Йосип Вакалюк та брати Олександр і Михайло Теодоровичі

Тези доповіді

Семешин Едуард Володимирович,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-5022-203X,
магістр історії,
незалежний дослідник,
Ромни, Україна,
е-mail: edvardhannover@gmail.com

Йосип Вакалюк та брати Олександр і Михайло Теодоровичі

Досліджено репресивні практики радянського тоталітарного режиму 1930-х рр. на прикладі кримінальних справ Йосипа Вакалюка, Олександра й Михайла Теодоровичів. На основі архівних документів розкрито механізми фабрикації звинувачень у контрреволюційній діяльності й шпигунстві. Проаналізовано свідчення, отримані в умовах слідчого тиску.
Ключові слова: політичні репресії, НКВС, Йосип Вакалюк, Олександр Теодорович, Михайло Теодорович, Суми, тоталітаризм.

У 1930-х рр. сталінський тоталітарний режим розгорнув масштабну кампанію політичних репресій. Тисячі безневинних громадян стали жертвами фабрикованих обвинувачень у шпигунстві, контрреволюційній діяльності, участі у вигаданих підпільних організаціях. Актуальність теми обумовлена необхідністю осмислення травматичного історичного досвіду та вшанування пам’яті жертв політичного терору. Метою, отже, є реконструкція й аналіз обставин арешту й звинувачень Йосипа Вакалюка й братів Теодоровичів на основі їхніх кримінальних справ.
Йосип Микитович Вакалюк народився 25 грудня 1895 р. в с. Пашева, Дубенського повіту, що на той час входив до складу Польщі (нині – Рівненська область, Україна). Працюючи вихователем у дитячому будинку ім. Крупської в м. Суми, 8 серпня 1937 р. він був заарештований. Підставою для кримінального переслідування стало те, що в 1926 р. він нелегально прибув до СРСР із Польщі та, за версією слідства, займався шпигунською діяльністю й підтримував письмовий зв’язок з іншим польським перебіжчиком на прізвище Юхимок, який у 1936 р. був репресований Коростенським відділом НКВС. На момент арешту його родина – батько Микита Прокопович, брат Степан і сестра Дарія – проживала в Польщі. Дружина, Анастасія Олексіївна Титаренко (1908 р. н.), працювала робітницею при дитячій установі, а донька (8 р.) була ученицею.
На допиті 9 серпня 1937 р. Й. Вакалюк заперечував звинувачення в проведенні антирадянської діяльності. Слідчий наполягав на тому, щоб обвинувачений визнав свою приналежність до Української військової організації (УВО). Проте Й. Вакалюк стверджував, що був членом Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) і за це в 1924 р. був заарештований польською поліцією. До УВО він ніколи не належав. На допиті 12 серпня 1937 р. Й. Вакалюк повідомив, що під час проживання в Польщі його двічі заарештовувала поліція: вперше – у грудні 1924 р., вдруге – у квітні 1925 р. Перший арешт стався в с. Вільне (нині – Рівненська область), коли він перебував у будинку секретаря місцевого партійного осередку Якова Синичука. Він прийшов туди разом зі Степаном Юхимоком для отримання вказівок щодо підготовки терористичних актів проти поміщиків. Під вартою Й. Вакалюк провів одну ніч. Після другого арешту та звільнення з-під варти він вирішив емігрувати до СРСР.
9 жовтня 1937 р. був допитаний єдиний свідок у цій справі – Іван Григорович Райденко, 1909 р. н., уродженець с. Степанівка Буринського району (нині – Конотопський район Сумської області). На той час він проживав у м. Суми й працював вихователем у дитячому будинку ім. Крупської. У 1931–1934 рр. проходив службу в органах ДПУ (8-й полк). У своїх свідченнях І. Райденко зазначив, що знав обвинуваченого по спільній роботі в дитячому будинку. За його словами, Й. Вакалюк влаштувався туди завдяки сприянню колишньої директорки закладу – Тамари Василівни Макарової. У 1936 р. вона нібито звільнила його через професійну непридатність, однак за кілька місяців знову прийняла на роботу як вихователя. На цій посаді він і працював до свого арешту. Свідок повідомив, що найближчими друзями Й. Вакалюка були вихователі того ж дитбудинку: Івлєва Юлія Трохимівна, дружина командира Сумського артучилища, Черняєва (імені й по батькові свідок не знав), Пічугіна Любов Дмитрівна, дружина офіцера, який раніше служив у білогвардійських частинах. Також свідок стверджував, що в поведінці Вакалюка відзначалися «ворожі методи виховання». Зокрема під час розмов з вихованцями він наголошував на необхідності бути здоровим і сильним, ставлячи себе за приклад, а також хизувався своїм фізичним станом, демонстрував м’язи рук і говорив: «Хіба у Сталіна чи Ворошилова такі м’язи, як у мене?». Внаслідок таких розмов серед вихованців поширилися вигуки проти Ворошилова, і персоналу дитбудинку довелося докласти зусиль для відновлення дисципліни. І. Райденко також зауважив, що Й. Вакалюк був грубим у поводженні з дітьми.
