Європейські вектори у науковій спадщині академіків-засновників НАН України

Тези доповіді

Онищенко Олексій Семенович,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-2424-0554,
академік Національної академії наук України,
доктор філософських наук, професор,
радник Президії Національної академії наук України,
голова Інформаційно-бібліотечної ради
Національної академії наук України,
заслужений діяч науки і техніки України,
почесний генеральний директор,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: osony1933@gmail.com

Європейські вектори у науковій спадщині
академіків-засновників НАН України

Національну академію наук України (перша назва – Українська академія наук) заснували вчені, які мали багатий досвід співробітництва з європейськими колегами і самі зробили вагомий внесок у європейську науку. В. І. Вернадський, наприклад, поклав початок вчення про ноосферу, С. П. Тимошенко здобув європейське визнання успіхами в прикладній механіці, С. Й. Смаль-Стоцький – у порівняльній славістиці, М. І. Туган-Барановський – дослідженнями економічної кон’юнктури. Стаття присвячена показу того, як кожен з академіків-засновників торував шлях у європейський інтелектуальний простір і орієнтував Академію на наукову євроінтеграцію.
Ключові слова: Національна академія наук України, академіки-засновники НАН України, національна академічна наукова спадщина, європейський інтелектуальний простір, євроінтеграція.

Інтеграція у європейський і світовий інтелектуальний простір – постійний пріоритет Національної академії наук України. Первісно це закладено в концепції її створення. Основоположні думки з цього приводу висловив один із засновників і перший президент Академії Володимир Іванович Вернадський. У промові на засіданні, присвяченому початку діяльності Комісії для вироблення законопроєкту про заснування Української академії наук (УАН) у Києві 9 липня 1918 р., він наголошував на тому, що Академія повинна бути зорієнтована на досягнення «всесвітньої ваги», що тільки та Академія буде справжньою Академією наук, яку визнає міжнародна спілка академій (Історія Академії наук України. 1918–1923. Документи і матеріали. Ред. кол. П. С. Сохань (відп. редактор) та ін. Київ : Наукова думка, 1993. С. 73–74).
«З національного погляду, – говорив В. І. Вернадський, – є неминуча потреба, щоб Українську академію наук визнала міжнародна спілка академій. Цім досягається всесвітнє визнання української культури в одній із найважливіших паростей людської діяльности. До того ж, тільки оце уможливить для Київської академії участь у всесвітній організації і в спільній праці людськости. Через те вона найперше повинна вдовольняти як своїм складом, так і організацією тим умовам наукової сили, які ставляться статутом всесвітньої академічної організації» (Історія Академії наук України… С. 73). Співпраця з міжнародними об’єднаннями академій наук і національними академіями наук обрана таким чином ключовим напрямом входження Української академії наук у європейський і світовий інтелектуальний простір. При цьому ставиться двоєдине завдання: демонструвати зарубіжним академічним колам значущість здобутків українських учених і брати участь у спільному добуванні нового знання. Максималістські наміри! Але вони мобілізуючі. Кликали і кличуть на передові рубежі науки, до тих відкриттів і винаходів, яким ще не має аналогів у світі.
Будівничі Академії – академіки-засновники добре розуміли труднощі на шляху до такої мети. Але вони були впевнені, що в Україні реально створити потужний науковий центр, подібний до європейських академій чи університетів. І кожен з них був ученим, як тепер кажуть, європейського рівня.
Уперше Українська академія наук була представлена європейським науковим колам В. І. Вернадським доповіддю про біогеохімічну лабораторію в Києві (першу в світі) в Паризькій академії наук у 1922 р. (Володимир Іванович Вернадський. Україна в міжнародних відносинах. Випуск 5. Біографічна частина. А.–М. Відп. ред. М. М. Варварцев. Київ : Інститут історії України НАН України, 2014. С. 61–62). Сам В. І. Вернадський був добре відомий у європейських наукових центрах ще задовго до обрання президентом УАН. Він неодноразово мав довгі відрядження в європейські країни – Австрію, Велику Британію, Італію, Німеччину, Францію, Швейцарію. Він там працював у лабораторіях і бібліотеках, зустрічався з відомими вченими, брав участь у геологічних експедиціях і конференціях, виступав з доповідями, читав лекції. 1889 р. його обрано членом Британської академії наук, а згодом – іноземним членом Чеської і Французької академій наук.
