Українська міжвоєнна еміграційна преса в Європі: комунікаційна місія та документальна спадщина

Тези доповіді

Кулеша Надія Михайлівна
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0001-9761-2713
кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця,
завідувачка відділу,
Науково-дослідний інститут пресознавства,
Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника,
Львів, Україна
e-mail: nkleopolis@gmail.com

Українська міжвоєнна еміграційна преса в Європі: комунікаційна місія та документальна спадщина

Проаналізовано пресу як інструмент документальної комунікації українських емігрантських спільнот, розглянуто її комунікаційну місію в контексті інформаційної, ідеологічної та консолідуючої функцій, підкреслено її значення унікальної документальної спадщини, яка є не лише засобом інформаційного обміну між різними суб’єктами суспільства, а й репрезентантом досвіду, пам’яті і світогляду української діаспори.
Ключові слова: преса української еміграції, Європа, міжвоєнний період, документальна спадщина, комунікаційна місія.

Міжвоєнна доба була визначальним періодом для становлення та розвитку української еміграційної преси як окремого сегмента національного медіапростору. Після поразки Визвольних змагань 1917–1921 рр. значна частина українських політичних, військових і культурних діячів опинилася в еміграції, переважно в країнах Центральної та Західної Європи – Німеччині, Франції, Чехословаччині, Польщі. В умовах політичної невизначеності, правової нестабільності та обмеженому доступу до власних національних інституцій преса стала провідним каналом комунікації, самоорганізації та культурного спротиву.
Українські еміграційні видання міжвоєнного періоду виконували багатофункціональну місію. Їхній зміст охоплював широкий спектр завдань: інформаційне забезпечення розпорошених спільнот, формування національного дискурсу, осмислення досвіду поразки, політична мобілізація, культурна самореалізація та збереження мови й ідентичності. Преса ставала засобом зв’язку між різними ідеологічними таборами – урядовим структурами УНР та ЗУНР в екзилі, консервативно-монархічними колами, націоналістичним та соціалістичними середовищами.
Більшість видань мали чітке ідеологічне спрямування, створювали умови для дискусійного поля, гуртували українську спільноту в екзилі, акумулювали історичну пам’ять, формували перспективи майбутнього. Типологічне й жанрове розмаїття української емігрантської періодики охоплює щоденники, тижневики, журнали, бюлетені, збірники, часописи універсального змісту, видання громадсько-політичні, наукові, військові, мистецькі, студентські, фахові etc. Назагал ці видання були друкованими органами урядових структур в екзилі, національних об’єднань, спілок, товариств. Особливо значне місце у пресовому просторі займали такі видання:
• Німеччина: Берлін: прогетьманське «Українське Слово» (1921–1922; ред.: З. Кузеля та Д. Дорошенко); орган Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича «Український Прапор» (1923–1932); орган Українського національного об’єднання (УНО) «Український Вістник» (1937–1945; ред.: М. Порш, Т. Омельченко, В. Маруняк та ін.); «Вісти Українського Наукового Інституту в Берліні» (1933–1939; ред. З. Кузеля); орган УВО-ОУН «Osteuropäische Korrespondenz» (1924–1934; ред.: В. Кучабський, З. Кузеля, Р. Ярий);
• Чехословацька Республіка: Прага: двотижневик соціалістичного напряму «Нова Україна» (1922–1928; ред.: М. Шаповал, В. Винниченко, Н. Григоріїв та ін.); друкований орган Проводу українських націоналістів «Розбудова Нації» (1928–1934; ред. В. Мартинець); орган земляцтва студентів-українців з Наддніпрянської України у Празі «Український Студент» (1920, 1922–1924);
• Франція: Париж: заснований С. Петлюрою орган УНР «Тризуб» (1925–1939); орган Української Громади у Франції «Вісник Української Громади у Франції» (1929 — 1936 рр.; ред. М. Шаповал); прогетьманський часопис «Запорожець» (1935–1939; ред. генерал М. Омелянович-Павленко); націоналістичне «Українське Слово» (1933–1940; ред.: О. Бойків, В. Мартинець); «La Revue de Prométhée» (1938–1940; ред. О. Шульгин);
• Австрія: Відень: орган Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича «Український Прапор» (1919–1923; ред. П. Лисяк та ін.); Орган Закордонної групи Української комуністичної партії «Нова Доба» (1920–1921; ред. В. Винниченко); орган Українського союзу хліборобів-державників «Хліборобська Україна» (1920–1925; ред. В. Липинський);
• Польща: Варшава: створена за дорученням екзильного уряду УНР щоденна газета «Українська Трибуна» (1921–1922) та «Вісти Українського Центрального Комітету у Польщі» (1923–1928) за редакцією О. Саліковського; науково-літературний місячник «Наша Культура» (1935–1937; ред. І. Огієнко).
