До питання про Острозький біблійний рукописний звід 1560–1570-х рр.

Тези доповіді

Бондар Наталія Петрівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-7010-5893,
кандидатка історичних наук,
завідувачка відділу,
відділ стародруків та рідкісних видань,
Інститут книгознавства,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: bondarnat@ukr.net

До питання про Острозький біблійний рукописний звід 1560–1570-х рр.

Проаналізовано рукописи Святого Письма, створені на українських теренах у 1560–1570-х рр. із використанням текстів видань Ф. Скорини 1517–1519 рр. На основі географічної локалізації, текстологічної близькості, спільних джерел висунуто аргументи для припущення про формування на українських теренах Острозького біблійного рукописного зводу в рамках задуму публікації повної кириличної Біблії, що пізніше був реалізований острозьким виданням 1581 р.
Ключові слова: Франциск Скорина, рукописні книги ХVІ ст., Острозька Біблія 1581 р., Острозький біблійний рукописний звід.

Цьогоріч українська наукова спільнота відзначає кілька визначних ювілеїв, пов’язаних із острозькою спадщиною: 500 років від народження фундатора острозького осередку Василя Костянтина Острозького, приблизно 450 років від часу заснування друкарні й академії, 445 років від часу друку Острозької Біблії 1581 р. Традиційно такі ювілеї супроводжуються різноманітними заходами різних форматів – виставками, презентаціями проєктів, конференціями, круглими столами, популярними лекціями, випусками ювілейних видань тощо. Наслідком проведених заходів часто стають і нові, введені в обіг примірники острозьких видань, новознайдені документи, започатковані напрями досліджень. Одним із таких перспективних напрямів є вивчення кола біблійних джерел, що лягли в основу Острозької Біблії 1581 р.
У дослідженнях останнього часу формується думка про те, що в гуртку книжників, зорганізованих князем В. К. Острозьким, упродовж 1560–1570-х рр. тривала робота з укладання тексту повної Біблії на основі тих джерел, що були доступні в Україні. Серед таких джерел – копії з так званої Геннадіївської Біблії, а також видання Ф. Скорини й рукописні копії окремих книг Старого Завіту (Прага, 1517–1519) та Апостола (Вільнюс, 1525) й чеська Біблія. Приводом для припущення стали рукописні копії різних частин Святого Письма, що датуються 1560–1570-ми рр., походження яких пов’язане з маєтками Острозьких і Тарновських.
Серед джерел – повний текст Біблії зі Старого і Нового Завітів, зокрема з копіями текстів із видань Ф. Скорини, що був у складі рукописного зводу, виконаного у 1569 р. в Тернополі писцем Лукою. Назвемо звід Тернопільським. Він зберігався у бібліотеці Красінських у Варшаві, яка загинула у 1944 р. Серед книг Старого Завіту були представлені й такі, які не друкував Ф. Скорина, – дві книги Параліпоменон, чотири книги Єздри, Товіт. У кінці П’ятикнижжя розміщено відомості про створення рукопису у 1569 р. «повеленієм же і пильностію худаго человіка на ім’я Луки в неславном же граді Тернополі».
На час написання книги Тернопіль перебував у власності князя В. К. Острозького, оскільки в 1567 р. перейшов до нього від дружини С. Тарновської (шлюб із 1553 р.). С. Тарновська отримала маєтки покійного батька, фундатора міста, великого коронного гетьмана, краківського та войницького каштеляна, краківського та руського воєводи Я. А. Тарновського (1488–1561) після смерті свого брата Я. К. Тарновського (1537–1567), який не залишив нащадків. Тож зафіксуємо формальний зв’язок походження цієї пам’ятки з книжковими колами Тарновських і Острозьких, зокрема В. К. Острозького.
За цією ознакою С. Темчин назвав цей рукопис разом із двома іншими, що відтворюють тексти Ф. Скорини, Острозьким старозавітним рукописним зводом, формування якого передувало створенню тексту Острозької Біблії 1581 р. Назва «Острозький» вказує не на місце створення, а на пов’язаність із проєктом з формування й друку повної церковнослов’янської Біблії 1581 р. Серед критеріїв пов’язаності рукописної пам’ятки з Острогом С. Темчин виділив місце створення, типологічну близькість почерків переписувачів і використання спільних джерел: празьких видань Ф. Скорини, друкованої чеської венеціанської Біблії 1506 р. і церковнослов’янських версій Святого Письма (Темчин С. Ю. Издания Франциска Скорины: источники, интерпретации, бытование. С. 316–317). В наступних публікаціях дослідник аргументував використання чеської Біблії, надрукованої у Празі в 1557 або 1561 р. І. Мелантріхом. Групу церковнослов’янських списків Святого Письма ми б назвали колом текстів Геннадіївської Біблії кінця ХV ст. До кодексів Острозького старозавітного зводу С. Темчин зараховував, окрім Тернопільского, також Маначинський і Вільнюський списки із книг Ф. Скорини.
