО)

Тези доповіді

УДК 027.54(477-25)НБУВ:[050-0552.2:084.5]″192/193″305
Донець Олена Миколаївна,
мол. наук. співробітник,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Київ, Україна

ЧАСОПИСИ ДЛЯ ЖІНОК І ПЛАКАТИ 1920–1930-Х РОКІВ ЯК ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ІЗ ФОНДІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО)

Розглянуто доцільність комплексного опрацювання вербальних (часописи для жінок з фондів НБУВ) і візуальних (друковані плакати із зібрання відділу образотворчих мистецтв НБУВ) джерел у дослідженні ідеологічного конструювання образу жінки 1920–1930-х років. Наголошується на тому, що саме поєднання вербального й візуального надає змогу якнайповніше розкрити й схарактеризувати ті зміни, що відбувалися у трактуванні гендеру протягом зазначеного періоду під впливом певних соціокультурних перетворень.
Ключові слова: часописи для жінок, плакати, гендерні дослідження.

Сучасна гендерна політика базується так чи інакше на радянському історичному досвіді (як позитивному, так і негативному), тому сьогодні радянські засоби конструювання нової жінки потребують глибокого та об’єктивного вивчення і переосмислення. Зокрема, вивчення досвіду радянської влади у вирішенні так званого «жіночого питання» в 1920−30-і рр., оскільки саме в цей період упроваджуються в практику заходи з реалізації нової ідеологічної моделі гендерної політики.
Плакати й часописи слугують важливими історико-бібліографічними джерелами у дослідженні гендерних питань. Сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідники досить часто звертаються до цих джерел, підкреслюючи їхню роль у формуванні гендерних стереотипів. Саме ці джерела свого часу слугували взірцями для масового наслідування сучасницями: письменна, а отже, більш прогресивна, частина жіноцтва прагнула бути схожою на героїнь публікацій у часописах, а неписьменну жінку плакати супроводжували в громадських і робітничих закладах, у міському транспорті і на вулицях, у сільрадах і хатах-читальнях. Т. Дашкова дослідила «жіночий образ» в журналах 1930-х років − «Крестьянка», «Работница», «Робітниця і селянка»; І. Правкіна обрала предметом свого аналізу висвітлення соціального статусу жінок у журналі «Радянська жінка» в 1960−1980-х рр. Періодичні видання для жінок 1920−1930 рр. стали предметом наукового зацікавлення дослідниць Ю. Градскової, О. Лабур, І. Правкіної та ін.
Зазвичай дослідники звертали увагу на найбільш уживані образи жінок-трудівниць і жінок-суспільниць. Приміром, О. Лабур розглядає процес унормування образів жінки-трудівниці та жінки-суспільниці як складових образу «нової жінки», скориставшись джерелами часописів «Комунарка України» і «Общественница» 1920–1930-х років. Авторка аналізує ілюстративний ряд часописів, зокрема фото і художні зображення, звертаючи увагу на те, що «художня репрезентація поступається фотографічним зображенням». При цьому дослідниця не враховує того факту, що у цих візуальних репрезентацій − різні завдання, з огляду на те, що плакат є не тільки засобом агітації і пропаганди, а й видом графічного мистецтва, що й визначає його художні особливості та способи втілення художнього образу.
Отже, об’єктивніше було б їх не протиставляти, а дослідити як такі, що доповнюють одне одного за візуальною інформативністю, враховуючи стилістику художнього зображення. Зміст вербальної інформації, що носить у плакаті лаконічний характер, більш ґрунтовно розкривається в текстах часописів, а іконографічний потенціал плаката спонукає до більш ретельного аналізу текстів часописів. Також слід звернути увагу на те, що дослідниками здебільшого розглядалися часописи, у яких не простежується зв’язок із жіночою пресою XIX − початку XX ст., що в більшості своїй мала прогресивний характер, і саме на сторінках цих часописів вперше було вжито словосполучення «нова жінка», що стало знаковою ідеологемою.
Зацікавленість науковців у таких часописах, як «Работница», «Работница и крестьянка», «Общетсвенница», зрозуміла. Адже більшовицькі часописи були зорієнтовані головно на представниць «пролетарського руху» − «робітниць» і «робітниць-селянок», а інтелектуалки і «буржуазні дами», що були рушійною силою і переймалися проблемами жіночої емансипації у XIX ст., перестали бути героїнями періодики і плакатів. Однак передовсім цей прошарок жіноцтва значною мірою продовжував впливати на конструювання «нової жінки» в умовах нового радянського ладу саме в межах зазначеного десятиліття. Це демонструють сторінки часописів «Журнал для женщин» (почав випускатися з 1913 року) та «Женский журнал» (почав випускатися з 1926 року). Аналіз художньої стилістики дизайну цих видань, а також змісту публікацій й рубрик свідчить про те, що його творцями були митці, які рухалися в авангарді тодішнього художнього й інтелектуального життя. Зміст часописів допомагає доповнити інформацію, що лаконічно подана у гаслах або ж текстах тогочасних плакатів, таким чином доповнюючи, а в деяких випадках і пояснюючи особливості того чи іншого зображення.