Еміграційна преса стала важливим чинником організації усіх сфер життя розпорошеного українства, їхнього об’єднання та скерування. На її сторінках знаходимо багатий інформаційний матеріал про суспільно-політичне, економічне, культурне життя українців на території європейських держав, адже там фіксувалися факти становлення і розвитку наукових інституцій, культурних течій, громадських організацій, політичних рухів, обговорювалися проблеми освіти, розвитку культури, пресо- і книговидавництва. Важлива роль цієї преси в інформуванні читацької аудиторії з реаліями життя українців в СРСР та в інших країнах, що сприяло забезпеченню зв’язку між розкиданими по світу українськими громадами, формуванню простору для обміну думками. Чимало аналітичних матеріалів присвячені актуальним проблемам міжнародної політики та міжнаціональних відносин. Еміграційна преса, представляючи різні гілки української політичної еміграції, була майданчиком політико-ідеологічних дискусій, в яких гартувалася національна публіцистика, формувалися державницькі доктрини, розроблялися моделі майбутнього суспільного ладу в незалежній Україні. Вагомим аспектом діяльності еміграційної преси є її роль у збереженні культурної пам’яті та формуванні національної ідентичності.
Тож, еміграційна преса міжвоєнного двадцятиліття у Європі виконувала особливу комунікаційну місію, зумовлену потребами збереження ідентичності, підтримання зв’язків між розпорошеними представниками нації та збереження національної культурної тяглості поза межами батьківщини. Преса стала в еміграції не просто джерелом інформації, а каналом духовної єдності та самоусвідомлення. Її комунікаційна місія охоплює кілька основних аспектів: 1) збереження національного інформаційного поля завдяки формуванню альтернативного до офіційного (часто цензурованого або ворожого) інформаційного простору, в якому продовжують існувати національні смисли, історична пам’ять та культурні коди; 2) консолідація спільноти у вигнанні шляхом формуванню діалогу між окремими осередками еміграції, сприяючи солідарності, обміну досвідом і координації дій; 3) інформаційний зв’язок з батьківщиною завдяки підтримці комунікації з Україною (навіть за умов обмеженого зв’язку), інформуючи про події на батьківщині, висвітлюючи погляд еміграції на суспільно-політичну ситуацію, формуючи спільну візію майбутнього; 4) комунікація з міжнародною спільнотою, адже саме через пресу (зокрема мовами країн перебування) еміграція доносить до іноземної громадськості свою позицію, свідчення про переслідування, окупацію, культурні утиски – виконуючи місію зовнішнього речника нації.
Еміграційна преса є невід’ємною частиною документальної спадщини, оскільки виконує функції фіксації, збереження та трансляції соціально значущої інформації у письмовій формі, що відповідає базовим критеріям документа як носія зафіксованої інформації, створеного з метою її передання, зберігання та використання в суспільстві. Пресові видання еміграції вказаного періоду є відбитком колективної свідомості, документально зафіксованої у часі і просторі, адже свідчать про розвиток суспільної думки, політичної полеміки, мовних практик, культурних ідеалів, що панували у міжвоєнне двадцятиліття. Еміграційна преса є історичним джерелом широкого профілю, адже документує повсякденність (новини, політичну аналітику, репортажі, оголошення, фейлетони, огляди преси, культурних і мистецьких подій, листи читачів), що дає безцінний матеріал для реконструкції епохи, ментальності, суспільних цінностей. Як документальна спадщина, преса має мультидисциплінарну цінність для істориків, соціологів, політологів, мовознавців, культурологів і, звичайно, пресо- і журналістикознавців. Окрім того, на відміну від спогадів або наукових реконструкцій, пресові публікації переважно створювалися у момент події або невдовзі після неї, тож зберігають первинну емоційну і когнітивну реакцію на сучасність, що визначає їх як унікальний тип документальної спадщини.
Підсумовуючи, заначимо: комунікаційна місія преси – це збереження національного голосу в умовах вимушеного мовчання на батьківщині, підтримка внутрішнього діалогу нації й вихід на глобальну арену як самостійного суб’єкта комунікації. Преса української еміграції міжвоєнної доби в Європі є не просто носієм інформації, а повноцінним історико-культурним джерелом, що виконує роль документа епохи.

Nadiia Kulesha
ORCID https://orcid.org/0000-0001-9761-2713
PhD in Philology, Senior Research Fellow,
Head of the Scientific Department
Research Institute for Press Studies
Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv
Lviv, Ukraine
e-mail: nkleopolis@gmail.com

Ukrainian Interwar Emigration Press in Europe: Communication Mission and Documentary Heritage

The press is analyzed as a tool for documentary communication among Ukrainian emigrant communities, examined its communicative mission in the context of informational, ideological, and consolidating functions, and emphasized its significance as a unique documentary heritage, which is not only a means of information exchange between different actors in society, but also a representative of the experience, memory, and worldview of the Ukrainian diaspora.
Keywords: Ukrainian emigration press, Europe, interwar period, documentary heritage, communication mission.