Літературна хроніка журналу «Дзвони» (Львів, 1931—1939) як документ доби

Тези доповіді

Комариця Мар’яна Миколаївна
ORCID ID: https://orcid.org/0000-0003-2951-1237
докторка філологічних наук, старша наукова співробітниця,
завідувачка відділу,
Науково-дослідний інститут пресознавства,
Львівська національна наукова бібліотека України
імені В. Стефаника,
Львів, Україна
e-mail: komar_mar@ukr.net

Літературна хроніка журналу «Дзвони» (Львів, 1931—1939)
як документ доби

Актуалізація хронікальних публікацій католицького літературно-наукового журналу «Дзвони» дає змогу виокремити певні домінанти в літературному процесі міжвоєнної Галичини, що доповнюють його академічну інтерпретацію, однак часто залишаються поза увагою науковців. Аналізовані матеріали висвітлюють відзначення чергових лауреатів літературних нагород, популяризацію української культури за кордоном, появу нових видань, літературну полеміку.
Ключові слова: журнал «Дзвони», міжвоєнна Галичина, літературна хроніка.

У широкому жанрово-тематичному спектрі українських журналів міжвоєнної Галичини увагу науковців найбільше привертають проблемні статті та художні твори. Хроніка зазвичай залишається на узбіччі зацікавлень як з огляду на структуру, так і більшу актуальність для тогочасного, аніж сучасного читача. Все ж пильніший погляд на інформаційний блок часопису дає змогу виокремити певні домінанти в культурному, зокрема літературному, житті доби. Міжвоєнне двадцятиліття у Галичині позначене сплеском мистецьких талантів, появою нових імен та заснуванням літературних нагород. Хронікальний простір «Дзвонів» не віддзеркалює цілісної картини, однак розставляє певні пріоритети, виокремлення яких доповнює академічну інтерпретацію літературного процесу.
Чільне місце серед інформаційних повідомлень займають відомості про вручення чергових літературних нагород. Чому чільне? Бо воно формує канон знакових постатей красного письменства, які були відзначені авторитетними членами журі. У 1933 р. була заснована нагорода Товариства письменників і журналістів імені Франка (ТОПІЖ), журі якої склали В. Сімович, С. Русова, В. Дорошенко, Р. Купчинський, К. Малицька, М. Рудницький і М. Гнатишак. Мета премії — спонукати письменників до суперництва, а вирішальним було питання: чи твір становить вклад у рідну літературу і чи потрапить на сторінки її історії. У 1936 р. засновано ще одну нагороду — Українського католицького союзу, до журі якого увійшли: о. Г. Костельник, М. Гнатишак, П. Ісаїв, Ю. Редько та о. П. Хомин. Причиною появи нової премії став гострий конфлікт поміж членами журі ТОПІЖу: першу і третю нагороду за 1935 р. не було присуджено нікому, а другою відзначено Ірину Вільде. Такий сценарій, за кулісами якого стояв М. Рудницький, спричинив обурення у літературних колах аж до виходу М. Гнатишака з його складу з поясненням своєї позиції на шпальтах «Мети». Адже на нагороду не менше, а може й більше, заслуговували й Н. Королева, О. Ольжич, К. Гриневичева. Не тільки «Дзвони», а й «Вістник» критично висловилися про художній рівень творів Вільде. Все ж факт збільшення кількості нагород і їх переможців став, без сумніву, позитивним фактором. Журнал інформував про лавреатів короткими хронікальними повідомленнями. Серед нагороджених не було випадкових постатей, їх імена відомі й сьогодні — це Б. І. Антонич, І. Вільде, С. Гординський, Г. Журба, Н. Королева, Ю. Косач, Б. Кравців, Ю. Липа, Л. Мосендз, У. Самчук та ін. Редакція намагалася інформувати і про нових лавреатів Нобелівської премії (або ж Нобля, як тоді писали), зокрема Д. Голсуорсі. У хронікальних матеріалах можна знайти згадки і про появу знакових книг відомих у світі письменників чи ж інтерв’ю з ними.
Ще один тип публікацій — це повідомлення про різноманітні культурні події за кордоном — міжнародний з’їзд літературознавців у Будапешті, дослідження Ільком Борщаком у французьких архівах документів про історичні з’язки України та Франції, прохання про грошові пожертви чи ж надання в дар книг та цінних пам’яток для Української бібліотеки ім. С. Петлюри в Парижі, грошові пожертви для завершення будівництва нового приміщення Музею визвольної боротьби у Празі, друк у Парижі сенсаційної книги Марії Чапської про Адама Міцкевича французькою мовою, спрямованої проти культу поета, публікації українських митців і вчених у польській, австрійській, німецькій, італійській, французькій, чеській пресі, рубрика «Ukrainica». Вражає лист за підписом ректора Українського університету в Празі І. Горбачевського про необхідність викупити зі складів у Празі та Відні тисячі примірників творів О. Олеся, виданих на замовлення УНР 1919 р., щоб врятувати їх від переробки на папір. Також у Чехословаччині діяв аналог ТОПІЖу п. н. «Товариство українських письменників і журналістів у Празі»: у квітні 1934 р. відбулися загальні річні збори товариства, на яких було підведено підсумки річної діяльності. У дописі його секретаря Г. Омельченка наведені теми усіх доповідей, прочитаних під час засідань, в яких аналізувалися творчість Т. Шевченка й Лесі Українки, генерації митців розстріляного відродження, проводився компаративний аналіз творів українських, англійських, чеських, польських письменників. Серед резолюцій — намір влаштувати разом із видавництвом «Чесько-українська книга» виставку «Україніка» чеською мовою і «Чехіка» українською. У Варшаві ж у 1931 р. було відкрите літературне бюро, що мало за мету посередництво між автором і видавцем: наскільки успішною була його діяльність — невідомо.
