Діяльність музейних закладів Т. Г. Шевченка АН УРСР в 1956–1960 рр. у контексті збереження історико-культурної спадщини

Тези доповіді

Вербіцька О. І., к.філос.н., с.н.с. Інституту архівознавства НБУВ

У 1951–1960 рр. у системі установ АН УРСР перебували чотири музеї та історико-культурні заповідники Т. Г. Шевченка – Державний музей Т. Г. Шевченка та Будинок-музей Т. Г. Шевченка у м. Київ, Літературно-меморіальний музей Т. Г. Шевченка у с. Шевченкове (Київська обл.), Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка» (Черкаська обл.), а також Прохорівський заповідник АН УРСР (Черкаська обл.), де було прийнято рішення про заснування музею, присвяченого Т. Г. Шевченку, М. В. Гоголю та М. О. Максимовичу. Вивчення документів Архівного фонду Президії АН УРСР, зокрема, протоколів засідань Президії АН УРСР дозволяє визначити основні напрями їх діяльності у 1956–1960 рр. Відзначимо, що комплексне дослідження роботи музеїв Т. Г. Шевченка у складі АН УРСР у 1951–1960 рр., які нині діють уже в іншому підпорядкуванні (Міністерству культури України), не здійснювалось, а така високоінформативна джерельна база, як документи Архівного фонду НАН України з питань розвитку заповідної та музейної справи, зокрема, зі вказаної теми, досі детально не вивчалась. Тому не викликає сумнівів необхідність розробки цього надзвичайно цінного з погляду фактографії масиву документів, що висвітлюють музейну шевченкіану в НАН України, і введення їх у науковий інформаційний простір.
Приєднання музеїв Т. Г. Шевченка до структури Академії наук сприяло покращенню їх зв’язків з науково-дослідними установами, що досліджували творчість Т. Г. Шевченка, поліпшувало процес вивчення спадщини цієї знакової для української культури постаті та підготовки публікації праць Т. Г. Шевченка і видань про його життя і творчість. Раніше автором вже розглядалось питання входження заповідників і музеїв Т. Г. Шевченка до складу АН УРСР та розвиток їх роботи в 1951–1955 рр. (Комплекс історико-культурних заповідників і музеїв Т. Г. Шевченка у складі АН УРСР у 1951–1955 рр. (за протоколами засідань Президії АН УРСР) // Національна пам’ять : соціокультурний та духовний вимір. Національна та історична пам’ять : Зб. наук. праць. – Вип. 4. – 2012. – С. 183–198). Подальше вивчення такої вагомої частини документів Архівного фонду НАН України, як протоколи засідань Президії АН УРСР, дозволяє визначити основні напрями діяльності історико-культурних заповідників і музеїв Т. Г. Шевченка та науково-методичне керівництво ними з боку Академії у період 1956–1960 рр.
Аналізуючи масив постанов, прийнятих АН УРСР у цей час, відзначаємо велику увагу керівництва Академії до розвитку матеріально-технічної бази закладів, присвячених життю та творчості Т. Г. Шевченка: так, до директивних органів подавались пропозиції щодо затвердження генерального плану благоустрою території Канівського державного музею-заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» на 1957–1960 рр. у сумі 1 млн 66,4 тис. крб, затверджено проектне завдання і зведений кошторис на будівництво захисної споруди над «Хатою дяка» у с. Шевченкове (Вільшанський район, Черкаська обл.), де у 1824–1827 рр. навчався Т. Г. Шевченко та ін. Розвивалась робота і в галузі покращення експозицій та комплектування фондів – у 1956 р. Президія АН УРСР збільшила кошториси для придбання експонатів Державному музею Т. Г. Шевченка на 145 тис. крб, Канівському державному музею-заповіднику «Могила Т. Г. Шевченка» – на 50 тис. крб; кілька разів розглядались питання про придбання цінних експонатів і було надано дозвіл: Державному музею Т. Г. Шевченка – придбати у приватної особи колекцію малюнків польського художника, друга Т. Г. Шевченка Броніслава Залеського та у В. С. Денисенка – бюст Т. Г. Шевченка, виконаний скульптором Р. Бахом у м. Петербург в 60-х рр. ХІХ ст., меморіальні речі Т. Г. Шевченка (рогову табакерку, інкрустовану золотом, кришталеву штамп-печатку з монограмою «Т. Ш.») та ін. Переважна більшість рукописів поета і художника на той час була зосереджена в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, велика колекція творів поетичної і мистецької спадщини, документів про життя, творчість і діяльність зберігалась в Державному музеї Т. Г. Шевченка у м. Київ, тому поповнення їх фондів було надзвичайно бажане для науковців.
