Форми біографічних репрезентацій у сучасній українській літературі

Тези доповіді

Александрова Галина Андріївна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5136-5160,
докторка філологічних наук, старша наукова співробітниця,
провідна наукова співробітниця відділу теорії та методики біобібліографії,
Інститут біографічних досліджень,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: galekss@ukr.net

Форми біографічних репрезентацій у сучасній
українській літературі

Розглянуто основні форми біографічних репрезентацій у сучасній літературі (твори про війну, історичних діячів і письменників). Акцентується на тому, що біографізм і достовірність у тексті поєднується з авторською вигадкою. Сучасні автори синтезують у своїх творах якості біографа, історика, політика, літературознавця, філософа, психолога, тому їх аналіз потребує залучення інтердисциплінарних підходів.
Ключові слова: біографія, роман, війна, історичний діяч, письменник, інтердисциплінарність.

Важливою ознакою сучасного літературного процесу є подолання застарілих традицій, відкритість і неупередженість у відтворенні біографій і відомих, і менше знаних історичних постатей, відхід від поверхового патріотизму, відвертої заангажованості до зображення звичайного, буденного життя людини в різних формах і виявах. Біографічний дискурс сучасної української літератури, що все більше інтегрується в загальноєвропейські культурні процеси, повсякчас перебуває в полі зору дослідників (праці І. Акіншиної, О. Галича, Г. Грегуль, І. Данильченко, О. Дацюка, О. Левицької, І. Савенко й ін.), але постійне зростання масиву цієї літератури потребує нових підходів до її осмислення.
Такі твори часто спираються і на життєвий досвід автора, і на біографічні джерела (спогади, листи, щоденники тощо), міцно пов’язані з культурою документу – майже кожен образ має біографічну основу, зберігає пам’ять про людину й добу, у якій вона жила. Письменник намагається переконати читача, що його твір – це реальна життєва історія, а не художній вимисел. Водночас поряд із справжніми героями й подіями є придумані, які підсилюють художню правду твору відповідно до задуму, а біографізм і достовірність поєднуються з авторською вигадкою. У сучасному біографічному творі на першому плані – духовний світ особистості, ставлення до інших людей; наголошується на ролі діалогу, комунікацій між людьми й культурами. Особлива увага приділяється свободі вибору, самостійним рішенням, які є внутрішніми причинами змін у житті.
Українська література, як і всі інші явища в нашій країні, зазнала відчутного впливу війни. Ця тема – одна з наріжних для всього письменства, зокрема й біографічної. Нині переважно виходять книжки-свідчення цивільних, які пережили окупацію, або видання, у яких автори виражають свою реакцію на повномасштабну війну. Є книжки, видані родичами чи близькими загиблих – з їхньою творчістю чи спогадами про них (наприклад, М. Вітишин «Мій син – кіборг» (2022), Т. Матвіїв «Мої думки» (2022, 2023). Окреме місце належить автобіографічним романам про російсько-українську війну (Н. Сильчук «Голос війни» (2024), де автор описує досвід перебування в бойовому підрозділі, що виконує завдання на гарячих напрямках фронту; О. Михеда «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» (2023), у якому основою твору стали скріншоти новин, які автор робив упродовж 13 місяців під початку повномасштабної війни, подавши «уламки» хроніки й зафіксувавши ключові точки нової дійсності й розлами свідомості.
Загалом література про війну – це не лише художній твір, це важливий его-документ чи історичне писання. Особливо важливо, коли автор воює й фіксує свої спостереження, емоції. Він може бути автором лише однієї книжки, але вона, написана по гарячих слідах, може стати важливим джерелом інформації для майбутніх письменників і не тільки для них. Зокрема роман В. Залужного «Моя війна» (2024) – це особиста розповідь генерала про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних сил України й водночас – це історія країни, яка прямує до війни: спершу ілюзорної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом –справжньої, глобальної, повномасштабної. Очевидиця подій і радниця Головнокомандувача зі стратегічних комунікацій Л. Долгоновська в книжці «Залізний генерал. Уроки людяності» (2024) описує не тільки знакові етапи в роботі Валерія Залужного під час повномасштабної війни, а й супроводжує біографічні факти важливими цитатами й коментарями наближених людей, унаслідок чого його постать показано багатовимірно. Ця книжка – нонфікшн, із якої читач дізнається про Валерія Залужного як особистість і професіонала-військового, отримує унікальні уроки лідерства, окрім того присутній тут і опис реальних ситуацій з початку повномасштабного вторгнення. О. Мокренчук у книжці «Герої моєї країни: Михайло Драпатий» (2023) використала прийом розповіді про минулі події з можливістю перемикати увагу на інші теми й історії. О. Чернінька в романі «Лемберґ: мамцю, ну не плач» (2024) ділиться власним болючим досвідом про пошуки безвісти зниклого сина. У цих текстах, які розповідають про біографії реальних людей, дуже важливі непідробні, реальні емоції. Ідеться про різні досвіди проживання війни. Тому образи, зокрема військових, постають живими й справжніми, а не ідеалізованими.
