Електронний каталог: специфіка інформації про тексти вокальних творів в українських нотних виданнях 1924–1930 років ХХ століття

Тези доповіді

Нові пріоритети розвитку в галузі національної бібліографії пов’язані зі складанням електронних каталогів, що значно розширюють діапазон можливостей задовольнити запити користувачів. Пошукові сценарії електронного каталогу нотних видань включають елементи, пов’язані з особами, відповідальними за музичний текст (автори музики, обробок, аранжувань, укладачі, редактори видання, фольклористи або особи, від яких записано мелодію), за художнє оформлення, а також з особами, що не є авторами (зазначаються всі особи, згадані у виданні, наявність їх портретів, присвят, репертуару та ін.). Також наводяться: назва твору, видавництво та друкарня, рік видання, назва серії та ін.
Специфічною рисою каталогу вокальної музики є саме наявність інформації про літературні джерела ––зазначаються автори тексту і перші слова вокальних творів, автори лібрето, літературних першоджерел, перекладачі літературного тексту, різночитання назв, використання уніфікованої назви. В описі використовується мова оригіналу, навіть якщо текст не співпадає з сучасною орфографією.
Електронний каталог вокальних творів зазначеного періоду налічує близько 900 видань.
Літературні джерела українських нотних видань вокальної музики 1924–1930 рр. ми умовно розподілили за такими групами:
1) пісенні фольклорні першоджерела;
2) твори українських поетів-класиків (перш за все на слова Т. Шевченка й І. Франка);
3) твори тогочасних авторів (частину з них пізніше було визнано класиками української поезії: В. Сосюра, М. Рильський, П. Тичина та ін.);
4) твори зарубіжних поетів-класиків (Й. В. Гете, Г. Гейне, Л. Рельштаба та ін.) в перекладах українською мовою.
1. Видання зазначеного періоду, містять великий масив високохудожніх інтерпретацій фольклорних першоджерел. В електронному каталозі відділу музичних фондів (ВМФ) містяться записи про видання обробок народних пісень П. Демуцького, П. Козицького, Ф. Колесси, М. Леонтовича, С. Людне¬вича, К. Стеценка, Я. Ярославенка та ін. на фольклорні тексти. Переважна більшість народних зразків – це сільські побутові пісні: ліричні, жартівливі, обрядові, рекрутські та історичні. Особливістю подання інформації про обробки народних пісень в електронному каталозі нот ВМФ є фіксування різночитань назв та перших слів пісень, подання відомостей про фольклориста та осіб від яких записано мелодію або текст, географію побутування мелодій тощо. Найчастіше така додаткова інформація знаходиться безпосередньо у тексті видання, а не у вихідних даних, інколи її встановлюємо за додатковими джерелами.
2. Вокальні твори на слова поетів-класиків містять 350 прізвищ авторів слів і літературних першоджерел (авторів лібрето) та понад 70 прізвищ перекладачів. Серед поетів в першу чергу треба зазначити творчість геніального Т. Шевченка. Шевченко ввібрав у себе все краще, що було у багатовіковій художній спадщині народу, переробив його у своїй свідомості і повернув у новому, духовно збагаченому вигляді. Багато поезій Т. Шевченка стали дійсно народними, наприклад, ще за життя поета з’являються мелодії до слів з «Кобзаря», що часто видаються без вказівки на автора. Поезія Т. Шевченка надихнула багатьох композиторів-професіоналів. На його слова у 20-ті роки було видано понад 70 солоспівів, дуетів і хорів різних авторів. Найвагомішу частину, з художньої точки зору, а також і найчисельнішу, складають твори М. Лисенка, Г. Хоткевича і Я. Ярославенка.
Багато вокальних творів, що вийшли друком у зазначений період, написані на слова великого українського поета і письменника І. Франка. Різноманітна образність літературної спадщини поета, експресія пісенних ритмо-інтонацій, що притаманна його ліриці привертала увагу багатьох композиторів. У фонді вокальної музики досліджуваного періоду міститься 25 солоспівів і хорів різних композиторів на слова І. Франка.