У анкетних даних від 20 листопада 1837 р. зазначено, що Й. Вакалюк працював учителем у неповній середній школі с. Лука-Баранівка Сумського району. Згідно з протоколом допиту, він свідчив, що після масових арештів комуністів польською дефензивою за підозрою в організації підпалів поміщицьких маєтків у квітні 1925 р. він зустрівся зі своїм односельцем – співробітником польської розвідки Василем Ігнатовичем Слипчуком. Слипчук повідомив, що польська розвідка володіє інформацією про всіх членів КПЗУ, і незабаром усі вони будуть заарештовані. Він запропонував Й. Вакалюку «спокутувати провину» за участь у комуністичній партії, співпрацюючи з польською розвідкою в боротьбі з її ворогами. Під загрозою арешту Й. Вакалюк погодився співпрацювати – в обмін на реабілітацію за свою комуністичну діяльність. Ця домовленість була письмово оформлена. Після цього, за завданням В. Слипчука, він мав виїхати до СРСР під виглядом політичного емігранта, нібито рятуючись від переслідувань, і вести шпигунську діяльність на користь Польщі. За сприяння В. Слипчука в квітні 1925 р. він перетнув радянсько-польський кордон. Опинившись на території СРСР, Й. Вакалюк добровільно звернувся до комендатури НКВС, де його допитали, після чого направили на проживання до м. Чернігів. Перебуваючи в Чернігівській області він начебто їздив по селах і вів антирадянську агітацію, а також нібито «завербував» для шпигунської роботи куркуля Бугрим із с. Горлівці (ймовірно, мова йде про с. Орлівка Чернігівської області. – авт.). У 1926 р. Й. Вакалюк виїхав до Харкова, щоб, за його ж свідченнями, передати шпигунські дані агенту польської розвідки Дзяцько. У Харкові він, за завданням польської розвідки, нібито мав здійснити серію диверсій – влаштувати катастрофу поїзда шляхом розбирання рейок. Ці плани так і не були реалізовані. Згодом, за рекомендацією Центрального Комітету МОПР, його направили на навчання до м. Суми. У Сумах він нібито мав намір завербувати Максима Григоровича Мисливченка, директора місцевої середньої школи. Однак через погіршення стану здоров’я та втрату зв’язку з польською розвідкою шпигунська діяльність була припинена.
Обвинувальний вирок у справі Й. Вакалюка ґрунтувався переважно на його власному зізнанні від 20 листопада 1937 р. Його звинувачували в шпигунстві на користь Польщі та підготовці терористичних актів. Так звана «контрреволюційна діяльність» Й. Вакалюка нібито підтверджувалася свідченнями двох осіб – Цимбалової та Райденка. Протокол допиту Цимбалової в матеріалах справи відсутній, і, крім обвинувального вироку, її прізвище більше ніде не фігурує. Незважаючи на це, справу було передано на розгляд «трійки» НКВС. 6 грудня 1937 р. Нарком внутрішніх справ СРСР Єжов і Прокурор СРСР Вишинський засудили Й. Вакалюка до розстрілу. 20 грудня вирок було приведено у виконання.
28 січня 1959 р. вдова репресованого, Анастасія Олексіївна Вакалюк, звернулася до начальника НКДБ при Раді Міністрів УРСР у Сумській області з проханням видати їй свідоцтво про смерть її колишнього чоловіка Й. Вакалюка. Документ був необхідний для оформлення шлюбу з новим чоловіком. 11 лютого того ж року начальник відділення УКДБ при Раді Міністрів УРСР по Сумській області Запорожченко повідомив, що Й. Вакалюк помер у місцях ув’язнення. Свідоцтво про смерть можна буде отримати в Сумському міському бюро РАГС. У 1960 р. в ході повторного розслідування було встановлено, що Бугрим і Мисливченко, яких Вакалюк нібито завербував для шпигунської діяльності, до кримінальної відповідальності не притягувалися. У КДБ і державних архівах не було жодних матеріалів, які б підтверджували належність Й. Вакалюка, В. Сліпчука чи С. Дзяцька до агентурної мережі польської розвідки. Справу С.Ф. Юхимок було перевірено разом зі справою Вакалюка, після чого її передали до військового трибуналу з пропозицією про припинення провадження. Свідки, допитані ще в 1941 р., повідомили, що Й. Вакалюка разом з іншими заарештовували за належність до КПЗХ. Також було встановлено, що в справі Й. Вакалюка допитано лише одного свідка – І. Райденка, який не надав жодної суттєвої інформації щодо антирадянської діяльності обвинуваченого. Військовий трибунал Київського військового округу припинив кримінальну справу проти Й. Вакалюка, і його було посмертно реабілітовано (кримінальна справа зберігається в Держархіві Сумської області, Ф. Р-7641, Оп. 2, Спр. 292).
