Унівські Служебники 1740 р.: варіанти друку

Тези доповіді

Розглянуто варіанти друку певних аркушів в унівському Служебнику 1740 р., які стало можливим виявити завдяки детальному дослідженню великого масиву примірників цього видання з фондів НБУВ. Зокрема, встановлено факти заміни однієї заставки на іншу з тим самим сюжетом та заміни регламентаційного тексту на тексти служб свв. Антонію Падуанському та Казимиру. З’ясовано частоту поширення вклеєної гравюри «Розп’яття з чотирма предстоячими» та ймовірність побутування її як паперової ікони.
Ключові слова: історія друкарства, кириличні стародруки, варіанти видання, атрибуція.

Для періоду ХV – ХVІІІ ст., коли одна установа поєднувала функції і друкарні, й видавництва, а процеси підготовки книги до друку та власне друкарський не були розділені (наприклад, коректор міг стояти при верстаті поряд зі складальником і правити помилки безпосередньо в наборі), явище виникнення варіантів друку певних аркушів, частин тексту тощо було доволі поширеним. Можливі причини внесення змін варіюються від втручання у зміст автора, цензури, церковної влади до банального порушення набору внаслідок фізичної дії зовнішніх чинників на друкарську форму. Не була винятком у цьому і друкарня Унівського Успенського монастиря, що добре простежується на виданні Служебника 1740 р. (№ 1358 за каталогом стародруків «Пам’ятки книжкового мистецтва» Я. П. Запаска та Я. Д. Ісаєвича (Львів, 1984) із дещо неточною аркушевою формулою), представленому в фонді відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ 46 примірниками, що дає широкий простір для порівняння.
У масиві примірників під час звірки виявлено чотири чинники варіативності: правку друкарської хиби в оформленні, заміну заставки на іншу, що потягло за собою зміни в наборі художнього оформлення сторінки, заміну частини тексту й відповідно оформлення, включення вклейки. Зіставивши примірники за цими параметрами, можна спробувати пояснити причини та встановити хронологію виникнення варіантних аркушів.
Найпростіше пояснити помилкове розміщення ініціала «Б» на с. 100, який у трьох примірниках надруковано в перевернутій позиції, згодом цю хибу виправлено. Значно більше запитань викликає заміна заставки, присвяченої Воскресінню Христовому на с. 314. Для унівських видань, зокрема Служебників, характерним є використання сюжетних заставок. Друкарня Унівського Успенського монастиря мала у своєму розпорядженні комплект заставок, присвячених дванадцятьом святам. Ці заставки мають прямокутну форму, всю їх площину займає зображення відповідної події, будь-які оздоби, на зразок рослинних мотивів, відсутні (інколи можуть бути вузькі орнаментальні смужки по боках дошки), композиція включає також дескрипцію з назвою свята. По суті, ці елементи художнього оздоблення можна вважати як заставками – за місцем розташування на початку розділу, так і потекстовими ілюстраціями, оскільки вони позбавлені чистої декоративності, натомість ілюструють подію, якій присвячене святкове богослужіння. Автором комплекту був відомий вітчизняний митець Никодим Зубрицький – це засвідчує його підпис «NZ» в кутку заставки, присвяченої Зішестю Св. Духа.
Зіставлення примірників Служебника 1740 р. показало, що під час друку накладу було використано дві різні дошки з сюжетом Воскресіння Христового: одна з зазначеного комплекту (розмір 108 х 20 мм; опублікована у виданні: Бочковська В. Г., Хауха Л. В., Адамович В. А. Каталог видань Почаївського та Унівського монастирів XVIII–ХХ ст. з колекції Музею книги і друкарства України (Київ, 2008) під № 2; у каталозі О. О. Гусевої «Украинские книги кирилловской печати ХVІ – ХVІІІ вв.», вип. ІІ, ч. 2 (Москва, 1990) як заставка під № 1842; наявна в 31 примірнику НБУВ), друга інакша за художнім поданням сюжету (124 х 58 мм; підписана Никодимом Зубрицьким; опублікована у згаданому каталозі В. Г. Бочковської, Л. В. Хаухи, В. А. Адамовича під № 63; у згаданому каталозі О. О. Гусевої – як ілюстрація під № 2105; вміщена в решті 15 примірниках). За названим каталогом О. О. Гусевої, вперше обидві заставки трапляються в Євангелії учительному К. Транквіліона-Ставровецького, виданому в Уневі 1696 р. (заставка під № 2 там ще має бічні орнаментальні смужки), тобто заставки є «сучасницями» одна одної, а не новішою й давнішою.