Під час складання опису вокальних творів на слова визначних поетів важливо звертати увагу на різночитання назв (назва музичного твору і назва вірша в оригіналі можуть не співпадати), а також визначити, чи не є вірш складовою частиною більшого твору, наприклад, поеми або збірки поезій.
3. Багатьох композиторів надихала творчість тогочасних поетів з притаманними їй романтичними настроями, тенденціями європейського модернізму (символізм та футуризм). Це, насамперед, поезія Е. Блакитного, М. Вороного, Д. Загула, І. Кулика, О. Олеся, М. Рильського, В. Поліщука, В. Сосюри, П. Тичини, В. Чумака та ін. Ми не можемо стверджувати, що всі поезії згаданих авторів, що були покладені на музику, пізніше вийшли з друку. На наш погляд доречно було б провести спеціальне дослідження цього питання.
Найвидатніша постать тогочасної української поезії –– це П. Тичина, який під тиском політичної диктатури зайняв примиренську позицію і пізніше був канонізований як оспівувач соціалістичних перетворень. Серед видань вокальної музики 20-х років до електронного каталогу увійшли близько 30 видань на слова П. Тичини.
Велика кількість творів революційного змісту, пролетарські та солдатські масові пісні виходили з друку у 20-ті роки ХХ ст. найбільшими накладами. Втім, якщо проаналізувати загальну кількість виданих у цей період творів, то з’ясується, що пісні і хори революційної і пролетарської тематики зовсім не є домінуючими, що суперечить сталим уявленням про зазначений період. Так, за цей час було видано близько 30 збірок масових пісень, близько 50 хорів різного складу (здебільшого одно- та двохголосні) та понад 50 солоспівів різних авторів, що складає близько 15 відсотків від загальної кількості видань.
Окрім творів «серйозних» жанрів, написаних на слова видатних поетів, друкувалися і твори для домашнього музикування, музика для кафешантанів і кабаре, «естрадна музика» (це, насамперед, твори Ю. Хайта, З. Маймана, Я. Карасика та ін.) на слова менш відомих, але талановитих поетів-піснярів: В. Агатова, П. Германа, П. Григор’єва, О. Осеніна, К. Подревського, М. Казаданова, Д. Угрюмова. Значна кількість таких творів видавалася коштом самих авторів.
Аналізуючи літературні джерела української вокальної музики 20-х рр. ХХ століття, не можемо обійти увагою й україномовні переклади. Усього за електронною базою даних ми налічуємо 75 перекладачів, які зазначені у виданнях українських вокальних творів. Окремо слід виділити україномовні переклади шедеврів німецької вокальної лірики. Це видання видатних європейських композиторів Л. Бетховена, Ф. Шуберта, і Р. Шумана. (на вірші таких визнаних майстрів німецької лірики як Й. Гете, Г. Гейне, Л. Рельштаб у перекладах Д. Ревуцького, М. Рильського, Б. Тена, О. Бургардта, Д. Загула та ін.). Практика звертання до текстів згаданих перекладів показує, що якийсь період часу вони не виходили з друку і зараз знову стають цікавими для широкого загалу.
Отже, під час опису вокальних нотних видань особливу увагу слід приділяти його літературній складовій, тому що часто існують різночитання назв твору і його перших слів, а також уніфіковані форми назви, коли твір має різні варіанти назв. Також бажано встановити чи є вірш, покладений на музику, складовою частиною більшого твору, наприклад, поеми або збірки поезій. Особливо це стосується видатних поетів. Для одержання додаткової інформації треба широко використовувати все видання вцілому: записи, що знаходяться в самому нотному тексті, перед нотним текстом, в кінці видання.
Таким чином дослідження літературних джерел нотних видань періоду українізації дає більш повне уявлення про художній процес цієї доби, допомагає вченим підняти весь пласт української музичної спадщини, вивчити і надати естетичну оцінку як окремому твору, так і відтворити розмаїте буття музичної культури України 20-х років в цілому.