Діяльність аналітичних центрів у процесі комунікації між владою і суспільством

Тези доповіді

Розвиток та ефективне функціонування неурядових аналітичних центрів відкриває на сьогодні нові можливості та перспективи втілення основних шляхів державної політики, спрямованої на врахування найбільш значущих потреб та інтересів громадян. Ця проблема є надзвичайно актуальною для сучасної України, яка на сьогодні перебуває в кризових суспільно-політичних умовах і потребує розробки та налагодження ефективного механізму співпраці різних органів влади, інституцій, організацій, ЗМІ та громадськості з метою розбудови та втілення якісно нової системи демократичних цінностей.
Аналітичні центри (англ. мов. «think tanks» – мозкові центри, фабрики думки) – недержавні науково-дослідницькі організації, які, як правило, зосереджують свої зусилля в різних галузях наук – політики, економіки, соціології, права та здійснюють прикладні дослідження, аналіз і консультування з внутрішньополітичних та міжнародних проблем, з метою надання політикам і громадськості можливості приймати обґрунтовані рішення з питань публічної політики [1]. Враховуючи їх вплив на суспільно-політичні, економічні та ін. процеси, think tanks часто зараховують до «п'ятої влади», після законодавчої, виконавчої, судової та ЗМІ.
Для ідентифікації мозкових центрів використовуються насамперед такі критерії, як: орієнтація на задоволення суспільного інтересу як головну мету діяльності неурядової організації (незалежно від того, чи задекларовано таку орієнтацію, чи ні); постійний характер діяльності; спеціалізація на виробленні рішень у сфері публічної політики; наявність постійного штату дослідників (експертів); вироблення власного інтелектуального продукту – аналітичних матеріалів, ідей, рекомендацій; доведення цього продукту до відома політиків, уряду і громадськості; відсутність відповідальності за дії влади; незалежний характер досліджень, відсутність зв’язку з будь-якими індивідуальними, груповими чи корпоративними інтересами; відсутність серед основних напрямів діяльності таких, як навчання чи здобуття наукових ступенів [2].
При цьому слід зауважити, що вказані критерії мають здебільшого нормативний характер і дещо ідеалізують розуміння сутності аналітичних центрів, адже реальні think tanks відповідають їм лише частково, оскільки їхня діяльність у різних регіонах має свої особливості і виконує ряд специфічних функцій. До кола функцій think tanks дослідники відносять:
– у громадянському суспільстві: посередництво між владою і громадськістю; ідентифікація, артикулювання та оцінка наявних проблем і пропозицій; інформування суспільства про діяльність влади; трансформація ідей та проблем у формат політичної дискусії; участь у публічних дебатах у ролі поінформованого та незалежного суб’єкта;створення «майданчика» для конструктивного діалогу, обміну ідеями та інформацією між зацікавленими сторонами в процесі вироблення політики.
– у сфері політики: здійснення досліджень політичних проблем та наслідків пропонованих або ухвалених політиками рішень; надання рекомендацій щодо розв’язання поточних політичних проблем, над якими працюють урядові структури; оцінювання урядових програм; ініціювання публічних дискусій та обміну ідеями з ключових проблем; підготовка кадрів для урядових структур і можливість «підзарядки» для тих політиків, які (тимчасово) відійшли від влади (функція «двері, що обертаються»); інтерпретація політики та поточних політичних подій для електронних та друкованих ЗМІ.
Тобто сучасні аналітичні центри можна розглядати як ефективні об’єднання з підтримки комунікації між владою і громадянським суспільством, представництва і захисту суспільних інтересів, моніторингу дій влади, критичного аналізу та оцінки її рішень і формулювання альтернативних політичних пропозицій, перекладу політики на мову, доступну простим громадянам, і їх політичної просвіти.
У взаємодії з владними структурами діяльність центрів зосереджена як правило на дослідженнях у 3-4 сферах, аналітична продукція адресована підготовленій аудиторії, а публічна діяльність має на меті вплив на громадську думку. Центри зазвичай мають власний веб-сайт, друковані періодичні видання. Видаються також книги, брошури (тиражем приблизно 1000 примірників), орієнтовані на фахівців та органи державної влади. Шляхом налагодження контактів з іншими аналітичними центрами та об’єднаннями (круглі столи, конференції тощо) формується «аналітичний пул», тобто експертна група, стабільність якої підкріплюється практикою спільних видань та заходів. Представники центрів також можуть входити до складу дорадчих органів при державних структурах. У такий спосіб вони стають невід’ємним елементом політичного життя і розглядаються як повноправні учасники публічної політики.
Стосовно вітчизняного сегменту аналітичної практики, то до найбільш авторитетних неурядових аналітичних структур України здебільшого відносять: Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова (УЦЕПД), Агентство гуманітарних технологій (АГТ), Асоціація молодих українських політологів і політиків (АМУПП), Атлантична Рада України (АРУ), Інститут політики (ІП), Академія економічних наук України, Український культурологічний центр (УКЦентр) та аналітично-інформаційний журнал «Схід» (Донецьк), Культурологічний часопис «Ї», Київський центр інституту Схід-Захід (КЦІСЗ), Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД), Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД); Центр європейських та міжнародних досліджень (ЦЄМД), Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України (ЦМКЗПУ), Інститут трансформації суспільства (ІТС). Потенційно потужними організаціями є також Інститут Євроатлантичного Співробітництва (ІЄАП), Інститут Європейської Інтеграції (ІЄІ), Товариство зовнішньої політики України (ТЗПУ), Центр стратегічних досліджень (ЦСД) [3]. Їх діяльність умовно можна виокремити в п’ять головних напрямів: здійснення незалежних аналітичних досліджень; проведення соціологічних опитувань громадської думки населення України та експертних опитувань; організація публічних акцій (круглих столів, конференцій, семінарів, брифінгів, зустрічей); співпраця з представниками ЗМІ; співпраця з органами держаної влади. Однак, концентруючись переважно на внутрішніх проблемах, українські think tanks досить повільно інтегруються у світовий контекст, приділяючи меншу увагу, ніж їх колеги в розвинутих країнах, світовим та регіональним проблемам, наприклад, проблемі безпеки в усіх її вимірах.
Тому умови діяльності вітчизняних think tanks не можна вважати оптимальними. Насамперед, це стосується низької зацікавленості органів влади у співпраці з неурядовими аналітичними центрами, неготовності враховувати їх напрацювання у своїй діяльності. Розв’язання вимагають і проблеми недосконалості законодавчої бази, неготовності держави самостійно підтримувати центри чи створювати умови розвитку їх власної спроможності, залежності від зовнішніх джерел фінансування тощо. Вирішення даних питань суттєво сприятиме підтримці та вдосконаленню комунікативної взаємодії між владою та громадянським суспільством.

Список використаних джерел:
1.Клименко О. «Фабрики думок»: вплив неурядових організацій на політику демократичних держав / О. Клименко // Політичний менеджмент. – 2007. – № 7. – С. 90.
2.Якименко Ю. Неурядові аналітичні центри в Україні: можливості, виклики, перспективи / Ю. Якименко // Громадянське суспільство. – 2007. – № 2. – С. 6.
3.Костюк С. Неурядові аналітичні центри в контексті реалізації євроінтеграційного курсу України / С. Костюк // Схід. – Донецьк, 2001. – № 5. – С. 51.