Вивезення та руйнація бібліотечних фондів в Україні: порівняльна характеристика практик третього рейху, СРСР і сучасної Росії

Тези доповіді

Дейнека Ярослав Анатолійович,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-4073-7106,
молодший науковий співробітник,
відділ формування інформаційних ресурсів,
Фонд Президентів України,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна,
e-mail: clava-1995@ukr.net

ВИВЕЗЕННЯ ТА РУЙНАЦІЯ БІБЛІОТЕЧНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ: ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАКТИК ТРЕТЬОГО РЕЙХУ, СРСР І СУЧАСНОЇ РОСІЇ

У доповіді досліджується репресивна політика окупаційних режимів щодо бібліотечних фондів України у ХХ–ХХІ ст. Аналізуються практики нацистської Німеччини (системне вивезення), СРСР (ідеологічна фільтрація) та сучасної росії (знищення та заміщення фондів). Показано еволюцію від експансіоністської до колоніальної агресії проти української культурної спадщини.
Ключові слова: бібліотека, культурна спадщина, війна, вивезення, руйнація, Третій рейх, російсько-українська війна.

Упродовж ХХ століття і донині бібліотечні фонди України неодноразово ставали об’єктом репресивної політики окупаційних режимів. Як під час Другої світової війни, так і у нинішній російсько-українській війні бібліотеки на українських територіях були не просто інфраструктурними об’єктами, а й культурними мішенями, які системно підлягали або вивезенню, або знищенню. При цьому тактика різних режимів значно відрізнялася у формах, цілях та наслідках, хоча в усіх випадках йшлося про позбавлення українського суспільства доступу до інформації, що формує національну ідентичність.
Нацистська Німеччина під час окупації України реалізовувала сплановану політику централізованого пограбування культурних установ, зокрема бібліотек. Німецькі служби – передусім Оперативний штаб райхсляйтера Розенберга (ERR) і зондеркоманда барона Ебергарда фон Кюнсберґа – системно вилучали книжкові фонди публічних і наукових бібліотек: сумарно країна втратила близько 51 млн томів. Так, уже до 10 листопада 1941 р. із Києва було вивезено не менше 370 ящиків (≈ 50–60 тис. книг і карт), здебільшого з бібліотеки Академії наук, Університетської бібліотеки, бібліотеки Інституту геології та Державної історичної бібліотеки. У Львові окупанти конфіскували понад 5 тис. рукописів, 3 тис. стародруків, 300 інкунабул і близько 40 тис. книг із фондів польських, єврейських та українських установ. Частина цих колекцій потрапила до спеціалізованих інститутів у Берліні, Кракові чи Веймарі, а значна частина була втрачена або знищена під час транспортувань і бомбардувань. На відміну від мародерських акцій окремих підрозділів, ця діяльність мала чітко організований характер, що підтверджується докладною документацією, транспортними схемами та подальшою каталогізацією викраденого.
У свою чергу, радянська влада – як до, так і після Другої світової війни – провадила політику так званої «ідеологічної фільтрації» бібліотечних фондів, що фактично означала масове вилучення й знищення видань, несумісних із доктриною режиму. Після 1939 р. на приєднаних західноукраїнських територіях здійснювалися кампанії вилучення релігійної, національної та іноземної літератури; очищені фонди або знищували, або передавали до спецсховищ НКВС. У роки війни радянська адміністрація також евакуйовувала книжкові колекції зі сходу України в глибокий тил: зокрема, в серпні 1941 р. частину найцінніших зібрань Центральної бібліотеки АН УРСР перевезли до Уфи, причому лише незначна частка фондів згодом повернулася, а чимало видань було втрачено через неналежні умови транспортування й зберігання. Після визволення України розпочався повоєнний «перерозподіл»: уже 1945 р. союзне керівництво ухвалило рішення передати зі львівських установ 577 музейних предметів і щонайменше 50 000 книг та рукописів (з перспективою розширити вилучення до 100 000 томів) до бібліотек у Польщі та РСФРР; таким чином, значна частина знаменитої колекції Оссолінеуму та інших львівських книжкових скарбів залишилася за межами України. Отже, радянські евакуаційні та цензурні заходи одночасно зберігали окремі фонди від нацистського грабунку й закладали підґрунтя для їхньої подальшої експропріації та інформаційного контролю.
Ситуація у сучасній війні з рф демонструє як спадковість репресивної бібліотечної політики, так і її радикалізацію. Станом на середину 2025 року, за результатами галузевого моніторингу, презентованого 22 лютого 2024 р. головною бібліотекаркою Національної бібліотеки України ім. Ярослава Мудрого Валентиною Здановською, під час повномасштабного вторгнення повністю зруйновано 131 публічну бібліотеку, майже 750 потребують ремонту, а сукупні втрати книжкових фондів перевищують 1,5 млн видань; часткових або повних втрат зазнали відповідно 415 і 134 книгозбірні. Зафіксовано масові вилучення книжок українською мовою (передусім з історії, мови, культури, громадянської освіти) та їх фізичне знищення: у Маріуполі восени 2022 р. окупаційна «адміністрація» вивезла весь міський книжковий фонд, окремо відсортувавши україномовні видання для подальшого спалення; у Херсоні російські сили під час окупації забрали рідкісні й краєзнавчі колекції обласної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара; на півдні Донеччини до централізованих складів вивезено щонайменше 9,5 тис. українських книг, тоді як на Луганщину одночасно завезли близько 80 тис. російських підручників для «заміщення» фондів. Відкриваються «нові» бібліотеки з російською назвою, персоналом і каталегуванням, пристосованим до російської освітньої політики.
Під час війни публічні бібліотеки України лишаються ключовими інформаційними, гуманітарними й символічними центрами: вони забезпечують інтернет, прихисток, психологічну підтримку та підтримують національну ідентичність. Їхнє нищення одночасно руйнує культурну інфраструктуру й викорінює історичну пам’ять. Росія системно заміщує українські фонди своїми, демонструючи риси культурного геноциду. Реальні масштаби вивезення колекцій можна буде оцінити лише після деокупації та повної інвентаризації.
Таким чином, аналіз показує еволюцію практик ставлення до бібліотек у контексті окупаційної політики: від системного вивезення і каталогізації у Третьому Рейху, до ідеологічного редагування і централізованого контролю в СРСР, і зрештою – до репресивного нищення та культурного витіснення в сучасній війні росії проти України. Ці зміни вказують не лише на різні техніки руйнації, а й на зміну самої суті агресії – від експансіоністської до відверто колоніальної.

Yaroslav Deineka,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-4073-7106,
Junior Research,
Department of Formation of Information Resources,
Foundation of the Presidents of Ukraine,
V. I. Vernadsky National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine,
e-mail: clava-1995@ukr.net

EXPORT AND DESTRUCTION OF LIBRARY FUNDS IN UKRAINE: COMPARATIVE CHARACTERISTICS OF THE PRACTICES OF THE THIRD REICH, THE USSR, AND MODERN RUSSIA

The article examines the repressive policy of the occupation regimes regarding the library funds of Ukraine in the 20th-21st centuries. The practices of Nazi Germany (systematic export), the USSR (ideological filtration), and modern Russia (destruction and replacement of funds) are analyzed. The evolution from expansionist to colonial aggression against Ukrainian cultural heritage is shown.
Keywords: library, cultural heritage, war, removal, destruction, Third Reich, Russian-Ukrainian war.