Наукова робота музейних закладів у складі АН УРСР здійснювалась у декількох напрямах – їх співробітники розробляли проблеми шевченкознавства, досліджували народнопоетичну творчість, пов’язану зі сприйняттям класика української культури, поліпшували експозиції музеїв, брали участь у підготовці до видання альбомів та творів малярської спадщини Т. Г. Шевченка та у загальноакадемічних заходах, присвячених шевченківській тематиці, зокрема, у щорічних Шевченківських наукових конференціях, до участі у яких у цей період запрошувались й вчені РСФСР.
Період 1956–1960 рр. – це час активної підготовки всіх установ АН УРСР, які займались розробкою питань шевченкознавства, до відзначення шевченківських ювілеїв 1961 р. та 1964 р., що знайшло своє відображення у постановах Президії АН УРСР. Зокрема, керівництву Державного музею Т. Г. Шевченка було доручено скласти і подати до 10 жовтня 1957 р. остаточний план нової експозиції всіх музеїв АН УРСР до 100-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка; колективу працівників Будинку-музею Т. Г. Шевченка у м. Київ – розробити проект реконструкції приміщення та план виготовлення експонатів, виготовити обладнання для нової експозиції, скласти путівник по ній. Кілька постанов керівництва Академії стосувалось роботи комісій з організації ювілейних заходів та підготовки до видання ювілейних видань.
Науково-методична робота музеїв Т. Г. Шевченка здійснювалась у напрямах впорядкування і покращення зберігання архівних документів у їхніх фондах; так, фонди Будинку-музею Т. Г. Шевченка для кращого використання перерозподілялись між Літературно-меморіальним музеєм Т. Г. Шевченка у с. Шевченкове та Канівським державним музеєм-заповідником «Могила Т. Г. Шевченка».
Вивчаючи протоколи засідань Президії АН УРСР, впадає в око також велика співпраця та підтримка музейних закладів – не лише тих, що перебували в системі АН УРСР, але й інших установ і організацій; про тісні наукові та інші зв’язки між закладами культури та музеями Т. Г. Шевченка у той час свідчать 12 постанов. Постанови керівництва Академії зафіксували також питання кадрової політики: 9 з них містять відомості про призначення керівництва музеїв, 2 – з питань сумісництва (зокрема, директору Державного музею Т. Г. Шевченка к.філол.н. К. П. Дорошенко було дозволено працювати у 1959–1960 рр. на півставки с.н.с. відділу словників Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР). У грудні 1957 р. та у січні 1958 р. розглядалось питання про категорію оплати праці співробітників Державного музею Т. Г. Шевченка і було ухвалено підготувати клопотання до РМ УРСР про віднесення цього музею до категорії науково-дослідних установ, що стало можливим завдяки великій пошуковій та науковій роботі, яку здійснювали його співробітники.
Проте робота цих закладів у складі АН УРСР продовжувалась лише декілька років. Так, у 1956 р. на виконання постанови РМ УРСР від 17 квітня 1956 р. № 433 Президією АН УРСР було прийняте рішення про передачу академічного відомчого Прохорівського будинку відпочинку АН УРСР Міністерству охорони здоров’я УРСР (постанова № 366 від 22 травня 1956 р.), а на виконання постанови ЦК КПРС і РМ СРСР від 11 квітня 1963 р. № 436 «Про заходи з покращення діяльності Академії наук СРСР і академій наук союзних республік» з червня 1963 р. було розпочато процес передачі інших чотирьох музеїв Т. Г. Шевченка у підпорядкування Міністерству культури УРСР.
Таким чином, в академічних музейних установах велась вагома робота з вивчення спадщини класика української культури, співробітники музеїв активно брали участь дослідженні доробку знаних шевченкознавців ХІХ та ХХ ст., сторінок історії вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка і пропагували їх громадськості. Проведений комплексний аналіз значного за обсягом масиву архівних документів, що відклався у результаті діяльності Президії АН УРСР у 1956–1960 рр., розкриває історичні сторінки музейної шевченкіани та діяльність вказаних установ у складі чільної наукової установи нашої країни і вимагає подальших досліджень.