Образ жінки в українському радянському плакаті – як і сам плакат – є результатом клопіткої праці ідеологічної пропагандистської машини. Світ жіноцтва, що постає в ньому, – це той нездійсненний рай, що був обіцяний жінкам ще з тих часів, коли Ленін «визволив» їх з неволі «домашнього рабства». Про це писала Симона де Бовуар 1949 року, розмірковуючи над історією закріпачення жінки у світовому масштабі: «Світ, суспільство, у якому б чоловіки й жінки були б рівноправними, неважко собі уявити, адже це саме те суспільство, яке обіцяла створити радянська влада». Жінка відтепер – у центрі уваги, принаймні на просторах плакатного аркуша, де вона постає дужою і рішуче налаштованою на нове життя. Зазвичай художники, підкреслюючи нову роль жінки, змальовують її постать не просто у центрі художньої площини, а ніби понад натовпом, «народними масами», з широко відкритою горлянкою-трубою, що проголошує свої права. І в плакаті, і в названих часописах бачимо рекламу фабрик-кухонь, пральних машин, дитячих ясел, нових засобів гігієни, гормональної контрацепції, косметичних засобів. Плакатні аркуші запевняють, що відтепер жінка, полишивши традиційні для себе ролі домогосподарки та іграшки для чоловічих розваг, має час для особистого розвитку і праці на суспільній ниві. Це засвідчують і назви та наповнення таких журнальних рубрик, як «Половое воспитание и половое просвещение»; «О семье»; «Выбор профессии»; «Работа над собой»; «Страничка матери для ребенка»; «Отдел практических знаний», «Хроника», «Моды», «Рукоделие», «Спорт», «Кулинария», «Театр и искусство»; «Вопросы личной жизни женщины».
І в журнальних статтях, і в плакатах йдеться про залучення жінок до навчання, роботи в кооперації та у промисловості. Як-от на плакаті «Дівці, бабі, молодиці книга завжди знадобиться» (1926 р.). Це свого роду ідилічна історія про нове жіноче щастя: однією рукою жінка бавить немовля, а іншою − гортає книгу. Візуальним маркером емансипованої жінки в плакаті стала червона, особливим чином пов’язана на голові хустинка, на кшталт фрігійського ковпака – символу свободи, відомого ще з часів давньоримського рабства. Коротко стрижена з вибритою потилицею жінка в такій «фрігійській» хустині сприймалася як звільнена від рабства й емансипована. Короткі зачіски з бритими потилицями також означали причетність до нової когорти вільних жінок. А запозичені ці «революційні» маркери були, як відомо, з буремних часів Паризької Комуни.
Зрозуміти причину гендерних метаморфоз якнайкраще дозволяють публікації в «Журнале для женщин» та «Женском журнале», на сторінках яких розгорнулася полеміка з приводу того, бути чи не бути вільним міжстатевим стосункам, чи не віджив своє патріархальний шлюб, і що робити з неплатниками аліментів. Ще однією важливою темою стало здоров’я жінки, гігієна міжстатевих відносин і спадковість. Так, з’явилися плакати, що пропонували перед тим, як вступати у шлюб, перевірити свій стан здоров’я. У них художники гротескно змальовували страшні наслідки бездумної поведінки майбутніх батьків: хворих дітей з вадами розвитку. Це була пропаганда спочатку популярної, а потім, за сталінських часів, знищеної науки «євгеніки» − вчення про шляхи поліпшення спадковості людини. Про це ж йшлося і на сторінках часописів, приміром, у статті «Дефективные и социально-запущенные дети» в «Женском журнале» №1 за 1926 рік, де йдеться про небезпеку наслідків спадкових хвороб.
На початку 1930-х років «плакатна жінка» вже не бореться за власне розкріпачення, вона щаслива і задоволена, радісна й усміхнена, бо стала «найщасливішою у світі». Принаймні це проголошується в гаслах, партійних промовах і у статтях жіночих часописів. Відколи «жінка радянська» стала найщасливішою, вона перестала бути символом нового життя, віднині вона стала його атрибутом; як наслідок – символічно-алегоричне зображення жінки поступається реалістичному.
Отже, на основі комплексного аналізу художніх зображень, гасел і текстів у плакатах і часописах можна стверджувати, що плакат як образотворчий документ і матеріали часописів (вербальні й візуальні) слугують якнайповнішими та доповнюючими одне одного джерелами у вивченні гендерних питань. Плакатне мистецтво пропонує «тезисне» висвітлення ключових ідеологічних позицій влади щодо жіночого питання, а часописи містять детальну конкретизовану інформацію про їх упровадження. Ці обставини уможливлюють при занесенні відомостей про плакат до електронної бази даних додавати важливу допоміжну інформацію у поле «додаткові відомості» в зону «примітки», тим самим збільшуючи інформаційний потенціал бази даних українського друкованого плаката. Таким чином, розглянувши доцільність комплексного опрацювання вербальних (часописи для жінок з фондів НБУВ) і візуальних (друковані плакати із зібрання відділу образотворчих мистецтв НБУВ) джерел у дослідженні ідеологічного конструювання образу жінки 1920−1930-х років, можна запропонувати підготовку до друку (або ж електронний варіант) науково-інформаційного ілюстрованого видання, для якого б джерельною базою слугували і часописи, і плакати. На нашу думку, одночасне залучення до вивчення гендерних питань і плакатів, і часописів дозволить скласти якнайповніше уявлення про роль жінки у суспільстві зазначеного періоду та вплив радянських ідеологем на сучасну гендерну політику.

