Критична рецепція творів Лесі Українки в рецензіях її сучасників

Тези доповіді

Кіраль Сидір Степанович,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3925-3203,
доктор філологічних наук, професор,
завідувач відділу національної бібліографії,
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: lingvo dek@ukr.net

Жовтобрюх Валентина Федорівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-0953-3017,
кандидатка філологічних наук, доцентка,
наукова співробітниця відділу національної бібліографії,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: zhovtobruhvalentina@gmail.com

Критична рецепція творів Лесі Українки в рецензіях її сучасників

Розглянуто питання критичної рецепції творів Лесі Українки в рецензіях її сучасників. З’ясовано роль первинної й вторинної рецепції в інтерпретації художніх творів. Висвітлено динаміку якісних змін у змісті рецептивних публікацій. Проаналізовано рецензії на твори Лесі Українки.
Ключові слова: Леся Українка, критична рецепція, рецензія, інтерпретація.

Одним із актуальних напрямів дослідження літературної спадщини Лесі Українки є аналіз критичних відгуків на її твори. Особливої уваги заслуговують рецензії фахівців, які були сучасниками поетеси, а тому перебували в контексті того ж самого суспільно-політичного й культурного життя, переживали ті ж самі виклики часу й шукали відповіді на питання, що їх ставила буремна епоха 1900–1917 років.
Термін «рецепція» стосовно художньої літератури в багатьох дефініціях містить як ключове поняття сприйняття (Л. Горболіс, Р. Гром’як, І. Нагай). Для сучасного літературознавчого аналізу художньої творчості плідним є розмежування (за Р. Гром’яком) первинної й вторинної літературної рецепції: якщо первинна рецепція виникає, коли читач безпосередньо сприймає текст, то вторинна літературна рецепція формується значною мірою під впливом і нашаруваннями літературної критики. Як первинна, так і вторинна художні рецепції є надзвичайно важливими для повноцінного наукового освоєння художнього доробку письменника. Первинна літературна рецепція зосереджується на інтерпретації художніх текстів, що несуть ідеї, суголосні з часом і запитами й нагальними потребами читацької аудиторії. Ця особливість і визначає актуальність дослідження рецензій на твори Лесі Українки, написаних її сучасниками в період 1900–1917 років.
Відгуки й рецензії цього часу публікувалися в періодичних виданнях «Літературно-науковий вістник», «Киевская старина», «Українська хата», «Нова громада», «Книгарь» і подавали в собі перші, безпосередні враження критиків на появу нових творів їхньої сучасниці. Деякі відгуки подано без підпису або під криптонімами. Приміром, відгук 1900 року без підпису на літературно-критичну статтю письменниці «Малорусские писатели на Буковине» (допис 1902 року), опублікований під криптонімом В. на видання ліричних творів і поеми «Одержима»; відгук без підпису 1902 року на поему «Давня казка» й рецензія 1913 року на поему «Оргія». Ранні відгуки без авторства здебільшого фіксують сам факт появи нового твору чи видання або зосереджені на переказі фабули з обширним цитуванням.
Можна простежити динаміку якісних змін у змісті цих і подальших публікацій. Відгуки, опубліковані в перші роки ХХ століття, сповнені схвальних емоційних вражень, але фактично не містять аналітичного розгляду художнього твору (окремі елементи аналізу помітні лише в рецензії на поему «Оргія»). Це можна пояснити надзвичайно високою інтелектуальністю творів поетеси, їх світоглядною глибиною й художньою довершеністю, що вимагало від рецензентів відповідного рівня освіченості, розуміння авторського задуму та його втілення, спроможності осягнути все багатство внутрішнього світу й творчої уяви письменниці. Усвідомлюючи певний драматизм ситуації, дослідники відзначали відсутність гідної інтерпретації творів Лесі Українки в критиці першого десятиліття ХХ століття (М. Євшан, М. Шаповал, М. Зеров).
Однак у другому десятилітті, ще за життя поетеси, з’являються аналітичні праці критиків, цінність яких полягає в пошуках та знаходженні різних аспектів характеристики творів письменниці. Показовим є також прагнення розглянути її здобутки в системі літературного процесу, визначивши традиції й новаторство в обранні історичного тла, проблематики, палітри образів і форм.
Спроби такого аналізу бачимо передусім у критичній розвідці 1911 року, де М. Євшан подає глибокий аналіз драматургії Лесі Українки, розглядаючи цей жанр як найбільш органічний для її творчості. Відомий критик пояснює причини звернення літераторки до біблійних тем та історії античності й відзначає новаторство в царині поєднання форми й змісту. Саме М. Євшан помітив своєрідність літературного напряму, у якому творила Леся Українка і який, на перший погляд, був відірваний від сучасного життя. Однак рецензент заперечує звужене розуміння реалізму як приземленості у виборі тем і відтворенні дійсності, орієнтації винятково на життя нужденних і знедолених. Аналізуючи особливості змалювання дійсності у творах поетеси, він послідовно доводить реалістичність її манери, зважаючи передусім на загальнолюдський зміст проблематики й модерний характер духу її творів, попри певну екзотику зображуваних народів, територій і епох.
