Архівна спадщина Петра Панча як джерело з історії розвитку української літератури ХХ ст. (на матеріалах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського)

Тези доповіді

Проаналізовано структуру рукописної спадщини особового архівного фону видатного українського письменника П. Панча. Висвітлені основні напрямки літературної та громадської діяльності. Підкреслено, що документи особового походження, у своїй сукупності є віддзеркаленням творчого та наукового потенціалу письменника, архівні джерела надають змогу зупинитися на ролі однієї окремої особи в контексті історичної епохи, та надають можливість по новому оцінити внесок письменника в розвиток української літератури ХХ ст.
Ключові слова: Петро Панч, особовий архів, рукописна спадщина, українська література ХХ ст., Спілка письменників, ВАПЛІТЕ, ПЛУГ

В сучасному українському суспільстві все помітнішим стає поглиблення інтересу до історичного минулого. Все частіше робиться акцент на вирішальну роль культурної спадщини як найпотужнішої складової формування української ідентичності. Ретельно збережена та належним чином репрезентована культурна спадщина – джерело зростання і духовного розвитку українського народу, його національної самосвідомості.
Однією такою частиною є рукописна спадщина, що репрезентує розвиток та становлення української літератури, через призму літературних засад прозаїка, драматурга, одного з основоположників української літератури, громадського діяча, члена Спілки письменників СРСР, Спілки письменників УРСР – Петра Панча.
Петро Панч, справжнє прізвище Петро Йосипович Панченко (04.07 (22.06).1891–01.12.1978) – співробітник редакцій журналів "Червоний шлях" "Радянська література" (до 1938). Член літературної організації "Плуг", Вільної академії пролетарської літератури, Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, Всесоюзного правління Спілки письменників СРСР. Делегат Всесвітнього конгресу захист культури (Париж, 1935). У 1939–1940 рр. очолював організаційний комітет Спілки письменників СРСР у Львові. Під час Другої Світової війни – відповідальний редактор радіостанції "Радянська україна", член Всеслов”янського антифашистського комітету. Протягом 1949–1953 рр. – голова Харківської організації Спілки письменників України, 1966–69 рр. – секретар правління Спілки письменників України. Автор понад 60 книг художньої прози, Лауреат Державної премії імені Т.Г. Шевченка.
Петро Панч належав до основоположників української пореволюційної радянської літератури, був одним з тих, хто у 1925 р. під проводом Миколи Хвильового, брав участь у створені Вільної Академії Пролетарської Літератури – ВАПЛІТЕ. На долю Петра Панча випало бути сучасником і учасником великих соціально-національних потрясінь і катастроф українського народу. Свідчення цьому документи особового архіву письменника, що були передані до Інституту рукопису протягом 2002–2003 рр. (4.06.2002 р.; 10.04.2003 р.) спадкоємцями П.Й. Панча – дочкою Ольгою Петрівною Рилєєвою (дочкою) та Мариною Олексієвною Рилєєвою (онукою). З цих документів було сформовано особовий фонд № 382, науково-технічне опрацювання і опис фонду виконувались протягом 2010–2012 рр. Хронологічні рамки фонду 1893–1982 рр. В процесі науково-технічного опрацювання було сформовано та виокремлено наступні комплекси документів:
1. Біографічні матеріали – автобіографії, послужні списки та облікові картки (1928–1961), посвідчення (1918–1976); членські квитки (1926–1950), мандати (1924–1971), перепустки (1946–1971), вітальні адреси (1961–1976); щоденникові записи (1929 –1978); виступи на урочистих заходах (1934–1976).
2. Творчі матеріали – повісті, оповідання, нариси, казки, новели, п’єси, вірші; записні книжки з творчими нотатками (1950–1973); переклади; нотатки про: дитячу літературу (1931), з’їзди письменників УРСР та СРСР (1934–1966), проведення ІІІ Пленуму Спілки письменників УРСР (1962), творчість українських та російських письменників (1940–1974).
3. Матеріали службової діяльності_ – службова документація: матеріали з історії створення Спілки селянських письменників “Плуг”: нотатки, список членів спілки (1923–1973), матерали про завдання пролетарської організації ВУСТ (1930-рр. ХХ ст.), статути Спілки радянських письменників СРСР (1935, 1959, 1971); службові документи Київського народного університету культури: Положення про міський університет культури для молоді м. Києва (1959), навчальні плани, звіти; службові виступи-доповіді на: Пленумах Спілки радянських письменників, з’їздах письменників України, Президіях правління Спілки письменників СРСР.
4. Листування приватне і офіційне, серед адресатів і кореспондентів друзі, колеги, відомі діячі літератури і мистецтва – Ванда Василевська, Ольга Кобилянська, Остап Вишня, Андрій Головко, Павло Тичина, Юрій Смолич, Олесь Гончар, Леонід Забашта, Олександр Корніійчук, Юрій Збанацький, Ігор Муратов, Дмитро Косарик, Григорій Косинка, Максим Рильський, Василь Стефаник, Оксана Іваненко, Сергій Мушник, Наталя Забіла, Михайло Стельмах і багато інших…
5. Матеріали господарчо-майнового та побутового характеру –арматурний список П.Й. Панченка (1921), відомості про отримання П.Й. Панчем забезпечення від Літфонду УРСР (1941), квитанції про отримання гонорарів та поштових переказів від видавництв та різних осіб (1941––1976), лімітні книжки П.Й. Панча (1944, 1945).
6. Образотворчі матеріали та фотоматеріали: малюнки П.Й. Панча (1913–1946), приватні та службові фото: П.Й.Панч на з’їздах та Пленумах СП СРСР (1953–1971), на з’їздах та Пленумах СП України (1948–1976), на Декадах української літератури і мистецтва у Москві (1951– 1966) та ін.
7. Матеріали про фондоутворювача – відгуки українських письменників та критиків про літературну діяльність П.Й. Панча, зібрані П.Й. Панчем та його рідними (1926–1981), Ковтуненко А.О. “Петро Панч. Жизнь и творчество”, Копиленко Л. “Напуття”, Кудаш С.Ф. “Славный сын великого народа”, Підсуха О.М. “Всегда готов помочь” тощо.
8. Матеріали родичів та інших осіб – свідоцтво Т.П. Собецької (дружини П. Панча), перевідні посвідчення О.П. Панченко (доньки П. Панча) (1937–1939); Андрійченко І. “Народний університет” (1959); Василевська В.Л., Корнійчук О.Є. “Богдан Хмельницький” (1952); Карпушенко І.П. “Співець дружби народів” (1972)тощо.
Сьогодні активно змінюються підходи, мета та цілі збереження рукописної спадщини, більше уваги приділяється проблемам збереження та введенням її у науковий обіг. Ефективне збереження, відновлення і відповідне використання рукописної спадщини потребує виваженого системного, інноваційного, наукового підходів.
Проведений аналіз документів фонду Петра Панча, дозволяє впевнено стверджувати, що рукописна спадщина окремої особи є відображенням певної частини історичної епохи країни, адже вона безпосередньо пов’язана з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю людей, і розкриття фонду є одним із важливих завдань наукового опрацювання та використання документів в інформаційному науковому просторі.