Ґенеза емблематичної образності у проповідях Антонія Радивиловського

Тези доповіді

ҐЕНЕЗА ЕМБЛЕМАТИЧНОЇ ОБРАЗНОСТІ У ПРОПОВІДЯХ АНТОНІЯ РАДИВИЛОВСЬКОГО

Інтермедіальність – одна з чільних ознак українського Бароко, що проявляється зокрема у тенденції до синкретичності різних видів мистецтва, приміром, у взаємодії вербальних і невербальних компонентів твору, функціональній єдності тесту і зображення. Візуальність може бути присутня в тексті як експліцитно (гравіровані ілюстрації, неграматичне, але семантично значуще використання великих літер), так і імпліцитно, коли автор звертається до конкретного зображального елементу, що не обов’язково супроводжує текст у його оформленні.
Серед українських авторів XVII ст., творчість яких засвідчує проникнення зорових образів до площини тексту, чільне місце посідає Антоній Радивиловський. Свої казання, які є взірцем барокового проповідництва києво-чернігівського культурного осередку, Антоній наповнює численними, запозиченими переважно із західних джерел, прикладами зі сфери природознавства, історії, політики, покликаними урізноманітнити виклад і зацікавити реципієнта. Серед таких «exempla» – чимало описів, які стосуються певного зображального елементу, наприклад, емблеми чи герба, до символічного змісту яких апелює автор. Сам проповідник називає їх «емблемма», «симболюм», «герб» чи «клейнот», «подобенство».
Те, що Антоній неодноразово використовує як художній засіб словесне відтворення певного візуального образу, дозволяє говорити про особливу схильність українського проповідника до фігури екфразису. Оскільки у випадку гомілетичного доробку Антонія Радивиловського ідеться насамперед про інтермедіальність літератури та графічного мистецтва, то тут під екфразисом ми маємо на увазі вербальний опис іконічного знака, передовсім емблематичного зображення, до якого відсилає автор.
Оскільки масив проповідницьких текстів Антонія Радивиловського досить великий, то ми обмежимо коло текстів, які беремо до огляду, двома «словами на рочини», тобто проповідями на роковини з дня смерті Київського митрополита Петра Могили. Ці «слова» містяться у рукописній збірці проповідей Антонія «Огородок Пресвятої Богородиці», що датується 1671 р. Більша частина казань із цієї пам’ятки увійшла до друкованих книг проповідника, передовсім до майже однойменної збірки «Огородок Марії Богродиці» (1676), однак жодне зі «слів на рочини» так і не було надруковане.
Приклади екфразису, які трапляються у цих проповідях, стосуються емблематичних зображень, що покликані схарактеризувати постать покійного митрополита. Більша частина з них позначає явища живої чи неживої природи: сонце, соняшник, слон, олень, дельфін, діамант. Інші випадки екфразису стосується рукотворних речей зі світу людей (циркуль); сюди ж належать також символічні елементи на гербі Петра Могили, що його описує проповідник (приміром, схрещені шаблі, човен із увіткнутою шаблею, три списи). Така кількість випадків використання візуального екфразису, що стосується емблеми чи герба, у межах двох проповідей свідчить про те, що автор активно послуговується емблематичними збірками і запозичує з них необхідний образний матеріал. Антоній не наводить назву збірки чи ім’я її упорядника, переважно оминає і згадки про імена інших осіб, які мають стосунок до гербового чи емблематичного зображення («єден гетман войска родийчиков», «єден дунскій, новерскій, ґотскій кроль», «єдина матрона» тощо). Можливо, проповідник не хотів обтяжувати реципієнтів зайвими деталями або ж прагнув надати своїм «словам» більшої універсальності. Виняток становить лише «Ісабелля, кроліова аракгонская», символ якої складався із зображення двох квіток, названих соняшником і місячником.
Цей приклад із першого «слова на рочини» дає підстави припустити, що проповідник не завжди користується збіркою емблем безпосередньо, натомість може звертатися до згадки про емблему, вміщеної в іншому тексті: адже екфразис у Антонія майже дослівно повторює фрагмент з «Жалоби по смерті найяснішої Констанції, королеви польської» (1631) єзуїта Якуба Ольшевського, у якому наведено опис цієї ж емблеми.
Як правило, екфразис у творчості українського проповідника поєднується із наступним його поясненням, переходом на алегорико-символічний рівень репрезентації образу. Антоній не просто словесно відтворює на письмі емблему, а й пропонує авторську інтерпретацію та приклад застосування емблематичного образу в контексті своєї проповіді. Найчастіше пояснення, наведені Антонієм, не надто відрізняються від тлумачень, які супроводжують гравійовані зображення в емблематичних збірниках. Звертаючись до конкретного емблематичного образу, Антоній наводить у своїх проповідях також і девіз (він називає його лемою), що, як правило, доповнює графічний малюнок і вказує на його алегоричний сенс. Антоній перекладає латиномовний девіз на староукраїнську мову, очевидно, з метою зробити своє казання зрозумілим для широкого кола реципієнтів.
Не в усіх випадках вдалося встановити ґенезу емблематичних образів із наведених прикладів екфразису. Однак кілька емблем зі «слів на рочини» Антонія Радивиловського все ж можна приблизно ідентифікувати. Циркуль із девізом «Працею і статечністю» є видавничою маркою друкарів Плантенів з Антверпена. Сонце із написом «Всюди подобен» узято, очевидно, з книги символів Сильвестра П’єтрасанти «De symbolis heroicis». Отруєний олень, що біжить до джерела, із девізом «Єдино здоровє» нагадує емблему з цієї ж книжки, а також подібне емблематичне зображення зі збірки «Symbolorum et emblematum» Йоахима Камерарія. «Слон вежу двигаєт… з таким написом: Царствія змоцняєт побожность», ймовірно, відсилає до зображення зі збірки «Selectorum symbolorum heroicorum centuria gemina» Соломона Нейгебауера, яке представляє «клейнот» данського короля Кристіана IV.
Отже, аналіз двох «слів на рочини Петра Могили» Антонія Радивиловського свідчить про непоодиноке екфрастичне використання проповідником емблематичної образності, запозиченої з різноманітних західних збірок символів та емблем. Така взаємодія вербальних і візуальних форм вираження характерна для української літератури доби Бароко і демонструє належність України до загальноєвропейського культурного простору.