Українські письменники прагнули донести до зарубіжних читачів не тільки історію та культуру своєї нації, а й розповісти світові про злочини більшовицького режиму. Одним із способів була популяризація циклу книг Віталія Юрченка (псевдонім Юрія Карася-Галинського) родом з Уманщини «Шляхами на Соловки», «Пекло на землі» та ін. Трагічна доля митця стала втіленням долі цілого покоління: він був вояком армії УНР, учителював, потім відбував покарання у Соловецьких таборах, з яких дивом утік, подолав п’ять тисяч кілометрів і, перейшовши польський кордон, оселився у Львові. Переклади його книг німецькою і чеською мовами були спробою застерегти Європу перед небезпекою, яку несла більшовицька Росія. Однак заклик не був почутий тоді, а лише через кілька десятиліть, коли пролунав з уст не українця, а росіянина О. Солженіцина, ще й відзначений Нобелівською премією.
Літератори міжвоєнної Галичини дбали не тільки про власний творчий доробок, а й прагнули зберегти для майбутніх поколінь імена своїх колег: Є. Ю. Пеленський звернувся з проханням допомогти зібрати дані відомості для укладання «Словника сучасних західноукраїнських письменників». Логіка такого звернення зрозуміла: адже редакційні теки містили розшифровані псевдоніми авторів, наприклад хронікальна замітка «Вега» подає список публікацій у журналі М. Підлужного під цим псевдонімом. Цінною була й інформація про підготовку ювілейним комітетом зібрання творів В. Стефаника в одному томі з нагоди 60-річчя з дня народження письменника, про програму Шашкевичівських свят 1931 р. з нагоди 120-річчя від дня народження М. Шашкевича. У цьому контексті варто згадати і про біографістику в межах хроніки, серед матеріалів якої — відомості про українських і зарубіжних діячів літераторів: Б. І. Антонича, А. Беннета, Т. Бордуляка, М. Здєховського, М. Левицького, Б. Лепкого, А.Чайковського, В. Щурата.
Цінним джерелом для розуміння взаємин між різними тогочасними «ідеологічними таборами» є матеріали рубрики «З преси»: редакція літературно-наукового журналу «Дзвони», що позиціонувався як католицький і, відповідно, належав до однойменного ідеологічного угрупованням, вела полеміку з представниками націоналістичного, ліберального й радянофільського угруповань.
«Дзвони» інформували про появу нових видань, як-от: «Вогні», «Дажбог», «Дзвіночок», «Карби», «Комар», «Назустріч», «Обрії» та нових видавництв. З’являлися вони не лише на теренах Галичини, а й в умовах еміграції. Млада Липовецька (псевдонім Раїси Норляндер) заснувала в 30-х роках у Турині за підтримки чоловіка Чезаре Меано журнал «Ucraina sei quaderni a cura di Mlada Lipovetzka», де публікувала численні переклади української поезії, перш за все Шевченка, історичні й літературознавчі статті про Україну. «Дзвони» інформували також про вихід двотижневика «На Сторожі» у Болгарії, місячника «Рідне Слово» в Югославії, «Немезіда» в Польщі, «Молоде Життя» в Празі та ін. Серед хронікальних матеріалів — відгуки в зарубіжній пресі про українське культурне життя, передруки публікацій «Дзвонів» в інших виданнях. Сумлінним передплатникам редакція дарувала книжкові нагороди, видані в «Бібліотеці Дзвонів».
Періодика як документ доби багатогранна, вона наче тестує нас на уважність, тож нерідко цінну інформацію віднаходимо не на перших шпальтах, а поміж скупими рядками хронікальних повідомлень.

Mariana Komarytsia
Doctor of Philology, Senior Research Fellow,
Head of the Department,
Research Institute for Press Studies
Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv
Lviv, Ukraine
e-mail: komar_mar@ukr.net

The actualisation of the chronicled publications in the Catholic literary and scientific journal «Dzvony» allows for the identification of certain dominant trends in the literary process of interwar Galicia. These trends complement its academic interpretation, although they often remain overlooked by scholars. The analysed materials highlight the distinguish of the latest laureates of literary awards, the promotion of Ukrainian culture abroad, the emergence of new publications, and literary debates.
Keywords: journal «Dzvony», interwar Galicia, literary chronicle.