Цикл епіграм "Святому Дамаскіну вірші" в українській книжковій культурі XVII ст.: проблема атрибуції

ЗаявникКурганова Олена Юріївна (Україна)
КонференціяМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. комунікація: актуальні тенденції у цифрову епоху» (2019)
ЗахідСекція 2. Атрибуція й опис книжкових та інших документних пам'яток як складова наукових досліджень
Назва доповідіЦикл епіграм "Святому Дамаскіну вірші" в українській книжковій культурі XVII ст.: проблема атрибуції
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
СтаттяЗавантажити статтю


Тези доповіді

В добу Бароко авторська індивідуальність цінувалась набагато менше, ніж вміння майстерно наслідувати авторитетні риторичні зразки. Великі масиви літературних пам’яток XVII–XVIII ст. дійшли до нашого часу подібно «текстам у пляшці» – без автора, дати створення та первинного контексту функціонування. Яскравим прикладом такої «пляшки», наповненої анонімними текстами, є створений в стінах Києво-Софійського монастиря рукописний збірник другої половини XVII ст. [2]. До його складу увійшла низка текстів найрізноманітніших жанрів та тематики: молитви, релігійні та світські епіграматичні вірші, проповіді та повчання, «Лѣчебник» з описом властивостей різних продуктів харчування, поради з ефективного кровопускання тощо. Серед віршованих творів, уміщених у збірнику впереміш із текстами літургійних молитов, переважають анонімні епіграми. В широкий літературознавчий контекст вони увійшли насамперед завдяки науковим перевиданням у складі зібрання творів Івана Величковського [1] та антології української поезії середини XVII ст. [4]. Причому, у збірці творів Івана Величковського саме його названо найбільш імовірним автором анонімних епіграм збірника [1, с. 177]. Натомість в антології української поезії більшість із них переатрибутовано як твори свт. Димитрія (Туптала) [4, с. 607].
Складність атрибуції анонімних епіграм XVII ст. полягає в розповсюдженості цього жанру, лаконічною формою якого майстерно володіли усі барокові літератори. Значна частина епіграм, здебільшого анонімних, функціонувала в якості вербального доповнення до книжкових гравюр – так звані дескриптивні вірші. Деякі з них, за нашими спостереженнями, впродовж XVII–XVIIІ ст. по кілька разів передруковуватися в різних виданнях однієї друкарні, і навіть використовувалися у виданнях інших друкарень. Чимало анонімних віршів із Києво-Софійського збірника за формою подібні саме до дескриптивних епіграм. У них виразно виявляється апеляція до певного графічного зображення, що може виражатися і у назві («Вѣрши на Євангеліє для иконописцев» [2, арк. 70-75], «О иконѣ чудотворной Ил[л]инской Чернѣговской» [2, арк. 121] тощо). Беззастережно до жанру дескриптивної епіграми можна віднести, зокрема, вміщений у збірнику цикл з трьох чотирирядкових епіграм, присвячених Іоанну Дамаскіну [2, арк. 93]. Від інших віршів у структурі збірника ці три епіграми відділено заголовком «Святому Дамаскину вѣрши», написаним червоною фарбою. Червоним виділено і першу літеру кожної з епіграм. Також кожна з епіграм маркована кириличною літерою з числовим значенням. Першу епіграму виділяє літера «а», що позначає один, другу – «є», тобто п’ять, третю – «и», тобто вісім.
Фактологічні дані щодо можливості віднесення циклу «Святому Дамаскину вѣрши» до поетичної спадщини одного з поетів києво-чернігівського кола та з’ясування значення цифр, що супроводжують кожну з епіграм, вдалося отримати завдяки фіксації цих віршів у складі видання Октоїха друкарні львівського братства 1630 р.
Перша епіграма, позначена літерою «а» (один), у структурі Октоїха підписує фронтиспісну гравюру із зображенням Дамаскіна, вміщену перед текстом першого гласу. В ній адресата оспівано як церковного мислителя.
Октоїх 1630 Києво-Софійський збірник
«Вышнєю благодатью въ сытость упоенъ / Глубиною мудрости обильно исполненъ, / О благодати горней, Дамаскинъ, мудрствуетъ, / Благодатному Орлу, спѣшно вслѣдъ шествуетъ» [3, арк. 2 зв] «Вышнєю благодатїю во сытость упоєнъ, / глубиною мудрости обилно исполненъ, / О благодати горней Дамаскинъ мудрствуєт, / Благодатному орлу въ слѣдъ путешествуєтъ» [2, арк. 93].
Перед стихирою п’ятого гласу вміщено цю ж гравюру з Дамаскіним, проте з епіграмою, яка апелює до події чудодійного зцілення святого.
«Іоанъ Дамаскинъ цѣлъ душею Святою: / От Ікономахъ же усѣченъ бывъ рукою. / От Матере слова, паки ся исцѣляетъ, / И пиша, Имя Сына єя прославляетъ [3, арк. 136 зв.] «Іоанъ Дамаскинъ, цѣлъ душею святою, / Отъ икономахъ же бывъ усѣченъ рукою. / От Матере ся Слова паки исцѣляєтъ, / И пиша, имя Сына єя прославляєтъ» [2, арк. 93].
Епіграма перед текстом стихир восьмого гласу, вміщена під незмінною фронтиспісною гравюрою, вводить тему завершення роботи над книгою.
«Іоанъ Дамаскинъ съ Богомъ начиная, / И споспѣшествомъ Духа Книгу скончавая. / Съ Сыномъ, Матери Божой Хвалу возсылаетъ. / Пѣснословити всегда и насъ научаетъ» [3, арк. 232 зв.]». «Святый Іоанъ Дамаскинъ, з Богомъ начиная, / И споспѣшествомъ духа книгу скончевая. / З Сыномъ Матери Божой хвалу возсылаєтъ, / Пѣснословити и насъ всегда научаєтъ» [2, арк. 93].
Тобто, числа перед епіграмами з рукописного Києво-Софійського збірника відповідають номеру гласу, перед яким їх було надруковано у структурі Октоїху: перший, п’ятий, восьмий. Незначні лексичні та синтаксичні відмінності між друкованим текстом 1630 р. та його пізнішою рукописною копією не дають підстав говорити про авторську художню обробку первинного тексту. Ці епіграми функціонували в книжковій культурі на два десятки років раніше від народження свт. Димитрія (Туптала) та Івана Величковського, що розглядалися як його ймовірні автори.
Наведений приклад промовисто ілюструє тісний взаємозв’язок між історією літератури та книжкової культури доби Бароко. Атрибуція та інтерпретація анонімних віршів з рукописних збірників XVII–XVIII ст. потребує залучення ширшого контексту їх попереднього функціонування. У випадку дескриптивних епіграм цим контекстом часто виявляється стародрукована книга. Компаративне дослідження віршів, що тиражувалися у складі українських стародрукованих видань та рукописних збірників, дасть змогу точніше атрибутувати окремі тексти та простежити тривалість їх функціонування в книжковій культурі та літературному процесі свого часу.

Бібліографічні посилання
1. Величковський, Іван. Твори / Іван Величковський. Київ : Наукова думка, 1972. 191 с.
2. Інститут Рукопису НБУВ, фонд 312, 186 (362).
3. Октоїх. Львів : Друкарня львівського братства, 1630. 272 арк.
4. Українська поезія. Середина XVII ст. / Упор. В. І. Крекотень, М. М. Сулима. Київ : Наукова думка, 1992. 680 с.