Обидві заставки розташовано на початку сторінки в оточенні виливних прикрас, решта набору на цих сторінках залишається без змін. За примірниками НБУВ, відбитки другої заставки низької якості – логічно припустити, що саме через це її було замінено на меншу за розміром, але вищу за «друкарською якістю» заставку з комплекту, а вільне місце, щоб не порушувати вже складений текст, заповнено інакшим обрамленням з виливних прикрас. Проте залишається незрозумілим, чому друкарі відразу не задіяли заставку з комплекту, адже вона вже була використана у виданні Служебника 1733 р., а пізніше також у Служебнику 1747 р., і з нею художнє оформлення видання виглядає витриманим в одному стилі. Можна припускати, що на це вплинули якісь чинники, не пов’язані безпосередньо з друкарським процесом (дошка з комплекту кудись упала тощо, і поки її не знайшли, використали гіршу, щоб тільки не сповільнювати друкарський процес?).
Питання для дослідника ставить і заміна тексту на с. 265 та її ненумерованому звороті. В основній масі примірників (40) тут, після служби до Імені Ісусового, вміщено розділ «Увіщаніє о службах общих», оздоблений кінцівкою з рослинними мотивами. Натомість у шести примірниках після служби до Імені Ісусового (яку складено з відмінностями в розташуванні рядків у такий спосіб, що вона займає першу колонку до кінця з переходом на другу; в основному накладі обидві колонки «врівноважено») на місці «увіщанія» надруковано служби святим католицької церкви Антонію Падуанському та Казимиру. Ненумерована сторінка вся заповнена друкованим текстом, тому місця для кінцівки немає, але наявний інший елемент художнього оздоблення – ініціал «Б». В обох варіантах ненумерованої сторінки використано ту саму рамку з виливних прикрас, підтвердженням є двокрапка поміж виливними прикрасами в нижньому краї рамки, розташована в обох випадках на тому самому місці. Отже, під час створення варіантів набір повністю не порушували, залишаючи ті частини, до яких не потрібно було вносити змін.
Якщо технічний бік виникнення варіантного набору реконструювати порівняно нескладно, то встановлення хронології виникнення двох варіантів потребуватиме подальших досліджень. Служб названим святим немає в унівських Служебниках попередньому – 1733 р. та наступному – 1747 р. ані в окремому розділі, ані серед святкових служб у дні їх пам’яті, тому для пошуків відповіді на це питання потрібно залучити матеріал інших василіянських друкарень. Для співвіднесення етапів хронології підготовки та друку цього Служебника цікавим є те, що в усіх примірниках зі службами свв. Антонію Падуанському та Казимиру на с. 314 використано заставку з комплекту на честь дванадцяти свят. У детальнішій публікації планується здійснити порівняльний аналіз складу унівських та інших василіянських Служебників для встановлення кількості доданих служб та часу їх появи.
Найцікавішою особливістю розглянутого видання є вклейка – гравюра з зображенням Розп’яття Ісуса Христа з чотирма предстоячими. У формулі видання, наведеній у каталозі Я. П. Запаска та Я. Д. Ісаєвича, аркуш із гравюрою не враховано. Мідерит розміром 265 х 155 мм вклеєно між с. 26 і 27 – у тексті Літургії Іоанна Златоустого, в 7 із 40 примірників НБУВ; ще в одному примірнику ця гравюра є в іншому місці. Також 9 примірників мають сліди смужки клею на с. 27, які можуть вказувати на вилучення вклейки. Фізичний стан двох примірників не дозволяє зробити висновків, чи була вона там раніше. Отже, 17 із 40 примірників НБУВ мають збережену гравюру або сліди її наявності в минулому. Так само мають вклеєну гравюру Служебники 1740 р. з фондів Музею книги і друкарства України (опублікована у згаданому каталозі В. Г. Бочковської, Л. В. Хаухи, В. А. Адамовича під № 32, описи Служебників під № 6 і 7). Можна припустити, що гравюра від початку потрапляла не до кожного примірника Служебника, будучи надрукованою або меншим накладом, ніж сама книга, або тоді, коли частина накладу Служебника вже розійшлася. Вилучення гравюри з видання можна пояснити подальшим побутуванням її як паперової ікони.
Увага до таких відмінностей, як виправлення в тексті чи оформленні, заміна елементів оздоблення, вклейки, заміни частин тексту, особливо стане в нагоді під час атрибуції примірників з істотною дефектністю та фрагментів. У зв’язку з цим особливо актуальним є укладання попримірникових каталогів з якнайповнішими описами видань і примірників, що доповнило би історію як вітчизняної книжності загалом, так і історію мистецтва, друкарства, допомогло би в точнішій атрибуції стародруків.