Дари як джерело комплектування фондів бібліотек близькосхідного регіону

Тези доповіді

Лямець А. М. (зав. сектору НБУВ)
Дари як джерело комплектування фондів бібліотек близькосхідного регіону

Поява такого джерела комплектування фондів як «дари» на Близькому Сході обумовлено традиціями як доісламської так і ісламської доби. Це можна підтвердити бібліотекознавчими, історичними та філологічними аргументами. Арабське дієслово «гадаа» (дарувати) є багатозначним, що може вказувати на різні історичні передумови та внутрішньомовленнєві еволюційні процеси, що були залучені до формування його семантичного поля. Одне зі значень дієслова є також «обмін, обмін дарами».
У період Джагілії (приб. 3 тис. р. до н. е. − 610 р. н. е.), що є суттєво недооціненим як з точки зору культури так і бібліотек, феномен «дарів» проявив себе під час хаджу (хадж існував задовго до появи ісламу), коли адепти тих чи інших давніх релігій приносили до Кааб (святих місць або захоронень предків у вигляді великих каменів) їжу, пожертвування (монети, цінності), предмети побуту і, за аналогією до традицій ранньоісламського періоду, предмети з написами. В ранньоісламську добу термін «гадайа» був тісно пов’язаний з релігійними термінами «закят», що трактується як третій стовп ісламу (обов’язковий щорічний податок мусульман на користь бідних та нужденних або на користь поширення ісламу) та «садака» (добровільна необов’язкова милостиня). Якщо розглядати закят з точки зору сунітського шаріату, то сам термін корелює з давніми уявленнями шумерів та асирійців про «надлишок» та «місця для збору надлишку». Відповідно, за ісламським уявленнями «надлишок» мав бути «поділений» між бідними та нужденними (або виділений на розбудову мечетей, медресе, бібліотек і т.д.). Іншим важливим аспектом є поява «надлишку» ранніх ісламських рукописних книг (за часів пророка Мухаммада навпаки існував дефіцит рукописів). Повертаючись до настанов сунітського шаріату «керівництво для дарування» підтверджується Кораном, а саме дев’ятою сурою «Ат-Тауба» (Каяття). З точки зору сунітського та шиїтського хакікату «дарування» також можливе через «дарування відкритого або утаємниченого знання (імамів)» (ісламські погляди шиїтів є більш продуктивними для ісламської бібліотечної філософії). Схожі погляди ми можемо дослідити у ісмаїлітів та суфіїв. Першим «державним даром» або й навіть «обов’язковим даром» до релігійних бібліотек при мечетях став Коран версії халіфа Усмана, що був відправлений до мечетей Медини, Басри, Куфи та Дамаску.
Таким чином, джерело комплектування як «дари» історично обумовлено розвитком богословсько-теологічних, юридичних та філософських корпусів раннього ісламу.
У середні віки джерело комплектування «дари» залишається релігійно обгрунтованим, і не отримує повнозначної оцінки арабських книгознавців та бібліотекознавців. Вимогами до дарів залишаються принципи шаріату (сукупність правових, релігійних та моральних норм ісламу), османського кануну (світські законодавчі кодекси часів Османської імперії, що не суперечили нормам шаріату) та хакікату («ідея ісламської релігії», якщо шаріат − це зовнішній «буквалістський» прояв ісламу, то хакікат − це внутрішньофілософські основи основ ісламу; утаємничене, протилежне екзотеричному, знання). Дарувальники приносили книги не як «закят», а як «садака». Особливою цінністю виділялися дари на кшталт оздоблених Коранів, Сунни, богословсько-теологічних корпусів, тафсирів (книги з тлумачення та коментування Корану), філологічних трактатів (граматик), словників та ін. Таким чином, культурні події VII−XVIII ст. підтверджують домінуючу роль ісламу в питаннях відбору дарів та інших бібліотечних матеріалів.
У 60–70 рр. ХХ ст. арабські бібліотекознавці продовжили теоретичну з роботу з обґрунтування важливості джерел комплектування фондів (враховувався досвід національних бібліотек). У 1980–1990 рр. низка арабських дослідників почали розглядати систему комплектування фондів, що складалася з закупівель, дарів, книгообміну та ОП. Сучасна арабська теорія виокремлює двох основних суб’єктів дарування – фізичних осіб та органи влади. Основною ознакою дарів є виключно безоплатна передача матеріалів (бідун мукабіль) та індивідуальна ініціатива дарувальника. Слід одразу зауважити, що до поняття «дари» низка арабських науковців відносить не тільки бібліотечні документи, але й майно, території та ін. Це можна пояснити історичними передумовами, оскільки низка ісламських бібліотек за епохи пророка Мухаммада, Омеядів, Абасидів, мамлюків та османів фінансувалася вакуфами (термін мусульманського права, означає майно, що вилучене зі світського обігу і пожертвуване благодійним (ісламським) організаціям), до яких могли входити як території так і майно. Ці тенденції спостерігаються і в наші дні.
Найбільш важливими є такі три групи дарів до бібліотек: 1. книги, періодика, дослідження (монографії), рукописи; 2. території (арадін), будівлі (мабані), фурнітура (асас), електротехніка (аджгіза каграбаиййят); 3. готівка (фінанси) (мабалігу накдіййат). Серед цих трьох груп саме третя вважається найбільш прийнятною для книгозбірень, позаяк це дає можливість бібліотеці розпоряджатися коштами, так як вона вважатиме за потрібне. Відомі і інші класифікації дарів, наприклад: 1. друковані матеріали (публікацїї) (المطبوعات)(аль-матбуату); 2. грошові внески (الاموال) (аль-амвалю); 3. дари інших видів (الهدايا العينية الاخرى) (аль-гадайя ль-айнійаті ль-ухра). В свою чергу дари інших видів можуть поділятися на три і більше підвидів: 1. будівлі (مبنى) (мабна); 2. земля (ارض) (ард); 3. фонди пожертвувань (وقفية) (вакафіййа);
4. інші підвиди.
Джерело комплектування «дари» в арабських країнах має свої градації. Серед дарувальників виділяють авторів, видавців, органи влади, організації, що видають спеціальні публікації, осіб, що не є авторами, однак, які із задоволенням дарують книги до бібліотек. Окремою категорією є особи, що заповідають свої приватні книгозбірні після своєї смерті. І, нарешті, сама бібліотека в деяких випадках може проявити себе як дарувальник книг та інших бібліотечних матеріалів. Вакуфи, що знаходяться у розпорядженні мечетей та медресе, також можуть надавати бібліотекам допомогу у вигляді книг, довідників, періодики і т.д.
Арабськими бібліотекознавцями звертається увага на діяльність керівництва бібліотек з приводу заохочення дарувальників та активізації процесу надходження дарів. Вказується, що непродумана робота у цій сфері призводить до незадовільних результатів, як приміром втрати можливостей, зокрема щодо забезпечення бібліотеки літературою за номінальними цінами або безкоштовно. Крім того, через деякий час без реалізації вигідних пропозицій доступ до тих чи інших видань може стати неможливим (фактор часу).
Розвиток джерела «дари» в підсистемі комплектування бібліотек Близького Сходу підкріплюють такі позитивні тенденції як консервативна історична та культурна складова, ісламська доктрина підтримки закяту (обов’язковий щорічний податок мусульман на користь бідних та нужденних або на користь поширення ісламу), садака (добровільна необов’язкова милостиня) та вакуфів (майно, що вилучене зі світського обігу і пожертвуване благодійним (ісламським) організаціям), системне бачення бібліотеками типу «мактабат ватаніййат» дарів як одного з основних джерел комплектування фондів.