Сучасні виклики компаративних досліджень медіасистем: нормативний аспект

Тези доповіді

Бліхарський Роман Ігорович
ORCID https://orcid.org/0000-0002-7084-0473,
кандидат наук із соціальних комунікацій,
науковий співробітник,
Науково-дослідний інститут пресознавства,
Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника,
Львів, Україна
e-mail: patra727@gmail.com

Сучасні виклики компаративних досліджень медіасистем: нормативний аспект

Доповідь присвячена обмеженням традиційних типологій у компаративному дослідженні медіасистем в умовах гібридизації, цифровізації та глокалізації. Розглянуто проблеми застосування нормативних моделей і роль періодики в системі документальних комунікацій. Обґрунтовано потребу в рефлексивному підході, здатному враховувати нестабільність і трансформацію сучасного медіаландшафту.
Ключові слова: медіасистема, компаративний аналіз, типологія медіасистем, нормативні теорії преси, цифровізація, глокалізація.

Компаративне вивчення медіасистем є окремим напрямом пресознавчих досліджень, що аналізує медіасистеми різних країн, регіонів або історичних періодів. Його мета – виявлення ключових чинників (структурних, інституційних, культурних, нормативних), які визначають функціонування медіа в суспільно-політичному та історичному контекстах.
Компаративний підхід у медіадослідженнях спирається на припущення, що медіасистеми не є ізольованими «річчю в собі». Вони формуються під впливом суспільного ладу, державного устрою, журналістської та медійної культури, історичних традицій, правових норм і економічних умов. Порівняльний аналіз дає змогу виявити структурні подібності й відмінності, які згодом можуть бути осмислені в межах ідеальних типів або спеціально розроблених типологій преси.
Класичними прикладами компаративних досліджень медіасистем є праця Фреда Сіберта, Теодора Петерсона та Вільбура Шрамма «Чотири теорії преси» (1956); дослідження Деніела К. Халліна і Паоло Манчіні «Порівняння медіасистем: три моделі медіа і політики» (2004) та його продовження – збірка «Порівняння медіасистем за межами західного світу» (2012), у якій автори адаптують запропоновану типологію до незахідних країн; а також книга Джонатана Гарді «Західні медіасистеми» (2008) та інші праці.
Кожне з цих досліджень репрезентує певні підходи до вивчення взаємозв’язків між політикою, економікою та медійними практиками, спираючись на нормативні або емпіричні категорії аналізу. Сібертом, Петерсоном і Шраммом було запропоновано чотири моделі преси – авторитарну, лібертаріанську, соціально-відповідальну та радянсько-комуністичну. Халлін і Манчіні розробили типологію з трьох моделей: ліберальної, демократично-корпоративної та поляризовано-плюралістичної. Гарді зосередився на аналізі медіасистем Західної Європи й Північної Америки, критично осмислюючи вплив комерціалізації, державного регулювання та корпоративних чинників на їхнє функціонування.
Однак застосування цих моделей до аналізу сучасного медіаландшафту часто ускладнюються локальними умовами, зокрема, доступом до цифрових технологій, культурними особливостями сприймання інформації, специфікою медійної інфраструктури тощо. Ці чинники суттєво впливають на розуміння функціонування періодики, особливо в контексті збереження й передачі документованої інформації.
Гібридизація традиційних і цифрових медіа, воєнні конфлікти, соціально-економічна нестабільність та зростання ролі онлайн-платформ істотно впливають на динаміку функціонування медіасистем. До цих чинників додаються технологічні інновації, політичні трансформації та зміна інформаційних практик, що унеможливлюють ефективне застосування статичних типологій, оскільки вони не враховують швидкоплинних змін, зумовлених цифровізацією, що трансформує формати, канали поширення інформації та моделі взаємодії електронних медіа з аудиторією.
У цьому контексті постає питання релевантності усталених підходів до типологізації та порівняння медіасистем, переважно орієнтованих на стабільні інформаційні середовища, з передбачуваною взаємодією політичних, економічних і медійних структур. Сучасні медіа, натомість, дедалі частіше характеризуються нестабільністю, гібридністю та високою динамікою, що ускладнює їхній опис у межах фіксованих типологічних рамок. Вони постійно змінюються під впливом як глобальних процесів (цифровізація, глобалізація медіаринків, поширення дезінформації) і локальних чинників (політичне регулювання, культурні особливості, економічна вразливість).
Глобальні та локальні чинники тісно взаємодіють, формуючи різноманітні гібридні конфігурації медіасистем. Так, системи преси можуть еволюціонувати шляхом переходу до централізованих і контрольованих форм управління, демонструвати різні взаємовпливи (як-от: між громадянською та професійною журналістикою), або тимчасово зближуватися з іншими моделями, поєднуючи риси як лібертаріанської (прагнення до незалежності), так і авторитарної систем.
Типологічний підхід, орієнтований на аналіз стабільних і структурно визначених моделей, не може повною мірою відобразити динаміку процесів, що визначають функціонування сучасних медіасистем. Натомість актуальним є підхід, що дозволяє досліджувати не лише структури, а й їхню трансформацію, взаємодію й адаптацію в часі, з урахуванням локальних контекстів і властивостей самих медіа як технологічних, культурних та інституційних феноменів.
Компаративні дослідження медіасистем 1990–2000-х років здебільшого ґрунтувалися на нормативній моделі ліберальної демократії, яка передбачала плюралізм, незалежність медіа та їхню активну роль у громадянському суспільстві. Ця модель була своєрідним еталоном, за яким дослідники оцінювали медіасистеми різних країн, застосовуючи такі критерії, як політичний паралелізм, професіоналізація журналістики, характер державного регулювання та ринкові умови функціонування ЗМІ.
Однак ці критерії не є універсальними, оскільки в різних суспільно-політичних контекстах навіть ліберальна модель преси може виявлятися нерелевантною щодо аналізу реального стану речей. Зокрема, в умовах кризи або загрози національній безпеці незалежність медіа може тимчасово обмежуватися, а плюралізм поглядів поступатися потребі суспільної консолідації. Ці приклади ставлять під сумнів універсальність нормативних критеріїв порівняння, які, зазвичай, неявно орієнтовані на ідеал ліберальної преси й можуть інтерпретувати відмінності як відхилення, а не як альтернативні моделі функціонування медіа.
Нормативний підхід до порівняння медіасистем часто ігнорує локальні особливості їхнього функціонування. Це особливо помітно в країнах зі слабкими чи нестандартними порівняно із західними інституціями, соціально-політичною нестабільністю та значним впливом історичної пам’яті.
Подолання цих обмежень вимагає формування саморефлексивної компаративістики, яка постійно переосмислює аналітичні категорії, концептуальний апарат і критерії порівняння. Такий підхід уможливить уникнення універсалізації глобально-домінантних моделей преси. Він також сприятиме розробці гнучкої, адаптивної методології, здатної враховувати динаміку глобальних і локальних змін у медіасистемах.

Roman Blikharskyi,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-7084-0473,
PhD in Social Communications
Research Fellow,
Research Institute of Press Studies
Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine,
Lviv, Ukraine
e-mail: patra727@gmail.com

Contemporary challenges in comparative media systems research: the normative perspective

The presentation is devoted to the limitations of traditional typologies in comparative media systems research amid hybridization, digitalization, and glocalization. It examines challenges in applying normative models and the role of the periodical press in the system of documentary communication. The paper advocates for a reflexive approach capable of addressing the instability and transformation of the contemporary media landscape.
Keywords: media system, comparative analysis, media system typology, normative theories of the press, digitalization, glocalization.