Саксофон у контексті світових виконавських і педагогічних традицій

Тези доповіді

Павлюк Руслан Валерійович,
ORCID https://orcid.org /0009-0008-7744-3439,
аспірант, кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва,
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,
Івано-Франківськ, Україна,
e-mail: ruslan.pavliuk.18@pnu.edu.ua

Саксофон у контексті світових виконавських і педагогічних традицій

Розглянуто особливості формування та розвитку провідних європейських (французької, бельгійської, німецької) та американської шкіл гри на саксофоні. Окреслено їх характерні риси та внесок провідних педагогів у розвиток навчання гри на названому інструменті. Приділено увагу взаємозв’язкам та впливу світових традицій на становлення та розвиток української саксофонної освіти.
Ключові слова: саксофон, школи гри на саксофоні, саксофонна освіта, Франція, Бельгія, Німеччина, Америка, Україна.

Саксофон, як академічний інструмент увійшов до системи професійної музичної освіти відносно пізно, однак сьогодні навчання гри на названому інструменті є одним із найперспективніших її напрямів. Визначальним чинником у формуванні методичних засад саксофонної освіти стала поява та інтенсивна творча діяльність провідних світових шкіл гри на саксофоні (французької, бельгійської, німецької, американської тощо), що стали каталізатором розвитку цієї галузі інструментальної культури. Звернення до вивчення зазначених традицій дає змогу глибше усвідомити процеси, які відбуваються в сучасній українській саксофонній освіті.
Становлення та розвиток саксофонної освіти у світовій музичній культурі тісно пов’язані з історією появи самого інструмента та його поширення у різних сферах виконавства. Саксофон був винайдений бельгійським майстром Адольфом Саксом у 1840-х роках і швидко знайшов застосування у військових духових оркестрах, а згодом – і в симфонічних. Розвиток освіти у сфері саксофонного мистецтва відбувався паралельно з популяризацією інструмента, і в різних країнах сформувалися власні підходи до навчання гри на саксофоні.
Важливу роль у становленні саксофонного мистецтва, в тому числі, й педагогіки, відіграло й відкриття консерваторій у провідних музичних центрах Європи – Парижі (1795), Празі (1811), Варшаві (1821), Відні (1821), Лондоні (1822), Пешті (1840), Лейпцигу (1843), Берліні (1850), Кельні (1850), Бухаресті (1864). Саме Паризька консерваторія стала провідною з-поміж них, визначивши шляхи розвитку виконавської та педагогічної школи гри на саксофоні. Значущим кроком у розвитку саксофонної освіти стало відкриття у ній у 1857 р. першого в історії класу саксофона, який очолив сам винахідник інструмента А. Сакс. Услід за Францією класи саксофона почали відкриватися і в інакших консерваторіях Європи – зокрема Бельгії, Італії, Англії та Німеччині.
У Бельгії першими викладачами саксофонного класу стали Н. Бікман та Г. Понселе, які заклали основи національної виконавської школи. Їхні учні, будучи доволі відомими виконавцями, активно сприяли популяризації саксофона в інших європейських країнах. Варто виокремити найбільш яскравих музикантів, які стали засновниками окремих національних виконавських шкіл гри на саксофоні: Ж. Шрер та Г. Ланженю – у США, Е. Мілс – в Англії, чия педагогічна й концертна діяльність істотно вплинула на формування академічного статусу інструмента за межами Франції.
Надалі історія розвитку саксофонної освіти в Європі зазнала значного впливу політичних та соціокультурних подій. Зокрема, франко-прусська війна 1870 р. призвела до тимчасового закриття Паризької консерваторії, що спричинило розформування класу саксофона, заснованого А. Саксом. Він був повторно відкритий лише в 1942 р. Упродовж зазначеного періоду інтерес до саксофона в Європі суттєво знизився, що позначилося як на інтеграції його в інструментальну музичну культуру, так і на можливостях його академічного вивчення.
Складні історичні обставини спонукали низку провідних виконавців шукати нові шляхи для професійної реалізації за межами Європи. Серед них – учень А. Сакса, видатний саксофоніст Е. Лефебр, який емігрував до Сполучених Штатів Америки. Його переїзд став початком активного поширення саксофона у Новому Світі, що в подальшому вплинуло на формування американської саксофонної школи.
У 1930-х роках, попри певне зниження інтересу до саксофона в академічних колах у попередні десятиліття, інструмент знову привертає увагу музичної спільноти. Це було пов’язано, з одного боку, з трансформацією джазової музики, зокрема, поширенням свінґу, що сприймався як розвинена форма новоорлеанського джазу, а з іншого – з поступовою «вторинною академізацією» саксофона (М. Крупей). Саме в цей період саксофонне мистецтво починає інтенсивно асимілювати риси як академічної, так і популярної музичної культури, що виявляється у творчих експериментах та стилістичних пошуках виконавців обох напрямів.
У цьому контексті особливої уваги заслуговує діяльність Франції, яка в середині ХХ століття знову утверджується як провідний осередок саксофонної освіти. Це пов’язано насамперед з визначною постаттю Марселя Мюля – патріарха та засновника французької академічної школи саксофонного виконавства. Його виконавський стиль глибоко вплинув на формування професійної майстерності кількох поколінь саксофоністів, а педагогічна діяльність, у тому числі через численних талановитих учнів, як-от Ф. Хемке, Д. Дефайє, К. Деланґль, Ж. Десложе, Ж.-М. Лондекс та багатьох інших, сприяла подальшому поширенню та утвердженню академічної традиції гри на саксофоні у Франції та за її межами.