Виокремлюючи утвердження моральних цінностей, піднесення яких пронизує всі п’єси, автор відзначає велику виховну роль драматургії Лесі Українки. Роздуми рецензента, сповнені нових ідей, закладають основи для інтерпретації Лесиних п’єс у подальшому й напрямів їхнього переосмислення, забезпечуючи для майбутніх критиків наступний рівень вторинної рецепції в новому соціокультурному контексті.
Рецензію М. Шаповала 1911 року на драматичний етюд «Йоганна, жінка Хусова» можна вважати новаторською в історії лесеукраїнкознавства, оскільки автор уперше проводить паралелі між відтвореним в етюді євангельським сюжетом і актуальними для людини початку ХХ століття проблемами прав і свободи особистості; становища жінки в суспільстві; вибору життєвого шляху; віри й самопожертви; протистояння християнських цінностей і бездуховності. Прагнучи розтлумачити досить непросту для розуміння концепцію поетеси, критик показує складний шлях героїні твору, розкриваючи мотиви її вчинків і змін у свідомості. У своїх поясненнях він повсякчас наголошує на аналогії між суспільними викликами епохи раннього християнства й сучасного життя. Водночас висвітлюючи закладену в текст поетесою ідею абсолютної переваги християнських чеснот, автор рецензії робить висновок про поверховість емансипації жінок у сучасному йому світі, яка обертається неволею за умов відсутності сильного духовного імпульсу. Таке потрактування згаданого драматичного етюду свідчить про появу нових підходів до аналізу саме драматичних творів Лесі Українки, що знайшло свій розвиток у подальших розвідках Л. Жванії, М. Зерова, М. Моклиці, П. Одарченка, Б. Якубського й інших дослідників.
Сучасницею Лесі Українки була й Л. Старицька-Черняхівська. Її перу належать два відгуки, де рецензентка, як і її попередники, шукає нові напрями аналізу творів поетки. У розвідці 1914 року авторка розглядає драму-феєрію «Лісова пісня» в контексті світової літератури й порівнює її з п’єсою Гауптмана «Утоплений дзвін», що має аналогічний сюжет. У рецепції Л. Старицької-Черняхівської вершинний твір Лесі Українки має безсумнівні переваги: естетичні (завдяки філігранній досконалості форми й гармонійному вплетенню образів з народної поезії) та ідейні (оскільки конфлікт драми досягає найвищого напруження, переростаючи в трагедію, а водночас – і піднесення нескореної, вільної, високої душі). Авторка поєднує аналіз твору з цитатами, що підтверджують її думки, і емоційними оцінками художніх здобутків поетеси в неповторному колориті її вірша. Так формується стиль літературної рецензії, що відбиває первинне, безпосереднє сприйняття драми-феєрії Лесі Українки в синтезі аналітичного й чуттєвого начал.
Інший відгук Л. Старицької-Черняхівської, що вийшов 1917 року, присвячено поемі «В катакомбах». Однак на початку своєї розвідки критикиня подає тезу, зміст якої нагадує висловлену думку М. Євшана на шість років раніше: про відрубність становища Лесі Українки в літературі через неспроможність суспільства вповні зрозуміти й оцінити її творчість. До такого висновку Л. Старицьку-Черняхівську спонукає прочитання поеми «У пущі», коротенький аналіз якої й подає рецензентка. Конфлікт твору навіює сумні думки про панування й схвалення в суспільстві винятково практичного підходу до життя, байдужість і ворожість до духовного. Авторка відзначає автобіографічність поеми, утім поширює її зміст на багатьох українських літераторів, твори яких були вищими за потреби тогочасного суспільства. Далі рецензентка переходить до аналізу драматичної поеми «В катакомбах» без будь-яких пояснень, що говорить про близькість ідейного змісту обох творів. У рецепції Л. Старицької-Черняхівської драматизм поеми будується на протиставленні характерів тогочасних типів людей, що, сповідуючи покірність і поміркованість, прагнуть узгодити нову віру й свої буттєві потреби, і раба-неофіта, який прагне справжньої свободи й готовий до боротьби за волю.
Аналіз критичної рецепції творів Лесі Українки в рецензіях її сучасників відкриває нові перспективи дослідження естетичної концепції поетеси й напрямів розвитку літературної критики. З’ясування традицій і наступності в інтерпретації творчої спадщини письменниці є важливим чинником осягнення українського джерелознавства і геніальної постаті Лесі Українки.

Sydir Kiral,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3925-3203,
Doctor of Philological Sciences, Professor,
head of Department of National Bibliography,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: lingvo dek@ukr.net

Valentyna Zhovtobriukh,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-0953-3017,
Candidate of Philological Sciences, Associate Professor,
Research Associate of Department of National Bibliography,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: zhovtobruhvalentina@gmail.com

Critical Reception of Lesya Ukrainka's Works
in the Reviews of Her Contemporaries

The issue of critical reception of Lesya Ukrainka's works in the reviews of her contemporaries is considered. The role of primary and secondary reception in the interpretation of works of art is clarified. The dynamics of qualitative changes in the content of receptive publications is highlighted. Reviews of Lesya Ukrainka's work are analyzed.
Keywords: Lesya Ukrainka, critical reception, review, interpretation.