Деякі теоретичні питання каталогізації елементів художнього оформлення кириличних стародруків

Тези доповіді

УДК: 655.3:7.034:025.4(477)"16/17"
Заболотна Наталія Валентинівна,
Orcid: 0000-0002-2302-959X,
кандидат філологічних наук,
старший науковий співробітник
відділу стародруків та рідкісних видань, Інститут книгознавства,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: zabolotna_n@ukr.net

Деякі теоретичні питання каталогізації елементів художнього оформлення кириличних стародруків

Розглянуто основні питання, які постають перед дослідником під час каталогізації елементів художнього оформлення кириличних стародруків на прикладі унівської, супрасльської та почаївської друкарської спадщини. Наголошено на необхідності індивідуального підходу в дослідженні видань кожної друкарні, потребі в каталогах гравійованих елементів для атрибуції стародруків і створення джерельної бази для подальших досліджень.
Ключові слова: українські кириличні стародруки, художнє оформлення, гравюра, науковий каталог.

На прикладі видань монастирських друкарень Унева, Супрасля й Почаєва з фондів НБУВ йтиметься про засади каталогізації гравійованих елементів художнього оформлення стародруків. Оформлення включає також виливні прикраси та дрібні елементи (хрести, зірочки, манікули) та поєднання шрифтів різного кеглю й гарнітури, але це має бути предметами окремих розвідок через специфіку використання, власні особливості смислового навантаження й естетичної функції цих об’єктів. Цікавими є залучення розділових знаків до оформлення поряд із виливними прикрасами (наприклад, у почаївських виданнях), випадок складання виливними прикрасами заголовної літери (в супрасльській спадщині).
Загальноприйнято виділяти такі види гравійованих елементів, як форти – титульні сторінки, ілюстрації (цілосторінкові або потекстові), заставки, кінцівки, ініціали, в’язь, рамки друкованих маргіналій, посторінкові рамки . Усі вони, окрім форти, беруть свій початок у рукописній книжності. Загальнопоширеною технікою для всіх елементів була гравюра на дереві, форти й ілюстрації могли бути створені також у техніці мідериту (в аналізованому матеріалі з’являться у XVIII ст.),
Фактично ж друкарні використовували й інші елементи, які залишилися поза межами цього переліку. Це були гравюри невеликого розміру й різноманітного функціонального призначення. До того ж, репертуар такої графіки у друкарнях відрізнявся.
На початку своєї діяльності друкарня Унівського Успенського монастиря використовувала гравійовані оздоби колонтитулів. Це доволі незвично, адже переважно для оформлення колонтитулів застосували виливні прикраси. Унівська друкарня мала у своїй касі велику кількість різних видів виливних прикрас і активно послуговувалася ними не тільки для створення композицій у ролі заставок чи кінцівок, посторінкових орнаментальних рамок, орнаментальних лінійок для розмежування частин тексту, а також і для оздоблення колонтитулів. Проте видання Псалтиря 1648 і 1678 рр. мають невеликі гравійовані оздоби з обох боків тексту колонтитулу. Їх ідентифіковано вісім дощок, тобто чотири пари, – кількість, достатня для набору на одному боці друкарського аркуша книги форматом у четвірку. Композиційно вони передбачені для розташування чи з лівого, чи з правого боку тексту, одна з дощок симетрична, її використовували в обох позиціях.
Друкарня Почаївського Успенського монастиря мала невеликі гравюри, які використовували і для друку самостійних композицій з виливними прикрасами (Служебники 1734–1735 рр., перше видання Богогласника 1790 р.), і для доповнення заставок (Мінея 1737 р.). Подібні використані у вільнюській частині Служебника (Вільнюс – Супрасль, 1692–1695), можна припустити, що вони разом з іншими дошками перейшли до друкарні Супрасльського Благовіщенського монастиря. На користь того, що ці елементи оформлення були виготовлені спеціально, а не залишилися від «невдалих» дощок інших оздоб, наприклад, заставок, свідчать їх композиційна завершеність і майстерність їх виконання.
У почаївських кириличних стародруках інколи можна побачити гравійовані оздоби заголовних літер, їхні функція і стилістична роль були ті ж, що в ініціалів. Формою ці оздоби наближалися до літери С – для того, щоб могли плавно обтікати заголовну літеру, не відриваючи її від подальшого тексту. Найчастіше вони сформовані рослинним орнаментом. Очевидно, вони прийшли з західної традиції. Можна припустити, що ці прикраси були ширше представлені в латиношрифтних почаївських стародруках, й до кирилиці потрапили власне з «латинського інвентаря».