Бібліографічні посилання
1. Градскова Ю. В. «Обычная» советская женщина – обзор описаний идентичности. Москва : Sputnik+, 1998. Режим доступу : http://www.genderstudies.info/social/s01.php
2. Дашкова Т. Идеология в лицах. Формирование визуального канона в советских журналах 1920-х – 30-х годов // Культура и власть в условиях коммуникативной революции ХХ века. Форум немецких и российских исследователей / под ред. К. Аймермахера, Г. Бордюгова и И. Гарбовского. Москва : АИРО-ХХ». 2002. С. 103–128.
3. Лабур О. «Нова жінка»: унормовані образи жінки-суспільниці і жінки-трудівниці в радянській літературі України 1920–1930-х років // Краєзнавство. 2010. № 3. С. 205–213.
4. Правкина И. А. Проблемы социального статуса женщин на страницах журнала «Советская женщина» ( 1960–1980 годы) // Женщина в российском обществе. 1997. № 2. С. 45–47.
References
1. Gradskova Yu. V. «Obychnaya» sovetskaya zhenshchina – obzor opisanij identichnosti [The "ordinary" soviet woman is a review of descriptions of identity]. Moskva : Sputnik+, 1998. Rezhim dostupu : http://www.genderstudies.info/social/s01.php [In Russian].
2. Dashkova T. Ideologiya v licah. Formirovanie vizual'nogo kanona v sovetskih zhurnalah 1920-h – 30-h godov [Ideology is in persons. Forming of visual canon is in soviet magazines 1920th - 30th // Culture and power in the conditions of communicative revolution of ХХ of century. Forum of the German and Russian researchers] // Kul'tura i vlast' v usloviyah kommunikativnoj revolyucii HH veka. Forum nemeckih i rossijskih issledovatelej / pod red. K. Ajmermahera, G. Bordyugova i I. Garbovskogo. Moskva : AIRO-HH». 2002. S. 103–128. [In Russian].
3. Labur O. «Nova zhіnka»: unormovanі obrazi zhіnki-suspіl'nicі і zhіnki-trudіvnicі v radyans'kіj lіteraturі Ukraїni 1920–1930-h rokіv ["New woman": the rationed offenses of жінки-суспільниці and women-workers in soviet literature of Ukraine of 1920-1930th] // Kraєznavstvo. 2010. № 3. S. 205–213. [In Ukrainian].
4. Pravkina I. A. Problemy social'nogo statusa zhenshchin na stranicah zhurnala «Sovetskaya zhenshchina» ( 1960–1980 gody) [Problems of social status of women on the pages of magazine the "Soviet woman"] // Zhenshchina v rossijskom obshchestve. 1997. № 2. S. 45–47. [In Russian].

Donets Olena,
Junior researcher,
Vernadsky National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine

WOMEN’S PERIODICALS AND POSTERS OF 1920S AND 1930S AS A SOURCE BASE FOR THE GENDERSTUDIES (THE VERNADSKY NATIONAL LIBRARY OF UKRAINE COLLECTION)

The paper considers the viability of the complex approach to the printed (women’speriodicals from the VNLU archives) and visual (posters from the VNLU Fine Arts Collection) sources for studying the ideological construction of the female image in the 1920s and 1930s. The paper emphasizes the importance of the combined analysis of the printed and visual media that allows to explore and describe developments in the interpretation of the gender as a result of certain socio-cultural transformations
Keywords: women’s periodicals, posters, gender studies.