В. І. Вернадський бачив УАН чільним суб’єктом міжнародних наукових об’єднань, вважав, що завдяки цьому для національних академій наук «посилюється значення їх наукової думки в світовій науковій роботі» (Вибрані наукові праці академіка В. І. Вернадського. Том 8. Праці з історії, філософії та організації науки. НАН України, Комісія НАН України з наукової спадщини акад. В. І. Вернадського. Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва. Ред. кол. Б. А. Маліцький (голова). Київ : «Фенікс», 2012. С. 490). Як приклад наводив Міжнародну асоціацію академій наук, в діяльності якої брав активну участь з самого початку її створення (1899). А в підготовці і проведенні її п’ятого (1913) з’їзду був одним з головних організаторів. Серед заслуг Асоціації, зокрема, відзначав, що їй «удалось організувати пересилку рукописів і архівних документів з державних сховищ для наукової роботи з однієї країни в іншу», налагодити видання «міжнародної бібліографії з природознавства і математики за XX сторіччя: щорічно виходить кілька томів, у яких дається список по авторах і предметах всіх статей, які вийшли в даному році на будь-якій мові в будь-якій країні» (Вибрані наукові праці… С. 491).
Міжнародна діяльність В. І. Вернадського показує і нам сьогоднішнім, як треба на рівних входити в європейське наукове середовище: не тільки вивчати, засвоювати тамтешній досвід, а й приносити туди свої новаторські ідеї і здобутки. Своїми лекціями з геохімії він заніс в Європу початки геохімії як самостійної науки, а вченням про ноосферу, яке підхопили і розвинули французькі філософи Едуард Леруа і П’єр Тейяр де Шарден, заклав основи фундаментальної парадигми, що і в наш час служить трендом цивілізаційного руху.
Широке міжнародне визнання здобув наймолодший з академіків-засновників УАН Степан Прокопович Тимошенко. Показовим підтвердженням цього є заснування в 1957 р. Американським товариством інженерів-механіків наукової нагороди – медалі на честь С. П. Тимошенка, яка щороку вручається за видатні досягнення в галузі прикладної механіки. Перша медаль була вручена самому С. П. Тимошенку з дуже високою характеристикою заслуг: «За безцінний внесок і особистий приклад як лідера нової ери у прикладній механіці» (Медаль Тимошенка. Вікіпедія. uk.m.wikipedia.org ). Його обрано членом семи академій наук (УАН, АН СРСР, Польської, Французької, Американської, Італійської), почесним членом Лондонського королівського товариства, членом Швейцарської спілки інженерів (SIA), удостоєно почесним званням доктор honoris causa Лехайського і Мічиганського (США) університетів, Цюріхського вищого технічного університету, Болонського університету, Загребської і Туринської політехнік (Тимошенко Степан Прокопович. Відділення механіки НАН України: історико-біографічний довідник. Київ : Академперіодика, 2015. С. 121–125).
Не боячись перебільшення, можна стверджувати, що всі дванадцять перших академіків УАН були різноманітними способами інтегровані в європейське наукове середовище: через навчання, стажування в тамтешніх наукових і освітніх центрах, участь у дослідженні фундаментальних проблем тогочасної передової науки або вивченні історії мов і культур європейських країн, участі у міжнародних наукових форумах.
Академік Микола Феофанович Кащенко, наприклад, стажувався в Італії і Німеччині, працював там у лабораторіях і дослідних станціях, публікувався в німецьких журналах, виступав з доповідями на зоологічних, ботанічних, антропологічних, анатомічних, археологічних міжнародних з’їздах. Листувався з директором Британського музею природничої історії. Був дійсним членом Міжнародного анатомічного товариства (Кащенко Микола Феофанович. Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua). Принагідно слід відзначити, що М. Ф. Кащенко написав науково-фантастичну повість «Через тысячу лет», яка зберігається в Інституті архівознавства НБУВ. В ній він на чверть століття раніше за Джорджа Орвелла з його бестселером «1984» прогнозував жахи тоталітарних режимів» (Онищенко О. С. Національна наукова спадщина – інтелектуальні скарби держави. Вісник НАН України. 2019. № 5. С. 66).
