Етнолінгвістичний аспект організації сучасного національного інформаційного простору

Тези доповіді

Половинчак Юлія Миколаївна,
заввідділом НЮБ НБУВ, канд. іст. наук

Етнолінгвістичний аспект організації сучасного національного інформаційного простору

Для інформаційного суспільства характерне зростання інформаційної відкритості. Донедавна обсяг інформації, що циркулювала в суспільстві, був відносно невеликим, основні потоки інформації замикалися в межах національних держав, і лише відносно незначна їх частина перетинала кордон. Однак уже у 80-х роках ХХ ст. відбувся якісний стрибок у можливостях зберігання, обробки та перетворення інформації, пов’язаний зі швидким розвитком комп’ютерної техніки. Розвиток сучасних засобів передачі інформації, насамперед телекомунікацій, спричинив різке зростання транскордонних потоків інформації – це нагальна потреба і водночас визначальна характеристика сучасного інформаційного суспільства.
Наразі можна говорити про виникнення феномену «глобальної культури», яка може утворювати нові культурні цінності або змінювати існуючі і цим самим сприяти зникненню національно-культурних ідентичностей різних народів. Найсерйозніша проблема – це не просто експансія глобальної культури, а руйнація нею національних ідентичностей народів. Цивілізаційний тиск, культурні деформації обертаються втратою традиційних цінностей, національної ідентичності та солідарності, руйнацією звичних етичних імперативів і господарських традицій.
У сучасному світі ключові позиції в інформаційному обміні зайняли країни, що лідирували як у виробництві інформації, так і у створенні відповідного устаткування. Не випадково у сфері наукових інтересів дослідників проблем сучасного глобалізму залишаються такі явища, як «інформаційний імперіалізм» або «інформаційний колоніалізм»; небезпека яких цілком реальна, причому не лише щодо слабо розвинутих у технологічному плані країн, а й щодо багатьох розвинутих країн, що не володіють потужними засобами інформації.
Інтернет за своєю природою є дискурсивним, семантичним простором, у якому текст і мова відіграють провідну роль. При цьому мережа залишається переважно англомовною: англомовними є не лише більшість користувачів та їхніх ресурсів, сама структура мережі вимагає використання латинського алфавіту для навігації, доменні імена першого рівня (.Com, .Gov, .Edu і т.д.) формулювалися виходячи з англомовних назв, як і відповідна термінологія. Оскільки саме мова є центральним елементом національної культури, Інтернет виступає як фактор, що сприяє культурній глобалізації у якості мовного середовища, що так чи інакше нав'язує мовну уніфікацію та домінування в глобальному інформаційному просторі англійської мови. Ці тенденції створюють передумови для серйозних змін в мовах інших народів і актуалізують наукову проблематику функціонування мов у мереженому просторі, що потребує детального вивчення філологами, соціо- та етнолінгвістами, культурологами, фахівцями із соціальних комунікацій та ін.
Наразі процеси форсованого запозичення англомовних слів примусили публіцистів і науковців говорити про «франгл», «спангліш», «рунгліш». Винятком може вважатися японський сегмент мережі, творці якого намагаються максимально зберігати національні мовні та культурні особливості. Водночас для початку ХХІ ст.. стало характерним таке явище, як мережений лінгвістичний сепаратизм: у багатьох країнах актуалізувалися заклики до перегляду мовної політики у сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Йшлося, насамперед, про організацію маршрутизації в мережі Інтернет на основі національних алфавітів замість латиниці та про ідею інтернаціоналізованих доменних імен ( у 2005 р. Республіка Чилі ввела доменні імена з буквою ñ, у 2010 р. вперше в Інтернеті з'явилися нелатинські домени верхнього рівня – ОАЕ, Саудівської Аравії, Єгипту і Росії).
Розглядаючи в цьому контексті ситуацію з Україною, необхідно підкреслити, що українцям нині доводиться мати справу не лише зі спільними для всього людства проблемами ХХI ст., а й із проблемами, що перейшли з ХХ ст. Без сумніву, цілий ряд наших складних морально-психологічних, політико-ідеологічних, соціально-економічних проблем виростає з кількасотлітньої бездержавності України.
Для сучасної України особливо актуальні проблеми впливу інформаційних потоків на цілісність і самобутність змістовного простору суспільства, руйнування мовної та культурної самобутності в умовах глобалізації. Оскільки глобалізація базується як на зростанні товарообміну, так і на активізації обміну інформацією і знаннями, і в останній період на цю закономірність впливає, серед інших, і лінгвістичний фактор, пов’язаний з ареалами вжитку конкретних мов, як носіїв інформації, нових знань і досвіду. Тобто якщо мова певної країни, наприклад англійська, має широке міжнародне поширення, вона виступає своєрідним «мультиплікатором експортного потенціалу», особливо щодо інформаційних товарів та послуг. У протилежному випадку – якщо мова країни-експортера обмежена територією національного вжитку, чи, тим більше, коли вона виконує другорядну роль у власній державі, мова потребує додаткових інвестицій для свого розвитку та розширення сфери функціонування. Нації, мовою яких поширується інформація щодо наукових, технологічних та інших новацій, фактично без додаткових зусиль дістають перевагу в інвестуванні власного розвитку. Таким чином, одним з викликів глобалізації, з яким доведеться стикатися Україні, є формування нового інфопростору, зокрема й лінгвопростору.
Таким чином, актуальним залишається питання про взаємодію і взаємозалежність глобалізації та національного розвитку; важливим завданням науковців стало визначення шляхів збереження національної ідентичності в умовах прогресуючого мультикультуралізму. Оскільки етнос є складною культурною, історичною, антропологічною конструкцією, то будь-яке втручання в неї, а тим більше нехтування й уніфікація культурної мозаїчності антропосфери приховує загрозу для всього людства. У контексті глобалізаційних процесів загальносвітова культура аж ніяк «не повинна формуватися як головна одиниця, одержана в результаті уніфікації й знищення множинних окремих національних і традиційних пріоритетів, хоч які б малі території ними були охоплені, – підкреслив усесвітньо відомий японський філософ, діяч культури, письменник Д. Ікеда. – Наша цивілізація зуміє створити воістину загальносвітову культуру, коли навчиться цінувати всі без винятку суспільні й духовні надбання людей як різноманітні варіанти вираження єдиної для всіх людяності». Дійсно, забезпечення різноманіття – найдієвіший спосіб забезпечення стійкості.