Внесок А. І. Соколя в музичну культуру України: дослідження видань у фондах НБУВ.

Тези доповіді

Бобришева Ірина Федорівна,
ORCID https://orcid.org/ 0009-0008-6215-6963,
Молодша наукова співробітнця,
відділ музичних фондів,
Інститут книгознавства,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна,
e-mail: irbobr@gmail.com

Внесок Алоїза Соколя в музичну культуру України

Розглянуто діяльність відомого київського нотовидавця, композитора, органіста, диригента, викладача музики, власника одного з найбільших у Києві магазинів нот і музичних інструментів наприкінці ХІХ ст., чеха за походженням Алоїза Івановича Соколя (близько1850–не раніше1916). Наводено інформацію щодо виявлених на цей час примірників нотної продукції А. І. Соколя у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Ключові слова: нотне видавництво, видання, п'єси, музичні твори, переклади, нотна продукція, транскрипії.

Алоїз Іванович Соколь (Сокол, близько 1850 – не раніше1916) — чех за походженням, напрочуд цікава і багатогранна особистость, який зробив вагомий внесок у музичне життя Києва останньої чверті ХІХ ст. – початку ХХ ст. Композитор, органіст (був вихованцем Празької органної школи), диригент, викладач музики (фортепіано, фісгармонія, спів), нотовидавць, член Київського товариства гри на гітарі, власник одного з найбільших у Києві магазинів нот і музичних інструментів наприкінці ХІХ ст. Музичний і нотний магазин А. І. Соколя знаходився у Києві за адресою Хрещатик 30 (будинок на розі вул. Хрещатика і Прорізної). Він належав йому з 1880 по 1900 рік. а потім перейшов у власність О. А. Адельгейма (підприємєць з продажу музичних інструментів, композитор-аматор, компаньон А. І. Соколя приблизно з 1998 р.).
Перші відомості про А. Соколя у Києві припадають на 1874 р. Його ім’я знаходимо у звітах Київського відділення ІРМО, оскільки він був членом комісії на іспитах з фортепіанної гри у Київському музичному училищі, де викладав фортепіано у 1875–76 рр. (мав 16 учнів). Також Соколь був у списку членів комісії на екзаменах по гармонії і модуляції, співу, спільній грі. Працював у музично-драматичній школі М. М. Іконнікова, на музично-педагогічних курсах М. В. Борщевської-Мулової, викладав у музичній школі Едуарда Зіберта (вул. Нестеровська). Викладацьку діяльність продовжував до 1916 р., проживав на вул. Фундуклєєвській, Хорівій. (Його доля після 1916 р. невідома).
Алоїз Іванович Соколь –– активний учасник концертного життя Києва. Разом з Бюхнером у 1875 р. брав участь у концертах РМО, організованих І. Альтані. У концертах РМО під керуванням О. Шевчика у 1878–1880 рр. Соколь брав участь і як органіст (виконував твори Й. С. Баха, Л. в. Бетховена, Ф. Мендельсона, В. Фолькмара, Р. Шумана), і як камерний музикант в ансамблях разом з М. Лисенком, О. Шевчиком, В. Алоїзом-Музикантом, К. Дудою, Раппопорт (сопрано). Виконував партію органа у «Битві гунов» Ф. Ліста у 1893 р.), у духовних концертах в Лютеранській церкві разом із співачкою М. П. Алексєєвою-Юневич та віолончелістом Ф. фон Мулертом.
Як композитор створив близько 40 опусів. Серед них найбільше фортепіанних п’єс танцювальних жанрів (польки, полонези, вальси, мазурки), чимало транскрипцій для фортепіано в 4 руки і для фісгармонії, в т. ч. українських народних пісень.
У фондах Музичного відділу Національної бібліотеки України імені В. вернадського, зберігається близько 40 видань А. Соколя та видань, що його наступник Г. Їндржишек фактично перевидав, використовуючи підготовлені поліграфічні форми (нотні дошки), викуплені у свого попередника.
Оскільки і композитори, і видавці були зацікавлені у найшвидшому розповсюдженні і розпродажі своїх творів або своєї продукції, а споживачі –– професіонали-музиканти, педагоги, учні, любителі музики –– у постійному оновленні репертуару, –– музичні видавництва публікували більшу частину нот у вигляді аркушевих видань –– так виходило і швидше, і дешевше. Найчастіше у видавництві А. Соколя видавалися ноти, що вміщували один твір, тобто моновидання. Як і в інших нотних видавництвах нотні видання Соколя могли бути виданні самостійно, без серії, або як частина серії (наприклад, серія "Музичні перли"). «Самостійні» моновидання завжди мали у Соколя індивідуальне оформлення, а ілюстрації на титульних аркушах несерійних моновидань не повторювалися. На титульних аркушах моновидань розміщено майже всю інформацію необхідну для бібліографічного опису крім року публікації (автори, назва, номер опусу, засоби виконання, вихідні дані). Музичні твори, що видавалися в серіях, на титульному аркуші вміщували проспект серії.