Павло Аполлонович Тутковський, коли долучився до когорти засновників УАН, уже мав визнання одного з найвидатніших гляціологів світу (основоположників науки про всі види льоду і снігу) та основоположників четвертинної геології. Його праці в галузі плейстоценового зледеніння і четвертинних відкладів високо оцінювалися в Європі, зокрема британськими та бельгійськими колегами. А Бельгійське товариство геології, гідрогеології і палеонтології обрало П. А. Тутковського своїм дійсним членом (Тутковський Павло Аполлонович. Геологічний словник. URL: https://geodictionary.com.ua).
Суспільствознавці з числа перших академіків УАН теж були хто більше, хто менше зв’язані з європейським науковим середовищем. Дмитро Іванович Багалій, хоча й не вчився, не стажувався, не працював у західних країнах, свою дослідницьку роботу будував з урахуванням поширеного в той час в Європі позитивістського підходу в поміркованому варіанті і вважав, що пріоритетною базою соціогуманітарних досліджень повинні бути першоджерела. Наголошував на необхідності посилення уваги до вивчення ролі культурного чинника в суспільному процесі, виступав проти його недооцінки. В історичних працях широко використовував народознавчий підхід. Все це було співзвучно європейській соціогуманітарній думці. До європейського досвіду йому доводилося звертатися і у вивченні впровадження Магдебурзького права в Лівобережній Україні. Аналіз колонізації Слобожанщини і Півдня України, зокрема ролі в ній переселенців з європейських країн, і досі служать розвитку українсько-європейських історико-культурних зв’язків (Багалій Дмитро Іванович. Видатні вчені Національної академії наук України: особові архівні та рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, 1918–1998. Путівник. Укладачі: Боляк О. С., Воронкова Т. І., Даневич С. Г. та ін. Київ : НБУВ, 1998. С. 17–20).
Багатолітній Неодмінний секретар УАН/ВУАН Агатангел Юхимович Кримський фокусував свій науковий інтерес насамперед на сходознавстві та українознавстві. Але його не без підстав вважають і «українським феноменом в європейській культурі» (Агатангел Кримський – український феномен у європейській культурі. URL: https://islam.in.ua). Він досліджував вплив слов’ян на Османську імперію і ставлення мусульманського світу до європейського, що немаловажливо для розуміння відносин Сходу і Заходу і в наш час. Перекладами арабських, перських і турецьких джерел науковець знайомив українську та європейську спільноту з близькосхідною класикою. Зокрема, слід згадати «Тисячу і одну ніч», «Шах-наме», твори Антари, Омара Хайяма, Абу-ль-Аля аль-Мааррі, Сааді, Гафіза, Міхрі-хатун, Фірдоусі (Кримський Агатангел Юхимович. Вікіпедія. URL: https://uk.m.wikipedia.org).
А. Ю. Кримський – один із найбільших поліглотів у світі. Володів понад 60-ма мовами. А дехто вважає, що разом із діалектами – й цілою сотнею мов. Із західноєвропейських мов у нього в робочому вжитку були польська, французька, англійська, німецька, італійська, грецька, латинська. Тому в його творчому доробку – багато перекладів західних авторів. Серед них – літературних класиків: Гайнріха Гайне, Йоганна Вольфганга фон Гьоте, Джорджа Байрона, Сапфо, Фрідріха Рюккерта, а також шотландські «Народні казки та вигадки» і казки Г. Х. Андерсена. У 1970 р. рішенням XVI сесії Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО А. Ю. Кримського занесено до переліку видатних діячів світу (Кримський Агатангел Юхимович. Вікіпедія. URL: https://uk.m.wikipedia.org).