Маначинський список був переписаний «писарчуком» Дмитром із Зінькова в Маначині у 1573–1577 рр. Він включив всі старозавітні книги, крім Псалтиря та Маккавеїв, у тому числі й не друковані Ф. Скориною дві книги Параліпоменон, книги Єздри, Товіт, неповну першу книгу Маккавеїв. Рукопис ще у ХІХ ст., під час перебування в збірці Львівського Онуфрієвського монастиря, був розділений на частини. Одна з них залишилась у монастирській колекції, потім потрапила до ЛННБУ (ф. 3, МВ 1290), складається із 357 початкових аркушів. Друга частина зараз знаходиться у РНБ (Кол. Погодіна, № 95), у ній 385 аркушів. Нам вдалось атрибутувати ще одну невелику частину цього рукопису з двох фрагментів – п’яти аркушів Книги Буття та двох аркушів Книги Маккавеїв із фонду В. Баворовського ЛННБУ (ф. 4, опис 1, № 1137/414).
Містечко Маначин (зараз село у Волочиській громаді Хмельницького р-ну Хмельницької обл.) на час переписування пам’ятки було центром окремої волості у власності князя К. І. Вишневецького (1541/42–1574), житомирского старости та київського воєводи. Після його смерті маєтки перейшли до його малолітнього сина К. Вишневецького (1564–1641) під опікою родичів.
Про Дмитра із Зінькова відомостей недостатньо. Традиційно «SЪнков», із якого походив переписувач Дмитро, ідентифікується як Зіньків (зараз село у Віньковецькому р-ні Хмельницької обл.). Хоча написання населеного пункту може вказувати й на одне з двох сіл Сеньків, що у Тернопільській області. Зіньків у 1560–1570 рр. був містечком із магдебурзьким правом, одним із найбільших населених пунктів Поділля. Його власницею була С. Одровонж, що успадкувала маєтність від батька, руського та подільського воєводи С. Одровонжа. Її першим чоловіком у 1555–1567 рр. був уже згаданий Я. К. Тарновський, брат дружини В. К. Острозького. Другим чоловіком С. Одровонж із 1575 р. став каштелян, королівський секретар, сандомирський воєвода Я. Костка. Пізніше, у 1591 р. замок став власністю її доньки К. Костчанки Сенявської, з 1594 р. у шлюбі з А. Г. Сенявським.
Нами вперше встановлено, що з маєтками Тарновських / Острозьких пов’язаний також збірник із дев’яти книг Старого Завіту зі збірки М. П. Рум’янцева (РДБ, ф. 256, № 19). До його складу входять П’ятикнижжя, Книги пророка Даниїла, Ісуса Навина, Юдиф і Есфір. На початку кодексу вміщено недатований запис про вклад до храму Благовіщення села Підмонастир якоюсь Стечихою (зараз село Львівського р-ну Львівської обл.). Назвемо його відповідно до географічної локалізації Підмонастирським списком. Кодекс не містить датування, за філігранями виконаний у третій чверті ХVІ ст. Село Підмонастир входило у маєтковий комплекс із центром у Старому Селі, який у 1570 р. відійшов у власність В. К. Острозькому від його дружини С. Тарновської, так само попередньо перейшовши від її батька Я. А. Тарновського на кілька років до брата Я. К. Тарновського. В. К. Острозький лише кілька разів бував у цих місцях, проте, безперечно, мали місце контакти між різними маэтками Острозьких – Острогом, Дубном, Тернополем, Старим Селом тощо. на рівні священників, вкладників книг, потенційних замовників переписування, продажу рукописів на ярмарках.
До вторинних версій Острозького рукописного біблійного зводу дослідники зараховують і так званий Вільнюський список книг Старого Завіту, що зберігається у Бібліотеці імені Врублевських АН Литви (ф. 19, № 47). До рукопису входять Книги пророків. Кодекс написаний на 495 аркушах формату в четвірку. Особливістю збірника є написання не півуставом, а скорописом – чіткими каліграфічними почерками, якими переписувалися руські документи з теренів Речі Посполитої. За філігранями рукопис датується серединою ХVІ ст. Він надійшов до Віленської публічної бібліотеки з Троїцького Маркового монастиря у Вітебську, більш раннє його побутування невідоме. І використання скоропису, й водяні знаки вказують на створення примірника на руських теренах Речі Посполитої, мова рукопису має українські ознаки, вірогідніше йдеться про західноукраїнські землі. Відповідно до новітніх досліджень, його основний текст, як і інших рукописів схожого змісту, постав у результаті перегляду й редагування у 1560-х рр. старого болгарського перекладу Тлумачних пророчеств із використанням церковнослов’янських і латинських джерел. Вірогідно, рукопис включав, окрім великих пророків, і Книгу Ісайї, і 12 малих пророків.