Олександр Михайлович Теодорович, згідно з матеріалами особової справи (ЦДАВО, Ф. 166, Оп. 12, Спр. 7604) народився 13 березня 1895 р. в с. Рогозне (нині – Білорусь). У 1915 1918 рр. служив на Західному фронті й у Румунії. Брав участь у бойових діях як на Західному, так і на Південно-Західному фронтах. У 1915 р. закінчив прискорений курс Олександрівського військового училища. З 1916 р. перебував на фронті як командир 1 стрілецького полку. Після демобілізації в червні 1919 р. вступив до Окружної артилерійської школи РСЧА. 20 вересня 1919 р. був заарештований разом з іншими офіцерами й курсантами школи за звинуваченнями в участі «у військовій змові». Того ж дня його доставили до Москви та ув’язнили в Бутирській тюрмі. Згодом його було звільнено (кримінальна справа ГАРФ. Ф. Р-8419. Оп. 1. Д. 324). З 1922 р. по 1925 р. працював педагогом і начальником навчальної частини Сумської військової школи. З 3 січня по 15 грудня 1925 р. – учитель середньої школи. Одночасно, з 19 січня по 15 грудня 1925 р., виконував обов’язки голови спілки «Робос» у с. Вирі. З 16 грудня 1925 р. працював секретарем Сумського ВНО. Станом на 4 лютого 1927 р., у складі його сім’ї були: мати (71 р.), дружина Ольга (23 р.), син Віктор (3 міс.) Також мав брата Михайла, який служив у Червоній армії до 1925 р., згодом працював секретарем. О. Теодорович у 1931 р. був заарештований сумським відділом ДПУ, однак через місяць був звільнений. 14 листопада 1937 р. давав свідчення проти І.А. Квітчастого. 3 березня 1938 р. був повторно заарештований. У нього була дружина – Мартиненко Ольга Яківна, діти Віктор (11 р.) та Владислав (6 р.).
Михайло Михайлович Теодорович народився 9 червня 1889 р. в с. Рогозне (Білорусь). За національністю –росіянин. Закінчив гімназію, а в 1913 р. – Тифліське військове училище. Під час Першої Світової війни служив у складі 100 піхотного Островського полку. 26 жовтня 1915 р. був нагороджений Орденом святого Станіслава ІІ ступеня. У Червоній армії перебував до 1923 р. У 1930 і 1931 рр. був заарештований. 30 грудня 1934 р. знову репресований за статтею 54-10 КК УРСР, однак 10 лютого 1935 р. справу було закрито Сумським міським відділом НКВС. На час арешту 18 квітня 1938 р. працював викладачем Сумського артилерійського училища. Був неодруженим. Олександр і Михайло Теодорович були засуджені до розстрілу як учасники вигаданої каральними органами «контрреволюційної повстанської організації» (кримінальна справа зберігається в Держархіві Сумської області (Ф. Р-7641, Оп. 1, Спр. 530, 531).
Висновки. Репресії 1930-х рр. у Сумах, на прикладі справ Йосипа Вакалюка, а також Олександра й Михайла Теодоровичів, свідчать про типову практику політичного терору в умовах радянської тоталітарної системи. Обвинувачення базувалися здебільшого на сумнівних або примусових свідченнях, без жодних реальних доказів.

Eduard Semeshyn,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-5022-203X,
Master of History,
Іndependent Researcher,
Romny, Ukraine
e-mail: edvardhannover@gmail.com

Sumy Residents – Victims of Stalinist Terror: The Fates of Yosyp Vakalyuk
and the Brothers Oleksandr and Mykhailo Teodorovych

This article explores the repressive practices of the Soviet totalitarian regime of the 1930s through the criminal cases of Yosyp Vakalyuk and the brothers Oleksandr and Mykhailo Teodorovych. Based on archival documents, the study reveals the mechanisms behind fabricated charges of counterrevolutionary activity and espionage. It analyzes testimonies obtained under investigative pressure and highlights the role of the NKVD and the involvement of specific individuals in the repressive process.
Keywords: political repression, NKVD, Yosyp Vakalyuk, Oleksandr Teodorovych, Mykhailo Teodorovych, Sumy, totalitarianism.