Носієм європеїстики був і один з перших академіків Історично-філологічного відділу УАН Микола Іванович Петров. Він досліджував основні течії західноєвропейської літератури, їх вплив на давньоруську (українську) літературу. Багато років читав курси лекцій з історії іноземної літератури. В полі його інтересу були події, процеси, особистості, що стосуються історії, культури, міжнародних відносин Білорусі, Болгарії, Греції, Іспанії, Литви, Молдови, Польщі, Румунії, Сербії, Франції, Чехії та інших країн. Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії, яким М. І. Петров опікувався півстоліття, був багатим зібранням не тільки українських, а й європейських старожитностей. Містив близько 40 тисяч артефактів. Фонд цілісно не зберігся, але його залишки та зроблені М. І. Петровим описи й альбоми експонатів і нині включені в науково-інформаційний обіг, слугуючи документальним свідченням давніх і глибоких історико-культурних зв’язків України з Європою (Ульяновський В. Микола Петров: портрет у часовій перспективі та різних інтер’єрах. Микола Петров. Скрижалі пам’яті. Київ : ПРАЙМ, 2003; Ставнюк О. В., Ставнюк В. В. Микола Петров: україно знавець, краєзнавець, києвознавець. Київ : Саміт-книга, 2020; Микола Іванович Петров. Сайт Бориса Тристанова. URL: https://histpol.pl.ua).
Не можна не відзначити й внеску академіка Історично-філологічного відділу УАН Степана Йосиповича Смаль-Стоцького в поширення знань про Україну в західноєвропейському середовищі. В ньому він добре орієнтувався. Вчився у Віденському університеті. Там же здобув ступінь доктора слов’янської філології. Був послом до Віденського парламенту від Буковини, послом Західно-Української Народної Республіки в Празі. Працював тут в Українському вільному університеті. Обраний членом Слов’янського інституту в Празі. Читав лекції з української мови і літератури у Варшавському університеті. Брав участь у першому з’їзді слов’янських філологів 1930 р. Скрізь захищав і популяризував українство. І на сьогодні цікавими є його праці з історії української мови і порівняльної славістики, зокрема: «Українська мова в сім’ї слов’янських мов» і «Розвиток поглядів про сім’ю слов’янських мов та їх взаємне споріднення». Як зазначав Василь Сімович, С. Й. Смаль-Стоцький «у своїх граматиках і правописі виходив із будови української мови як самостійної одиниці серед слов’янських мов» (Сімович Василь. Наукова діяльність академіка С. Й. Смаль-Стоцького. Збруч. URL: https://zbruc.eu). За словами того ж В. Сімовича, С. Смаль-Стоцький вважав, що українська мова «від віків розвивалася самостійно, вийшовши з праслов’янської мови нарівні з іншими слов’янськими мовами» (Сімович В. Наукова діяльність…), що «ніякої спільноти з повстанням і розвитком московського народу не було, що на т. зв. праруську добу, за джерелами, не було навіть часу» (підкреслено в оригіналі) (Сімович В. Наукова діяльність…).
І ще на одне в спадщині С. Й. Смаль-Стоцького слід звернути увагу – його праці з історії української культури Буковини (Сімович В. Наукова діяльність…). Тоді в Румунії був поширений «погляд, що українці на Буковині зайшлий елемент, що Буковина вся – корінно румунський край та що українцям у цьому краю нічого не належиться» (Сімович В. Наукова діяльність…). Тому була потреба «і своїх, і чужих освідомити з історією українців у цьому краю від найдавніших часів» (Сімович В. Наукова діяльність…). Так появилася книжка «Буковинська Русь – культурно-історичний образок», у якій С. Й. Смаль-Стоцький «на основі всіх історичних джерел, і румунських … дає незбитий доказ, що на Буковині … український народ автохтонний» (Сімович В. Наукова діяльність…).
Помітними були в європейському науковому й освітньому просторі й перші академіки Соціального відділу УАН – Михайло Іванович Туган-Барановський, Федір Васильович Тарановський, Володимир Андрійович Косинський і Орест Іванович Левицький. За оцінкою В. Горбатенка, М. І. Туган-Барановський «вчений, перший східно-європейський економіст, наукові теорії якого були визнані й широко відомі на Заході, а ідеї знайшли відображення у працях вчених різних шкіл і напрямів: від А. Шпітгофа і Й. Шумпетера (Німеччина), Ж. Лескюра і Афталіона (Франція), Т. Касселя і К. Віскеля (Швеція) до Дж. М. Кейнса (США)» (Горбатенко В. Туган-Барановський Михайло Іванович. Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 723–724). Для Дж. М. Кейнса праці М. І. Туган-Барановського з проблем економічної кон’юнктури стали «підґрунтям» при розробленні теорії прогнозування ринкової кон’юнктури. У Франції на основі концепції М. І. Туган-Барановського кон’юнктурних циклів діяв Постійний комітет для передбачення промислових криз (Туган-Барановський Микола Іванович. Вікіпедія. URL: https://uk.m.wikipedia.org).