Навчання гри на саксофоні у Франції на сучасному етапі забезпечують такі провідні викладачі, як К. Деланґль, Ж.-Д. Міша, К. Буа, Ф. Портежуа, А. Дуазі, Г. Летомб Ф. Лелерсі, Ж.-І. Фурмо, В. Девід, які представляють найкращі мистецькі заклади освіти країни – від Національної вищої консерваторії в Парижі (CNSMDP) до регіональних консерваторій у Ніцці, Версалі, Бурже, Ліллі та інших містах, що поєднують традиційні парадигми академічного навчання з інноваційною концертною практикою та міжнародною орієнтацією. Названі педагоги не лише продовжують та розвивають методичні засади викладання гри на саксофоні, закладені М. Мюлем, але й активно інтегрують інструмент у сучасний репертуар, електронну музику, міждисциплінарні проєкти. Така практика має безпосередній вплив на розвиток саксофонної освіти в Україні, слугуючи методологічним і репертуарним орієнтиром для вітчизняних викладачів та молодих виконавців.
У процесі становлення європейської саксофонної школи важливе місце займають Німеччина та Бельгія, які, поряд із Францією, сформували власні виконавсько-педагогічні традиції, що значною мірою вплинули на загальноєвропейський вектор розвитку цієї галузі інструментальної культури.
У Німеччині академічне навчання гри на саксофоні почало набувати системного характеру ще у першій третині ХХ ст. Одним із піонерів цієї справи був Густав Бумке, який започаткував викладання саксофона у закладах вищої освіти Берліна. Його активність у створенні оркестру саксофоністів, розробці навчальних посібників та впровадженні комплексного підходу до методики навчання сприяли закладенню фундаменту німецької саксофонної педагогіки. У повоєнний період розвиток цієї школи був продовжений такими видатними педагогами, як Йоганнес Еркельс, Йохен Зегельке, Деніел Гортемюллер, Клаус Флоріан Вогель та Мілан Рістіч, які працювали у провідних консерваторіях країни – зокрема у Ганновері, Мюнстері, Вюрцбурзі, Штутгарті та Франкфурті.
Бельгійська школа саксофона, сформована під сильним впливом французької традиції, водночас продемонструвала здатність до оригінального розвитку. Одним із ключових діячів став Франсуа Данеельс – видатний саксофоніст, який зробив значний внесок у виконавське мистецтво та педагогіку, зокрема завдяки активному впровадженню камерних форм музикування та розвитку саксофонного квартету. У другій половині ХХ століття його традиції продовжили такі педагоги, як Фредерік Пеллерен, Жан Ів Фурме, Альбер Леклуа, Вітторіо Каччаторе, Ерік Слинс та Саймон Дірікс. Вони забезпечили не лише високий рівень інструментальної підготовки, а й сприяли впровадженню сучасного репертуару, розвитку конкурсного руху та інтернаціоналізації саксофонної освіти.
Американська школа гри на саксофоні, пов’язана з іменами Фредеріка Хемке та Ларрі Тіла, посіла важливе місце у формуванні світової саксофонної традиції. Їхня виконавська та педагогічна діяльність сприяла інтеграції саксофона в академічну музичну культуру, розширенню репертуару й утвердженню високих стандартів навчання.
Перша гілка школи сформувалась під впливом французької традиції, зокрема завдяки М. Мюлю, у якого навчались Ежен Руссо та Фредерік Хемке. Сучасний виконавець Кеннет Тзе є учнем Дебри Річмаєр – послідовниці Ф. Хемке. Ця лінія відзначається синтезом академічної техніки та відкритістю до інновацій.
Другу гілку започаткував Ларрі Тіл, який поєднував академічне викладання з джазовою практикою й у 1953 р. став першим штатним професором саксофона у США (Університет Мічигану). Його наступником став Дональд Сінта, учень якого – Джозеф Люллоф – нині професор у тому ж університеті. Для нього створено Концерт Стівена Брайнта (2014). Іншим учнем Л. Тіла є Дональд Фабіан, якому присвячено Концерт Джона Маккея (2007).
Формування провідних європейських та американської шкіл стало визначальним чинником у становленні академічної саксофонної освіти у світовому контексті. Французька школа, започаткована М. Мюлем, заклала підґрунтя академічного виконавства на названому інструменті, що вплинуло на подальші педагогічні системи. Бельгійська та німецька школи доповнили загальноєвропейську традицію, збагачуючи її самобутніми стильовими та методичними рисами. Американська школа, яка сформувалась під впливом як французької академічної традиції (Ф. Хемке, Е.Руссо), так і джазової практики (Л. Тіл), продемонструвала ефективне поєднання академізму й творчої свободи, сприяючи усталенню саксофонної освіти у системі мистецьких закладів вищої освіти.
Значення зазначених шкіл виходить за межі національних систем і безпосередньо впливає на формування саксофонної освіти в Україні. Їхні методичні підходи, репертуарна політика та виконавські орієнтири активно інтегруються у вітчизняну педагогічну практику, сприяючи її модернізації та включенню в міжнародний освітній простір.

Ruslan Pavlyk,
ORCID https://orcid.org/ 0009-0008-7744-3439,
Postgraduate,
Ukrainian music and folk instrumental art,
Vasyl Stefanyk Prycarpath National University,
Ivano-Frankivsk, Ukraine,
e-mail: ruslan.pavliuk.18@pnu.edu.ua

Saxophone in the Context of Global Performance and Pedagogical Traditions

The article examines the features of the formation and development of the leading European (French, Belgian, German) and American schools of saxophone playing. Their characteristic features and the contribution of prominent pedagogues to the advancement of saxophone education are outlined. Special attention is paid to the interconnections and influence of global traditions on the establishment and development of Ukrainian saxophone education.
Keywords: saxophone, saxophone playing schools, saxophone education, France, Belgium, Germany, America, Ukraine.