Із Вільнюським рукописним зводом сучасні дослідники, зокрема В. Калугін, пов’язали й Казанський список біблійних книг, до нього також увійшли тексти великих пророків (без Ісайї) у редакціях Ф. Скорини й острозької Біблії 1581 р. Зберігається кодекс у Науковій бібліотеці імені М. І. Лобачевського Казанського університету. Казанський список не є копією вільнюського; на думку дослідників, в основі обох кодексів лежить спільний антиграф, проте Казанський список відобразив більш ранню стадію редагування тексту. Рукопис не містить провенієнцій, датовано його за філігранями приблизно третьою чвертю ХVІ ст.
У контексті острозького проєкту варто згадати також список із книг Ф. Скорини, виконаний Василієм Жугаєвичем із Ярослава в 1568 р. В ньому представлено шість старозавітних книг: Йова, Притч Соломонових, Екклезіаст, Пісня пісень, Книга Ісуса Сірахова, Премудрість Божа. До нього додано багато інших коротких текстів, переважно Іоанна Златоуста, також Єфрема Сирина, Григорія Богослова та інші. Примірник зберігається у фондах РНБ, походить зі збірки Ф. А. Толстого (F.1 № 4). Книга постала у Ярославі на Перемишльщині у Руському воєводстві. Ярослав був великим містом, на час написання книги його власницею була вже згадана С. Одровонж (в шлюбах Тарновська, Костка), що успадкувала маєтність від батька. Одна з її доньок А. Костка у 1592 р. вийшла заміж за князя О. Острозького, сина В. К. Острозького та С. Тарновської, і стала власницею Ярослава, в якому молоді оселились після одруження. В контексті вирішення питання про Острозький рукописний біблійний звід важливо, що Тарновські володіли значними маєтками на українських теренах, де проживало православне населення. З 1550-х рр. В. К. Острозький активно контактував із родичами Тарновськими; можна припустити й існування контактів у середовищі книжників, священників, і, таким чином, потрапляння списку біблійних книг до Ярослава.
Отже, із 12 відомих нам списків біблійних текстів другої половини ХVІ ст. з українських теренів, що містять копії з Біблії Ф. Скорини, два безпосередньо пов’язані з маєтками Острозьких (Тернопіль, Підмонастир), один – із маєтком Одровонжів / Тарновських (Ярослав), інші три списки демонструють близькість текстів до попередніх. Помітно, що сучасні дослідники поволі схиляються до думки про те, що на українських теренах був сформований і надалі редагувався текст Старого Завіту в рамках задуму публікації повної кириличної Біблії, що пізніше був реалізований острозьким виданням 1581 р. Оскільки текст був актуальним, його копіювали місцеві книжники, тому звід біблійних текстів дістав умовну назву Острозького, й коло пов’язаних із ним списків потребує подальших текстологічних і кодикологічних пошуків і досліджень.

Nataliia Bondar,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-7010-5893,
Candidate of Historical Sciences,
Head of the Department,
Department of Ancient and Rare Books,
Institute of Book Studies,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: bondarnat@ukr.net

On the Question of the Ostroh Biblical Manuscript Corpus of the 1560s–1570s.

The study analyzes Holy Scripture manuscripts produced in Ukrainian lands during the 1560s and 1570s that utilized texts from F. Skaryna’s editions of 1517–1519. Arguments are presented suggesting the formation of the Ostroh manuscript Bible compilation on Ukrainian lands, based on geographical location, textual affinity, and shared sources within the framework of the project to publish a complete Cyrillic Bible (1581).
Keywords: Francysk Skaryna, 16th-century manuscripts, Ostroh Biblical Manuscript Corpus of the 1560s–1570s., Ostroh Bible (1581).