Дистанційне обслуговування користувачів бібліотеки: питання розробки терміносистеми

Тези доповіді

На сьогодні невизначеність термінологічного апарату ускладнює дослідження процесу бібліотечного дистантного обслуговування, з’ясування особливостей його розвитку та шляхів вдосконалення, розширення функцій, підвищення значення як одного з провідних напрямів бібліотечної діяльності і актуалізує завдання розробки чіткої терміносистеми за єдиними критеріями, використання яких закладатиме підґрунтя для її подальшого розвитку.
Враховуючи, що бібліотека є інформаційно-комунікаційною системою, а бібліотечне обслуговування – взаємодією між бібліотекою та користувачем, його, як процес комунікації, доцільно розглядати з позицій не технічного, а комунікаційного підходу, відповідно до якого за характером суб’єктів комунікаційного процесу відносно один одного у просторі та часі розрізняють спілкування контактне та дистантне.
Таким чином, для позначення бібліотечного обслуговування користувачів, які отримують бібліотечні послуги, не перебуваючи безпосередньо в бібліотеці, або в часи, коли бібліотека не працює, тобто є «роз’єднаними» з бібліотекою в часі і просторі, доцільно використовувати термін «дистантне обслуговування», розуміючи його як процес взаємодії між користувачем і персоналом бібліотеки, її матеріальними, технологічними і інтелектуальними ресурсами, орієнтований на задоволення інформаційних потреб користувачів шляхом надання доступу до інформаційних продуктів і ресурсів дистанційно.
Запропоноване поняття дистантного обслуговування включає надання як таких, вже традиційних, видів бібліотечних послуг, як МБА, ММБА, довідка за телефоном, листування і т. п., так і нових видів послуг, надання/отримання яких передбачає використання нових інформаційних і, в першу чергу, інтернет-технологій.
Виходячи із запропонованої дефініції дистантного обслуговування, всі ці послуги можна віднести до дистантних – таких, які є результатом дистантної комунікації бібліотеки і користувача із задоволення його інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб.
Ті ж послуги, надання/отримання яких вимагає використання інтернет-технологій, варто виокремити у підвид дистантних послуг – дистантні інтернет-послуги. Формування з поширенням та розвитком Інтернету комплексу таких бібліотечних послуг актуалізувало питання виокремлення обслуговування на основі інтернет-технологій та його окремого визначення як дистантного інтернет-обслуговування – комплексу інформаційних послуг з дистантного обслуговування користувачів на основі інтернет-технологій.
Як показує досвід бібліотечного обслуговування, на сьогодні комфортність цього виду бібліотечної діяльності для користувача значною мірою визначається можливістю надання останньому доступу до комплексного ресурсу, синтезованої наукоємної інформації у вигляді досьє, дайджестів, оглядів та іншої інформаційної та інформаційно-аналітичної продукції, яка виготовляється в бібліотеках, що актуалізує визначення поняття бібліотечного дистантного інформаційно-аналітичного обслуговування, яке можна визначити як сервіс забезпечення дистантної комунікації користувачів з інформацією широкого кола різноманітних джерел шляхом надання доступу до наукоємного інформаційного продукту, створеного бібліотечним персоналом.
Що стосується користувача (відповідно до Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» користувач бібліотеки – фізична чи юридична особа, яка звернулася до послуг бібліотеки), який отримує бібліотечні послуги дистанційно, то бібліотекознавцями він називається, знову-таки, по-різному, найчастіше – «віддаленим», «віртуальним», «онлайновим». Утім, ці визначення є, хоча й поширеними, але з позицій наукового обгрунтування недостатньо точними. Зокрема, це стосується такого означення даної категорії користувачів бібліотечних послуг, як «он-лайнові», адже користувач може взаємодіяти з бібліотекою і отримувати послуги не обов’язково в режимі реального часу. Вживання термінів «віддалені», або «відділені», «дистанційні» користувачі є в даному випадку більш доречним, хоча певні зауваження все одно залишаються.
Від початку термін «віддалені користувачі» – Remote Library Users – почали застосовувати в західній бібліотечній практиці. Утім, формування терміносистеми простим калькуванням, дослівним перекладом з іншої мови не може вважатись науковим методом, тим більше, враховуючи специфіку словотворення в різних мовах та можливі відтінки змістовного навантаження в словах. Крім того, цей термін запозичений з інформатики, що цілком закономірно, оскільки розвиток саме цієї науки призвів у підсумку до радикальних змін у бібліотечному обслуговуванні, проте, він, як і термін «дистанційний», більше відображає специфіку доступу користувача до ресурсу, а не характер взаємодії користувача і бібліотеки. З огляду на комунікаційну природу такої взаємодій, більш логічним виглядає визначення такої категорії бібліотечних користувачів як дистантних користувачів – користувачів бібліотечних ресурсів та послуг, які комунікують з бібліотекою дистанційно.
Запропонований термінологічний апарат не вирішує повністю завдання розробки терміносистеми дистантного обслуговування, адже розвиток бібліотекознавчої науки та впровадження в діяльність бібліотек нових видів роботи призводить до виникнення нових форм взаємодії користувача з бібліотекою та бібліотечно-інформаційними ресурсами, потребує осмислення їх місця в системі бібліотечної діяльності з відповідним відображенням у поняттєво-категоріальному апараті і термінах, проте його використання сприятиме подоланню наявних розбіжностей та створенню термінологічної основи для подальшої наукової розробки проблеми розвитку бібліотечного обслуговування.