В історії української, європейської і світової економічної думки М. І. Туган-Барановський увійшов передусім двома науковими внесками: теорією промислових криз і теорією кооперативного руху. Вони і в наш час залишаються робочим інструментом аналізу економічних процесів. Класик західноєвропейської політекономії Йозеф Шумпетер заслужено називав М. І. Туган-Барановського найкращим слов’янським економістом. Академік В. М. Геєць відзначає, що новаторський підхід М. І. Туган-Барановського до аналізу циклічного характеру суспільного відтворення відкрив можливості формування «нового наукового напряму – економічного прогнозування» (М. І. Туган-Барановський: вчений, громадянин, державотворець: до 150-річчя від дня народження. Монографія. В. В. Небрат (відп. ред.), В. М. Геєць, Н. А. Супрун та ін. НАН України. ДУ «Ін-т економіки і прогнозування НАН України». Київ : Наукова думка, 2015. С. 3).
Федір Васильович Тарановський з дитинства був уписаний в європейське життя. Народився в Польщі. Навчався (гімназія, університет) у Варшаві. Там же розпочав трудову діяльність. Стажувався в Німеччині та Франції. Високу наукову кар’єру зробив на вивченні західноруського, українського, звичаєвого, слов’янського права. Велику увагу приділяв дослідженню історії права Сербії, Німеччини, Франції, Польщі, Литви, Магдебурзькому і римському праву. Його правознавчий енциклопедизм і став причиною того, що він був включений до складу академіків-засновників УАН, де намагався будувати правознавчі структури з урахуванням європейського досвіду.
Громадянська війна в царській Росії, що болісно зачепила й Україну, не дала можливості Ф. В. Тарановському плідно попрацювати в УАН, і він з весни 1920 р. емігрував до Югославії та до кінця життя (1936 р.) жив у Белграді, викладав історію слов’янського права в університеті. Обраний академіком Сербської академії наук і Слов’янського інституту в Празі, закордонним членом науково-культурного товариства «Матиця Сербська». Хоча з початком репресій радянської влади проти українських учених Ф. В. Тарановський був виключений зі складу ВУАН, він не поривав зв’язків з Академією, листувався з київськими колегами. Чотиритомна праця «Історія сербського права у державі Неманичів» закріпила за ним міжнародне визнання і як сербського вченого (Усенко І. Б. Академік двох академій Ф. В. Тарановський. Часопис Київського університету права. 2016. № 4. С. 9–17; Ясь О. В. Тарановський Федір Васильович. https://resource.history.org.ua; Члени-засновники Національної академії наук України. Київ, 1998).
Європейський досвід В. А. Косинського набувався типовим для свого часу шляхом: стажування, а потім робота в науково-освітніх центрах Європи. У нього були тривалі відрядження до Німеччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Великої Британії. У Німеччині він навіть зібрав матеріали для магістерської дисертації «Установи для дрібного кредиту в Німеччині. Їх історія у зв’язку з деякими сторонами економічного життя цієї країни». В УАН працював недовго. З 1921 р. – в еміграції. Займав професорські посади у Вищому комерційному інституті (Прага), Українській господарській академії (Подєбради, тепер – Словаччина), інших чехословацьких навчальних закладах, Латвійському університеті (Рига) (Матвеєва Л. В. Академік Володимир Косинський. Члени-засновники Національної академії наук України. Київ, 1998. С. 317–342). Читав лекції з політекономії, аграрної економіки, статистики. У європейських наукових колах почував себе впевнено, про що свідчить його широка полеміка з європейськими вченими, зокрема, й такими, як К. Маркс, А. Вебер, Г. Спенсер, Г. Зіммель та ін. (Горкіна Л. П. Академік Володимир Косинський: сучасний погляд на життєвий шлях та наукову спадщину українського вченого. Історія народного господарства та економічної думки України. Зб. наук. праць. Київ, 2007. Ч. 3. С. 18).