Крім елементів художнього оздоблення у виданнях названих друкарень можна побачити гравюри виключно прикладного призначення. Це зображення печаток (Унів, Почаїв) – суто функціональні імітації печатки під документом, їх використовували під розпорядженням або дозволом на друк, які традиційно вміщували на початку видання з відтворенням оригінального документа включно з підписами не тільки ієрарха, а й писаря. Ці гравюри невеликого розміру не відтворювали оригінальні печатки ієрархів, а були їх символічними зображеннями.
Каталогізація гравійованих елементів художнього оздоблення передбачає чіткий розподіл їх за видами. Тут під час роботи виникають питання, які має вирішити для себе бібліограф на початку укладання каталогу, наприклад:
- куди віднести характерну для почаївських видань гравюру на титулі (на відміну від форти, має звичайну прямокутну форму альбомної орієнтації, її вміщено посеред тексту титулу, найчастіше перед вихідними даними або відомостями про відповідальність), – поєднати її з ілюстраціями або віднести в окремий розділ?
- чи відокремлювати «звичайні» ілюстрації (цілосторінкові чи потекстові, прямокутної форми, у випадку кирилиці – найчастіше канонічні сюжети) та невеликі потекстові ілюстрації, створені для унаочнення предметів чи ситуацій, про які йдеться в тексті (зображення предметів облачення в унівському Служебнику святительському 1740 р. або зображення положень рук ієрея під час літургії у Служебниках усіх трьох друкарень різних років), чи об’єднати їх в один розділ ілюстрацій – і там тоді будуть і цілосторінкові, й невеликого, припустімо, 2х3 см розміру гравюри?
- чи відокремлювати ініціали й ломбарди на основі їх відмінної стилістики?
На додачу до цього постають непрості завдання розмежувати елементи за видами в деяких випадках:
- якщо одна дошка використана і як заставка, і як кінцівка (поширене явище) – куди саме її віднести, якщо таких випадків у друкарській спадщині багато (наприклад, в унівській), чи є взагалі смисл об’єднати заставки й кінцівки в один розділ, а якщо ні, то яким чином зробити систему відсилань?
- якщо гравюра композиційно і функціонально є заставкою, але за сюжетом це ілюстрація (наприклад, серія Никодима Зубрицького про дванадцять празників в унівських Служебниках 1733 і 1740 рр.)?
Варіанти відповідей на всі ці питання мають аргументи і за, і проти, тому бібліограф має визначитися й переконливо викласти принципи, якими керуватиметься у процесі укладання каталогу.
Каталогізація гравійованих елементів художнього оформлення важлива й потрібна з низки причин. Адже в Україні немає зведеного каталогу гравійованої орнаментики стародруків. Тому, досліджуючи спадщину конкретної друкарні, доцільно приділяти максимально можливу увагу її художньому оформленню. Каталог елементів художнього оформлення конкретної друкарні показує їхню різноманітність, творчий рівень, широту тематики, панівні мистецькі стилі доби, вводячи ці гравюри в науковий обіг, дає матеріал для мистецтвознавчих та інших досліджень, а також для атрибуції стародруків, насамперед дефектних примірників. На прикладах фондів НБУВ: саме за художнім оформленням було атрибутовано місце видання відсутньої в бібліографії почаївської книжки [Послідованіє часов царских І половини ХVІІІ ст.], не останню роль у цьому відіграли ініціали, з дощок, використаних ще у першому почаївському виданні.
Отже, каталогізація елементів художнього оформлення кириличних стародруків є важливим завданням у дослідженні й популяризації давньої української книжності та історико-культурної спадщини загалом. Її потрібно проводити, застосовуючи індивідуальний підхід до кожної друкарні, адже варіювалися не тільки естетика, майстерність виконання й кількість дощок, а й самі види гравійованих елементів, які могли бути використані для оформлення стародруків. Завданням їх каталогізації є не лише облік і впорядкування та введення в науковий обіг, а й створення джерельної бази для подальших досліджень і навіть використання як джерела натхнення для творчості сучасним митцям.

UDC: 655.3:7.034:025.4(477)"16/17"
Zabolotna Nataliia,
ORCID: 0000-0002-2302-959X,
Candidate of Philological Sciences,
Senior researcher,
Department of Ancient and Rare Books,
Institute of Book Science,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine,
zabolotna_n@ukr.net

Some Theoretical Issues of Cataloging the Elements of Artistic Design of Cyrillic Early Prints

The main issues that arise before the researcher during the cataloging of elements of artistic design of Cyrillic old prints on the example of the Univ, Suprasl and Pochaiv printing heritage are considered. The need for an individual approach to the study of the publications of each printing house, the need for catalogs of engraved elements for the attribution of old prints and the creation of a source base for further research is emphasized.
Keywords: Ukrainian Cyrillic early prints, artistic design, engraving, scientific catalog.