Коло читання в києво-руському суспільстві XI–XII століття: історико-бібліографічний аналіз

Тези доповіді

Н.Г. Солонська, с.н.с. НБУВ, к.і.н.
Коло читання в києво-руському суспільстві XI–XII століття: історико-бібліографічний аналіз
Аналіз процесів виникнення і становлення бібліотечної культури епохи Київської Русі домонгольського періоду (генетичний рівень) дає можливість відтворити динаміку культурних форм і конфігурацій у масштабі часу (історичний рівень); виявити принципи і форми організації культурних об’єктів та процесів у відповідності до завдань задоволення потреб, інтересів та запитів тогочасного суспільства (структурно-функціональний).
Як відомо, основним джерелом надходження літератури до Київської Русі, була Болгарія, тому в давньоруській державі й було доволі багато книг, переклад яких здійснено на слов`янську мову. Основною літературою, що читалася грамотними людьми, була патристична література. Ядром ймовірного фонду княжої бібліотеки XI ст. при Київському Софійському соборі, були книги богослужбові. Крім Св. Писання та богослужбової літератури, були в обігу праці великих релігійних ораторів Іоана Златоуста, Василія Великого, різноманітний житійний матеріал та близькій до нього легендарний та апокрифічний, хоча «оригінальна давня література, за В. М. Перетцом, особливо київського періоду дійшла до нас в мізерних залишках». Взагалі її було небагато. Навпаки була значна кількість літератури перекладної.
Літ.: Перетц В. Н. О некоторых основных настроениях русской литературы в ея историческом развитии [Текст] / В. Н. Перетц. – К. : Тип. Импер. ун-та Св. Владимира, 1903. – С.7.
Літописи свідчать про переклади багатьох грецьких творів на слов’янську мову. На початку XV ст., за Є. Є. Голубинським, книг, написаних у домонгольський період, нараховалося до 73 одиниць. Це – богословські книги. Серед них: Євангелія апракос, 33 Мінеї, 5 Пісних тріодей, 8 Стихарірів. На його думку, в Бібліотеці Ярослава Мудрого було приблизно 500 книжок і працювало близько 20 переписувачів. М. В. Волков указує на 12 назв та 88 одиниць літератури і припускає, що щороку на Русі писалося близько 50 книжок. Цю цифру повторює і М. Нікольський. Останній стверджує, що кількість рукописних книг з XI по XVIII ст., що зберігалися в найбільших рукописних сховищах, становила від 80 до 100 тис., а “На кожну ж рукописну книгу, як підрахував Д. С. Лихачов, припадає в середньому від 15 до 20 рукописних статей <…>. Кількість списків давньоруських творів обраховується, за неповними даними картотеки М. Нікольського, від 1200 до 2 млн”; Б. В. Сапунов уважав, що можна порахувати приблизну кількість писемних джерел, використовуваних при складанні літописів, житій святих, послань та інших видів літературних творів давнини, що збереглися до наших днів виходячи з кількості церков. Це теж певний, хоча доволі неточний шлях до підрахування кількості книг, що зберігалися у фонді княжої бібліотеки.
Літ.: Голубинский Е. Е. История русской церкви. Т. I.Полутом 2. – С. 523–530; Волков Н. В. Статистические сведения о сохранившихся древнерусских книгах XI–XIV веков и их указатель // Известия ОЛДП. – СПБ., 1897. Т. 123. – С.11–12; Сапунов Б. В. Некоторые соображения о древнерусской книжности XI–XII // ТОДРЛ. – Т. 11. – 1955. – С.315; Лихачев Д. С. Текстология. – М.: Изд-во АН СССР, 1962. – С.97.
Списки істинних (канонічних) та апокрифічних книг були поширені в Київській Русі приблизно з X до XVII ст. За С. Рейсером, таких списків нараховується не менше ста. Ці списки є першими переліками книг, що дійшли до нас із часів Київської Русі. Вони є «свого роду бібліографічним матеріалом» і мають бути враховані істориками давньоруської бібліографії Літ.: Рейсер С. А. Хрестоматия по русской библиографии с XI века по 1917 г. ; Мин. культуры РСФСР ; Упр-ние учеб. заведений ; учеб. пособие. – М. : Гос. изд-во культ.-просвет. лит., 1956. – С.7.
Три незалежних списки книг «істинних» та «неістинних», що містяться в «Изборнике Святослава» 1073 р., є першими давньоруськими бібліографічними пам’ятками. У статті про книги Св. Писання «Богословец от словец» (арк. 253) уперше наводиться список дозволених і недозволених церквою книг. Це – перша пам’ятка бібліографії (автор – Григорій Богослов), що дійшла до нас. Стаття Григорія Богослова відіграє вельми важливу роль відносно розв’язання проблеми висвітлення кола читання у Давній Русі. У ній, що, власне, є віршем, перераховано тільки канонічні книги. Цей твір, що було неодноразово опубліковано, має свою, доволі велику, бібліографію. Йому присвячено значну кількість наукових досліджень.
Літ.: Архангельский, прот. Творения отцев церкви // Журн. Мин-ва нар. Просвещения, – 1888. Июль-авг.
Серед давньоруської «публіки», що вміла читати, були поширені, наприклад, тлумачення на псалми, що належали Афанасію Александрійському. Слов`янські списки їх сягають XI–XII ст.
Зауваження, що твір дійшов до нас у якомусь конкретному столітті зовсім не означає, що він був невідомий у XI–XII ст. Про це свідчать численні уривки і посилання на давні твори. Наприклад, Житіє Антонія Великого, автором якого є Афанасій Александрійський. Воно стає відомим, виходячи з аналізу рукописів на нашій території, в XIII ст.
Втім, А. Архангельський наголошує (подає ретельно підібрану бібліографію творів), що воно було відоме у нас ще за часів Нестора, який посилається на нього в своєму Житії пр. Феодосія. Ще приклад. «Послання Афанасія Александрійського до Аммуна мніха Руфініана єпископу користувалися особливою повагою в давньоруського читача. Уривки його зустрічаються в давньоруських Кормчих.
Літ.: Архангельский, прот. Творения отцев церкви // Журн. Мин-ва нар. просвещения, – 1888. – Июль-авг. – С.8–9, 11.
Дуже популярні були серед давньоруського читача твори, написані у формі питання – відповідь. Тільки з творінь Григорія Богослова в домонголький період було відомо 200 одиниць (за А. Архангельським); Іоана Златоуста – приблизно 900, чиї твори сповнені світлої любові до людини, життєствердження.
На понад 80 авторів, книги яких зберігалися у фонді княжої бібліотеки Київського Софійського, вказує «Изборник Святослава» 1073 року. Серед них і творіння Єфрема Сіріна (видані в Москві, в 1848–1853 рр.; в 1881–1887 рр.). Користувалися особливою повагою і праці Василія Великого, надзвичайно поширені були твори Кирила Александрійського (напр. «Слова об исходе души и о втором пришествии»); праці Іоана екзарха болгарського, Іоана Дамаскіна.