Якщо проаналізувати каталоги видань Соколя, що містяться на звороті деяких обкладинок його продукції (приблизно 90 позицій) за засобами виконання, то можна бачити, що більша частина з них це п'єси для фортепіано в 2 руки (більш як 60 позицій), твори для співу – 8, для одного гармоніума – 7, для скрипки з фортепіано – 4, для гармоніума з фортепіано – 4, для віолончелі з фортепіано – 2; для англійського концертіно з фортепіано – 2; для скрипки з фортепіано і гармоніума – 1. При чому значна частина всіх видань це твори самого А. Соколя або його переклади для фортепіано, для одного гармоніума, для гармоніума с фортепіано, для скрипки, фортепіано і гармоніума. Зокрема він переклав (для фортепіано в 4 руки і для фізгармонії) і видав 51 українську народну пісню.
Значна частина видань – це танці для фортепіано в 2 руки: польки (А. Адельгейма, В. Антеповича, В. Березовського, М. В. Котляренко, С. Вернера (цікаво, що остання присвячена київському кінному трамваю (1891–1894), вагон рейковою колією тягнула пара коней, керована кучером); мазурки (О. Білячевського, Б. Галимського, К. Г. Кржижановського, К. Міллєра, К. Мілльокера); вальси (В. Адельгейма, В. Березовського, О. Гене, В. Левандовського, В. Присовського, Є. Михайлова-Муравйова, А. Соколя, І. Шопника); марші (А. Блюменталь-Тамаріна, Люнь-Цзина); гавоти і полонези (А. Соколя). Можемо також бачити, що більша частина авторів цих творів – це мало відомі салонні композитори-аматори, ймовірно кияни, сучасники А. І. Соколя (за винятком, наприклад, Василя Арефійовича Присовського (1861—1917) –– одного з найпопулярніших салонних композиторів кінця XIX — початку XX ст. або Карла Мілльокера (Carl Millöcker) –– австрійського композитора і диригента, автора популярних оперет).
Крім п'єс танцювальних жанрів, які користувалися великою популярністю, у Соколя видавалися також і більш складні твори для професійних виконавців, котрих було значно меньше. Наприклад, концерт В. Алоїза для віолончелі з фортепіано, 6 романсів для середнього голосу В. Гартевельда або «Угорське капріччіо» Густава Кашиця.
Крім того, в ІР НБУВ знаходяться рукописи товорів А. І. Соколя, загалом більш як 120 одиниць разом з його перекладами різних композиторів-класиків. Скоріш за все, ці рукописи не є авторськими, але завдяки ним ми можемо зрозуміти, що Соколь писав не лише салонні п'єси. Це, наприклад, «Andante» з 5-ї симфонії Бетховена в перекладі для оркестру з органом, партитури Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Г. Доніцетті, Дж. Россіні, Дж. Верді в перекладі для фортепіано, фантазія В. А. Моцарта в перекладі для органу, п'єси Ф. Шопена в перекладі для різних інструментальних ансамблів (фортепіано, фізгармонія, скрипка або віолончель), корнета а пистон з оркестром тощо. Також він зробив переклади п'єс Р. Шумана, Е. Гріга, Ф. Мендельсона і своїх власних творів («Сентиментальний вальс» для оркестру, «Колискова» для струнного квартету та ін.).
Серед видань, що продавалися в нотному магазині А. Соколя і А. Адельгейма було багато духовної музики. В нотній бібліотеці хору Київської духовної академії, що зберігається у Відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ, знаходимо приблизно 40 видань з позначкою «торговля А. Соколь, А. Адельгейму Києві».
Отже ми можемо побачити надзвичайну різноплановість і плідність діяльності А. І. Соколя, як у галузі нотовидавничої справи, так і у композиторській, концертно-виконавській і педагогічній діяльності. Його нотна продукція віддзеркалює тогочасні запити суспільства, музичні смаки, виконавські можливості та популярність композиторів. Оскільки надзвичайно розповсюдженим було домашнє та салонне музикування, то це позначилося і на нотній продукції видавництв. Завдяки нотній продукції видавництва Соколя можна віднайти забуті імена популярних на той час композиторів, згадати цікаві моменти з історії Києва, побачити, яка музика була найбільш поширеною в кінці ХІХ — на початку ХХ ст., відтворити сторінки історії нотовидавничої справи. Тому сподівємося на подальше дослідження діяльності А. Соколя, адже вона є цікавою і багатогранною і відкриває маловідомі та призабуті сторінки музичної культури України.

Iryna Bobrysheva,
ORCID https://orcid.org/ 0009-0008-6215-6963,
JuniorResearch,
DepartmentofMusicFunds,
InstituteofBookStudies,
V. I. VernadskyiNationalLibrary of Ukraine,
Kyiv, Ukraine,
e-mail: ibobr@ukr.net

Aloiz Sokoly's contribution to Ukrainian musical culture

The report presents the activities of the well-known Kyiv music publisher, composer, organist, conductor, music teacher, and owner of one of the largest music and musical instrument stores in Kyiv at the end of the 19th century, Alois Ivanovich Sokol (c. 1850–no earlier than 1916), who was of Czech origin. Information is provided on the copies of Sokol's sheet music currently found in the departments of the National Library of Ukraine.
Keywords: music publishing, publications, plays, musicalworks, translations, musicalworks, transcriptions.