Мемуарні праці як джерело з історії діяльності Одеської громади 70–90-х рр. ХІХ ст.

Тези доповіді

Важливою складовою при дослідженні історії становлення та діяльності Одеської громади 70-90-х рр. ХІХ ст. є джерела особового походження, серед яких – мемуарні праці, особливо з огляду на те, що громадівське життя, видатні постаті та діячі громадівського руху знайшли чи не найповніше відображення саме у спогадах. А при відсутності офіційних нормативно-організаційних, установчих документів громад у ІІ пол. ХІХ ст. джерела особового походження мають велике значення у розкритті дослідниками багатьох ключових питань з історії українського національно-демократичного руху цього періоду. Зрозуміло, що вони несуть з собою деякий суб’єктивізм та певні неточності, але, поряд з листуванням, мемуари яскраво передають атмосферу й колорит висвітлюваної епохи та всебічно характеризують постаті учасників громадівського руху.
Спогади Є. Чикаленка, С. Єгунової-Щербини, М. Галина, М. Грінченко, І. Каманіна, Д. Овсянико-Куликовського висвітлюють діяльність Одеської громади 1870-1890-х рр., характеризують її кількісний та якісний склад, основні напрями діяльності громадівців, подають біографічні характеристики її очільників, слугують вагомим джерелом для дослідження особистісних даних видатних громадсько-політичних, культурних, освітніх діячів того часу.
Згідно визначення дослідника С.Г. Чмир стосовно автентичності Одеської громади, її відмінностей: «З перших років існування Одеської громади визначилися її особливі риси, які збереглися і в наступний пeріoд. Це – й більш демократичний, у порівнянні з елітарною «старокиївською», склад: за винятком деяких імен (М.М. Коцюбинський в «одеський» період свого життя, М.Ф. Комаров, Я.M. Шульгін, Є.Х. Чикаленко), в громаді не було людей, що залишили тривкий слід в українській культурі; її складали головним чином викладачі середніх навчальних закладів, лікарі, юристи, службовці міської управи. Це – і значна толерантність в національному питанні. Цікаво, що самі керівники громади не були українцями за походженням; так, М.Ф. Комаров був росіянином, а Л.А. Смоленський мав змішане, російсько-українсько-франко-німецьке етнічне коріння. Це – й стійка прихильність драгоманівським ідеям, що зумовило контакти як з представниками революційного народництва, так і одночасно – з російськими лібералами». Так, тісні контакти та взаємодія з різними протестними організаціями того періоду справили свій вплив на діяльність Одеської громади, спонукавши її діячів до більш радикальних позицій та дій, порівняно з Київською громадою та іншими. З іншого боку Одеська громада стала своєрідною платформою для виховання молодого покоління радикалів, революційних народників, котрі згодом брали активну участь в політичному житті Російської імперії.
Діяльність Одеської громади 1870-х рр., світоглядні позиції М. Драгоманова, О. Потебні висвітлені у спогадах вченого-мовознавця, літературознавця, педагога, публіциста, почесного члена Петербурзької академії наук, громадівця Д. Овсянико-Куликовського. Згадуючи студентські роки (1873–1876 рр.), проведені в Новоросійському університеті в Одесі, автор відзначив великий вплив громадівського життя Одеси на становлення його ідейних переконань: «Громада була для мене школою політичного виховання», «беручи участь у Громаді, я деяким чином «брав участь в житті», залучався до руху умів, знайомився з різними течіями суспільної думки …», але разом з тим «українцем не став». З великою шаною характеризує мемуарист особу М. Драгоманова, який відвідав Одеську громаду перед виїздом за кордон восени 1876 р. щоб залучитися підтримкою громадян у своїй подальшій закордонній діяльності. Про діяльного члена Одеської громади 1870-х рр. О. Андрієвського йдеться у статті-некролозі І. Каманіна. Автор приділяє велику увагу характеристиці громадського життя, описує масовий національний український рух, який захопив Олексія Олександровича, наклав відбиток на всю подальшу його працю: «національні симпатії і просвітницька діяльність стали його характерними рисами на все життя». Про адміністративне заслання О. Андрієвського у 1877 р. до Архангельська та Тули, а в 1879 р. – до В’ятки І. Каманін пише як про звичайне переселення. М. В. Ковалевському – одному із найактивніших діячів українського національно-демократичного руху, члену Київської та Одеської громад, сподвижнику драгоманівської національної концепції присвячені спомини М. Галина – члена громадівського товариства, котрий яскраво й детально змалював постать М. Ковалевського на фоні політичних подій 1860-х – кін. 1890-х рр. та його участь у них. До своїх споминів автор статті долучив і спогади про Миколу Васильовича близьких йому людей: О. Андрієвського, Ю. Цвітковського, О. Пчілки, Лесі Українки, І. Франка. М. Грінченко також подала спогади про М. Ковалевського. Також авторка описала відносини М. Ковалевського із Чернігівською громадою 1890-х рр., куди він постійно їздив для збору коштів на фінансування закордонних видань М. Драгоманова та галицьких видань драгоманівського напрямку. Детальний життєпис члена Одеської громади Л. Смоленського подано у спогадах С. Єгунової-Щербини. Авторка вказала точне датування виникнення громади (1871 р.) та її засновників. Об’ємністю та широтою охоплення різних питань з діяльності українського національно-демократичного руху ІІ пол. ХІХ ст. відзначаються мемуари Є. Чикаленка. Описуючи діяльність Одеської громади у 1890-х рр., Є. Чикаленко зазначав, що до її складу входили люди з різними політично-соціальними поглядами, об’єднані «не програмою, бо ніякої програми у громад не було, а тільки любов’ю до українського слова». Хоча у політичних і соціальних питаннях громадівці займали різні позиції, все ж найбільш діяльних з них об’єднувала не тільки любов до рідного слова, а й прагнення національно-культурного відродження України, що й знайшло своє відображення у мемуаристиці.