Сучасні письменники намагаються переосмислити минуле, повернутися до історичних уроків, зробити з них висновки. Вони відтворюють людські драми й трагедії, кожну неповторну людську долю в такій формі, щоб це кореспондувало із досвідом сучасника. Після засилля масової літератури, постмодерних ігор із автором і читачем відбуваються протилежні процеси: зростає вартість живого досвіду конкретної людини. Часто історія моделюється крізь призму біографії людини, яка пережила численні випробування.
Історичні постаті діють у романах Т. Малярчук «Забуття» (В. Липинський), Н. Сняданко «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма (Василь Вишиваний), А. Поважного «Кам’яний воїн» (Н. Махно), С. Процюка «Пан» (Є. Чикаленко), О. Ільченка «Місто з химерами» (В. Городецький), В. Даниленка «Капелюх Сікорського» (І. Сікорський) та ін. Поєднання документальних фактів і постмодерністських прийомів притаманне роману Ю. Андруховича «Коханці Юстиції». Автобіографічний характер мають романи цього ж автора «Таємниця», «Лексикон інтимних міст». Автор-біограф прагне максимально повно показати розвиток особистості, динаміку її зростання в історичному контексті його часу. Щоб створити живий портрет діяча, поряд з автобіографічними нотатками, щоденниковими записами, листами персонажа, спогадами про нього сучасників, автори широко цитують творчу спадщину героя.
Помітним явищем сучасного літературного процесу стали біографічні твори про письменників І. Власенко, В. Врублевської, Р. Горака, В. Єшкілєва, Варвари Жукової, Й. Козленка, П. Кралюка, Є. Кужавської, М. Лаюка, Барбари Редінг (О. Пуніної), Р. Піхманця, М. Слабошпицького, Н. Сняданко, О. Саліпи, С. Процюка, Т. Сидоренко, П. Яценка й ін. Письменницька біографія стає сферою експериментування, до неї повсякчас зростає інтерес читача. Це спричинило появу нових форм біографічних репрезентацій, де насамперед акцентується на психологічних чинниках. Важливими для сучасного читача є знання про коло читання письменника; його уподобання – художні, естетичні, мистецькі; про контакти з літераторами свого часу тощо.
Сучасний письменник здебільшого не лише фіксує факти й події, а відкидає стереотипи побудови художньо-біографічного твору, часто пропонує фіктивний умовний життєпис, залучаючи в нього вигаданих персонажів, що змінюють акценти твору й водночас – біографію персонажа.
Отже, життєпис реальної людини постає в сучасній художній літературі як культурний простір, у якому перехрещуються біографічні, історичні, культурологічні, психологічні аспекти. Біографічні твори дають змогу витворити новий канон національної літератури, де вагомими є мілітарні, соціально-політичні й філософські проблеми; проблема ідентичності; антиколоніальна й постколоніальна, антиімперська тематика. Форми біографічних репрезентацій у художньому творі нині розглядаються на перетині різних наук, оскільки сучасні письменники часто поєднують у своїх творах якості біографа, історика, політика, літературознавця, філософа, психолога – тому аналіз біографічних творів потребує залучення інтердисциплінарних підходів.

Halyna Aleksandrova,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5136-5160,
Doctor of Philological Sciences, Senior Research Associate,
Leading Research Fellow of Department of Theory
and Methodology of Biobibliography,
Institute of Biographical Research,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: galekss@ukr.net

Forms of Biographical Representations in Contemporary
Ukrainian Literature

The main forms of biographical presentations in contemporary literature (works about war, historical figures, and writers) are considered. Emphasis is placed on the fact that biographical details and authenticity in the text are combined with the author's imagination. Contemporary authors combine the qualities of a biographer, historian, politician, literary scholar, philosopher, and psychologist in their works, so their analysis requires interdisciplinary approaches.
Keywords: biography, novel, war, historical figure, writer, interdisciplinarity.