Орест Іванович Левицький (Левицький Орест Іванович. Українські історики XX століття. Біобібліографічний довідник. Київ : Інститут історії України НАН України, 2004. Вип. 2. Ч. 2. С. 114–116), як і Д. І. Багалій, на відміну від всіх інших академіків-засновників УАН, у Західній Європі не вчився, не стажувався, не працював. Проте його роль у просуванні української науки в європейський інтелектуальний простір – незаперечна. Збирання, вивчення, публікація, популяризація пам’яток старожитностей, що складало основну частину його творчої діяльності, незмінно виводило на висвітлення зв’язків України з Польщею, Литвою, Німеччиною, Швецією, навіть зв’язків європейських країн з Османською імперією. У дослідженнях звичаєвого права простежував західні впливи, намагався з’ясувати, які елементи запозичені, а які є власними, українськими. Історичні твори, літературні пам’ятки, архівні матеріали, які він вводив у науковий обіг, допомагали й досі допомагають українцям краще усвідомити і свій історичний образ й історичний образ європейських народів, а європейцям, відповідно, – свій історичний образ та історичний образ українського народу. «Архів Південно-Західної Русі», куди О. І. Левицький зробив вагомий внесок, – це, умовно кажучи, й «Архів Європи».
Отже, академіки-засновники Національної академії наук України своїм досвідом та ідеями заклали широкі основи для співпраці з європейськими науковими центрами, показали шляхи входження в європейський інтелектуальний простір. Складне й важке для України і всієї Європи XX століття не завжди сприяло інтеграційним можливостям. Але проєвропейські настрої в українських академічних колах зберігалися. Загалом поступово зростали контакти учених, публікації у зарубіжних виданнях, договори між Українською академією наук, яка декілька разів змінювала назву (ВУАН, АН УРСР, АН України, Національна академія наук України) і академіями та міжакадемічними об’єднаннями європейських країн. Українські вчені обиралися членами іноземних академій, а іноземні вчені – членами української. На початок 2025 р. діяло майже 690 прямих угод і договорів, укладених академічними установами з іноземними партнерами (Національна академія наук України у 2024 році: Інформаційне видання. Авт. кол.: Богданов В. Л. (відп. ред.) та ін. НАН України. Київ : Академперіодика, 2025. С. 41). Реалізовано 47 проєктів Рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій «Горизонт Європа» та Програмою з досліджень і навчання Європейського співтовариства з атомної енергії. Виконується 14 багаторічних проєктів за програмою НАТО «Наука заради миру і безпеки» (Національна академія наук України у 2024 році…).
Наукова спадщина академіків-засновників Національної академії наук України, як і вся академічна наукова спадщина, служить історичною документною базою для доведення стратегічної слушності європейського вибору української науки і держави.

Oleksii Onyshchenko,
Academician of the National Academy of Sciences of Ukraine,
Doctor of Sciences (Philosophy), Professor,
Advisor of the National Academy of Sciences of Ukraine Presidium,
The head of the Informational-library council
of the National Academy of Sciences of Ukraine,
Honored Worker of Science and Technology of Ukraine,
Honorary General Director,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: osony1933@gmail.com

European vectors in the scientific heritage of founding
academicians of the NAS of Ukraine

Abstract. The National Academy of Sciences of Ukraine (the first name – the Ukrainian Academy of Sciences) was founded by scientists who had extensive experience of cooperation with European colleagues and made own significant contribution to the European science. As examples, V. I. Vernadskyi initiated the doctrine of the noosphere, S. P. Tymoshenko gained recognition with own success in applied mechanics, S. Y. Smal-Stotskyi – in comparative Slavic studies, M. I. Tugan-Baranovskyi – with research of the economic climate. The article is devoted to demonstrate the fact that each of the founding academicians paved own way into the European intellectual space and oriented the academy towards the scientific European integration.
Keywords: the National Academy of Sciences of Ukraine, founding academicians of the NAS of Ukraine, the national academic scientific heritage, the European intellectual space, European integration.