Театральне життя Києва (за документами Тетяни Слюдикової із фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського)

Тези доповіді

Петрушко Людмила Анатоліївна,
ORCID 0000-0001-7175-9143,
кандидат історичних наук,
науковий співробітник,
відділ кодикології та кодикографії,
Інститут рукопису,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: liudmyla1991@ukr.net

ТЕАТРАЛЬНЕ ЖИТТЯ КИЄВА
(ЗА ДОКУМЕНТАМИ Т. Б. СЛЮДИКОВОЇ ІЗ ФОНДІВ ІР НБУВ)

Презентовано інформаційний потенціал спогадів Т. Б. Слюдикової до розкриття теми театрального життя Києва ХХ ст. за документами її архівного фонду.
Ключові слова: театральне життя, Київ, Т. Б. Слюдикова, мемуари, ІР НБУВ.

Спогади історика-архівіста Тетяни Борисівни Слюдикової вміщують багато цінної інформації для розкриття різноманітних тем. Однією з них є театральне життя Києва ХХ ст. та в евакуації. Саме цьому питанню і присвячена наша доповідь.
Тетяна Борисівна була великою шанувальницею театру та театрального життя. В архівному фонді Т. Слюдикової серед документів зберігаються і її спогади про «дружбу» авторки мемуарів з театральним життям, яке розпочалася ще в дитинстві. Мама Тетяни Борисівни, яка через брата була знайома з багатьма артистами часто розповідала про театральне життя: «Коли ми ще жили в провінції мати багато розповідала про київські театри Садовського, Соловцова, кафе Шато-де Флер, в якому працював куплетистом її брат Василь. Через дядю Васю мама була знайома з відомими тоді в Києві артистами».
У своїх спогадах Тетяна Борисівна описує випадкову зустріч (ще до війни) із відомою співачкою Марією Ланською: «Одного дня ми з матір’ю проходили вулицею Саксаганського і, не доходячи до вул. Комінтерна, мати вказала мені 11/2 поверховий будинок і мовила: «Цей будинок належав відомій співачці Марії Ланській». І зненацька чуємо голос: «Нюся?» Ми підняли голови і побачили спершуся на підвіконня літню жінку». Це була Марія Ланська. […] В той час вона працювала капельдинером у театрі ім. І. Франка». Авторка спогадів розповідає гірку історію про дім артистки: та купила будинок з метою забезпечення власної старості (можливо, щоб здавати помешкання – Тетяна Слюдикова не пояснює цього), але після революції він був конфіскований і їй надали в ньому лише одну шестиметрову кімнату.
Не лише родинне оточення Т. Слюдикової шанувало театр, а і її подруги: «Моя шкільна подружка І. Зінгаренко виявилася також театралкою». У дівчаток були свої «постійні» місця в оперному театрі – «у ІІІ ярусі, 2 ряд, середина». Батьки давали Тетяні 50 коп. – такою була вартість відповідного квитка в той час. Тетяна Борисівна навіть через багато років пам’ятала першу оперу, яку відвідала. Це був «Фауст» Гуно. І раділа цьому факту: «І добре, що «Фауст», а не «Щорс» Йориша». Вона знала авторів оперних творів, згадує їх. Тетяна Слюдикова високо оцінювала тогочасний акторський склад театру: «В театрі працювали прекрасні співаки» і називала З. Гайдай, О. Петрусенко, М. Гришка, К. Лаптєва та інших. Розбиралася в партіях – який артист яким голосом співав.
Про особливу любов до театру свідчить описаний випадок із приїздом на гастролі до Києва С. Лемешева. Вже одні слова «це було свято» вказують на це. А крім того, Тетяна Борисівна розповідає, як вона, будучи на той час студенткою університету, «залишивши однокурсницям свій портфель», пішла за квитками. Черга була такою великою, що довелося простояти доти, доки закінчилися заняття в університеті. Але, очевидно, квитки таки було добуто. Крім оперного, подруги відвідували і драматичні театри, зокрема, імені Лесі Українки та Івана Франка. Тетяна Слюдикова дає високу оцінку режисерам театрів і акторам: «Тоді в театрах працювали видатні режисери: в театрі ім. Л. Українки – К. Хохлов і блискуча трупа: Ф. Романов, Ю. Лавров, М. Стрелкова, пізніше – молоді О. Борисов, П. Луспекаєв; в театрі ім. І. Франка, очолюваний Г. Юрою працювали Г. Борисоглібська, Н. Ужвій, П. Нятко, А. Бучма, Ю. Шумський та ін.».
Під час війни, в евакуації в Куйбишеві, театр також допомагав – рятував від труднощів того часу: «Відвідання театру якось прикрашало тяжке буденне життя». Тетяна Борисівна зазначає, що «Великий театр […] став центром культурного життя», який давав вистави у приміщенні місцевого Палацу культури. Натомість оперу було переведено в будинок оперети. Очевидно, охочих відволіктися від жахів війни за допомогою мистецтва було багато, бо Т. Слюдикова згадує про труднощі з квитками. Вирішувалася проблема в такий спосіб: «через дядю, який допомагав адміністрації театру із залізничними квитками, ми з Шурою могли відвідувати театр будь-коли, були б гроші». Тетяна Борисівна згадує чудове виконання оркестром музики Чайковського, Римського-Корсакова, Сьомої симфонії Д. Шостаковича та інших. Це був оркестр театру, який давав концерти у свій вихідний день.
Після повернення з евакуації до Києва та початку роботи в ЦДІА походи в театри продовжувалися. Авторка спогадів зазначає, що архівісти товаришували, збиралися, обговорювали зокрема і театральні вистави. Також вона здружилася із колегами по науково-видавничому відділу В. С. Коноваловою та С. К. Кукреш, з якими готували І том зібрання документів до 50-річчя першої російської революції, часто ходили в театри.
Темі театру в житті архівістів Тетяна Борисівна надає окрему увагу і характеризує їх як «Архівісти були театралами», котрі не пропускали жодної прем’єри в театрах Л. Українки та І. Франка, опері. Вона розповідає про цікавий факт, що «театральні касири охоче приходили до нас і давали в борг квитки». Очевидно, заробітки в працівників були такі, що вони не завжди могли дозволити купити квитка одразу, але в день отримання зарплати всі «розплачувалися з боргами».
Влітку проходили гастролі театральних труп з-за кордону. І, завдяки налагодженим стосункам з касирами, для архівістів двері у світ мистецтва були відкритими: «Добрі відносини з касирами давали нам можливість діставати квитки на літні гастролі московських, ленінградських, польського, китайського та ін. театрів».
Навіть у кінці спогадів, пишучи про самотність і слабке здоров’я, Тетяна Борисівна опосередковано згадує театральне життя: «Обговорювати як раніше якусь книжку, фільм, виставу, якусь подію по телефону вже накладно. А жити далі якось потрібно».
Отже, спогоди Т. Слюдикової є важливим джерелом для реконструкції театрального життя Києва ХХ ст. загалом і в контексті її особистого шляху зокрема.

Liudmyla Petrushko,
ORCID 0000-0001-7175-9143,
Candidate of Historical Sciences,
Research Fellow,
Department of Codicology and Codicography,
Institute of Manuscript,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: liudmyla1991@ukr.net

THEATRICAL LIFE OF KYIV (BASED ON THE MEMOIRS OF T. SLYUDYKOVA)

The informational potential of T. Slyudykova’s memoirs has been presented to explore the theme of theatrical life in Kyiv.
Keywords: theatrical life, Kyiv, T. Slyudykova, memoirs, Institute of Manuscript of V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine.