Проблеми бібліотечної освіти у дисертаційних дослідженнях учених України

Тези доповіді

Об'єктивні зміни, що відбуваються в суспільстві в цілому і в бібліотечній професії, зокрема, обумовлюють підвищений інтерес дослідників до питань підготовки бібліотечних фахівців, покликаних бути основними посередниками між інформацією та її споживачами.
Бібліотечна освіта в Україні, з урахуванням факторів її функціонування, потребує не просто вдосконалення, а реогранізації, під якою розуміється комплекс нововведень, зумовлений оновленням організаційної структури, мети, зв’язків, змісту та ін. Розробка стратегії розвитку бібліотечної освіти передбачає з'ясування і вирішення цілої низки принципових завдань: теоретико-методологічних та організаційних. Виходячи з цього, перша українська докторська дисертація В.О.Ільганаєвої (1996, Бібліотечна освіта в контексті еволюції системи соціальних комунікацій) заклала теоретико-методологічне підґрунтя нової парадигми бібліотечної освіти, яка полягає у переході до підготовки фахівців згідно з основними рівнями соціально-комунікаційної діяльності, що відбувається в бібліотеці – документальним, інформаційним та когнітивним.
Успішна реалізація стратегічних завдань реформування сучасної вищої бібліотечної освіти України потребує фундаменталізації документологічної складової підготовки кадрів. Зазначене дає підстави вважати, що розроблення Л.І.Демчиною (2008, Вища бібліотечно-інформаційна освіта в сучасній Україні: формування документологічної складової) теоретичних засад формування системи документологічної складової підготовки бібліотечних кадрів в умовах інформатизації та ступеневої освіти сприятиме ефективному вирішенню стратегічних і тактичних завдань щодо підвищення якості підготовки кадрів бібліотечно-інформаційного профілю України.
Диверсифікація професійної освіти, зміна сутності і розширення сфери професійної діяльності бібліотекарів-бібліографів розширюють традиційне розуміння змісту бібліотечної освіти. Саме інтердисциплінарний характер навчання визначається С.В.Сищенко (2001, Книгознавча підготовка фахівців у системі вищої бібліотечно- бібліографічної освіти України) як перспективна тенденція системного розвитку бібліотечної освіти. Зокрема, автором обґрунтовано найперспективніші та найменш забезпечені кадрами книгознавчі спеціалізації у межах бібліотечно-бібліографічної спеціальності: книжковий менеджмент і маркетинг, інформаційне забезпечення книжкової галузі, експертиза цінності книжкових пам’яток, книжкова реклама.
Виходячи з сучасної парадигми бібліотечна освіта має формуватися як безперервний у соціокультурному та суб’єктно-особистістному розумінні процес. Безперервну бібліотечну освіту слід розглядати, як продовження вузівської освіти, розвиток і вдосконалення професійних навичок в системі підвищення кваліфікації. У дисертаційному дослідженні І.О.Шевченко (1998, Функціонування та організація системи підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів України), характеризуючи специфіку діяльності системи підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів на загальнодержавному, обласному, районному (міському) та внутрішньобібліотечному рівнях, довела, що навчальний процес, побудований на проблемно-модульній основі, дає можливість диференціації змісту навчання, забезпечення розробки навчальних курсів у повному, скороченому чи поглибленому варіантах, сприяє індивідуальному темпу вивчення та засвоєння навчального матеріалу.
Важливою ланкою системи підвищення кваліфікації поряд з державною стає діяльність громадських та професійних об’єднань. Так, у докторській дисертації Н.Е.Кунанець (2013, Система бібліотечно-інформаційного обслуговування користувачів з особливими потребами в Україні: історія, методологічні засади, перспективи) подано аналіз громадських спілок з навчання працівників для задоволення кадрових потреб бібліотек та особливості здобуття бібліотечної освіти поза межами навчальних закладів на спеціальних курсах, які організовувалися громадськими інституціями. Помітну роль у справі підвищення кваліфікації бібліотечних кадрів відіграють національні бібліотечні асоціації. Аналізуючи внесок професійних об’єднань у розвиток безперервної бібліотечної освіти, В.О.Пашкова (2010, Еволюція національних бібліотечних асоціацій (1876 — 2009) охарактеризувала їх освітню діяльність, яку вони здійснюють через: розвиток і затвердження стандартів професійної освіти та запровадження програми акредитації освітніх установ і окремих дисциплін; сертифікацію своїх членів; навчальні курси; фінансування та проведення наукових досліджень з проблем освіти.
Наразі проблеми організації і функціонування систем бібліотечно-інформаційної освіти мають міжнародний характер. На основі порівняльного аналізу сучасного європейського і світового досвіду підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів Л.І.Демчиною (2008, Вища бібліотечно-інформаційна освіта в сучасній Україні: формування документологічної складової) доведено: кожна країна має свої національно-специфічні традиції в цій царині, що унеможливлює пряме запозичення зарубіжного досвіду.
Нині спостерігається недостатнє використання інноваційних інформаційних технологій, зокрема технологій дистанційного навчання, у сфері підготовки бібліотечних фахівців сучасного рівня. Дослідження О.В.Олійник щодо використання технологій дистанційного навчання ґрунтується на результатах порівняльного аналізу діяльності 33-х університетів США, які мають у своєму складі бібліотечні факультети та школи, акредитовані Американською Бібліотечною Асоціацією США. Дослідницею обґрунтовано, що впровадження дистанційного навчання в систему бібліотечної освіти України можна розпочинати з рівня післядипломної освіти, наступним кроком упровадження можна вважати заочну освіту, особливо для студентів, які мешкають у віддалених містах, селищах, а також для студентів з особливими потребами.
Орієнтація на світові тенденції з урахуванням кращих вітчизняних традицій дозволить підвищити якість підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні, сприятиме її органічному входженню до європейського і світового освітнього простору.