Комунікативні засади фольклорної практики Василя Гнилосирова (1836–1900): від науки до біографії

Тези доповіді

Шалак Оксана Іванівна,
ОRCID https://orcid.org/0000-0002-8275-6703,
кандидатка філологічних наук,
старша наукова співробітниця,
відділ теорії та методики біобібліографії,
Інститут біографічних досліджень,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: shalak@ukr.net

Комунікативні засади фольклорної практики
Василя Гнилосирова (1836–1900): від науки до біографії

Фольклорні записи В. Гнилосирова і його рукописна програма для збору етнографічного й фольклорного матеріалу – серед тих джерел, які дають можливість глибше й докладніше реконструювати життєпис фольклориста, педагога, засновника Тарасової світлиці на могилі Т. Шевченка. Ці архівні документи увиразнюють біографію, по-новому висвітлюють постать В. Гнилосирова.
Ключові слова: реконструкція біографії, фольклор, комунікація, етнографічна й фольклорна програма.

Василь Степанович Гнилосиров – педагог, один із організаторів недільних шкіл у Харкові, відомий шевченкознавцям як засновник Тарасової світлиці в Каневі, але мало знаний як фольклорист. Про нього захоплено відгукувалися сучасники І. Житецький, М. Лисенко, В. Науменко, О. Потебня, М. Старицький. Його педагогічну діяльність досліджували В. Авраменко, Н. Побірченко, роботу в харківській і київській Громадах – О. Беззубець, Є. Биба, С. Світленко, О. Супрунюк, подвижницьку працю в царині шевченкознавства – Р. Танана, З. Тарахан-Береза.
Народжений 21 березня (8.03 за н. ст.) 1836 р. (цю дату подано в некролозі: Науменко В. Памяти В. С. Гнилосырова. Киевская старина. 1901. Т. 72, № 2. С. 301–307) як позашлюбна дитина на х. Гавришівка Кобеляцького пов. Полтавської губ. (тепер Самарівського р-ну Дніпропетровської обл.), В. Гнилосиров усе життя ніби доводив, що він – не поза сім’єю. Його родиною стало широке коло друзів, починаючи з Полтавського повітового училища й гімназії, Харківського університету, куди він вступив 1857 р., згодом – ті заклади, де він навчав як педагог. Харківський період – час активної праці в Громаді, роки роботи учителем недільних шкіл, життя задля просвітницької діяльності – від розповсюдження літератури для народу до запису фольклору.
У харківський період, працюючи як викладач повітового училища й гімназії, В. Гнилосиров розпочав фіксацію народних пісень: 1864 р. він створив програму збирання етнографічного й фольклорного матеріалу. Цю рукописну програму, упорядковану як своєрідний методичний посібник для етнографів і фольклористів, досі не запроваджено в науковий обіг. Її комунікативні принципи спрямовані на розширення знань про побут, матеріальну й духовну культуру українського міста й села (ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 1337. Арк. 29–35 зв.).
На цей час наука про традиційну народну культуру мала не так і багато оприлюднених програм, серед яких була й опублікована 1864 р. «Програма для постачання в Харківський губернський статистичний комітет відомостей про тутешню губернію…» («Памятная книжка Харьковской губернии на 1864 г.», Харків, 1864). Це засвідчують упорядковані О. Боряк «Матеріали з історії народознавства в Україні : каталог етнографічних програм (друга половина ХVIII–ХХ ст.)» (Київ, 1994). Програма В. Гнилосирова значно вирізняється серед відомих, оскільки націлена передовсім на вивчення національного, релігійного, соціального складу населення, матеріального й духовного життя в місті, селі, повітах і губернії. Вона вибудувана так, що передбачає активний діалог записувача й респондента, носія фольклору. Частково це своєрідний запитальник, де відповіді на сформульовані запитання згодом мали стати основою докладного опису певної місцевості.
Значення цієї програми полягало в тому, що вона розрахована на докладний опис не тільки культури і побуту села, а й міста. У програмі було передбачено аналіз як соціальних, економічних проблем (стан промисловості, торгівлі, ремесел), так і міського фольклору. Ішлося також про записування легенд, переказів, народних оповідань топонімічного характеру, а також народної прози про видатних особистостей в історії України (ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 1337. Арк. 30 зв.). Програмний запитальник був спрямований на комунікацію, що виявляла механізм передавання зразків фольклору, створення варіантів, інтерпретування сюжетів.
Відомо, що біографія В. Гнилосирова, як активного громадівця й організатора недільних шкіл, пов’язана із розповсюдженням літератури. У 1861 р. він обговорював з О. Потебнею проєкт засновника української кооперації М. Балліна, який разом із дружиною збирався 1862 Такі його переконання й діяльність позначилися і на змісті програми, де він занотував, що дослідник має розпитати респондента про українські книжки: для кого їх купують, які й скільки, як у народі ставляться до освіти й навчання (ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 1337. Арк. 29). Ця інформація хоч безпосередньо й не стосувалася ні етнографії, ані фольклористики, але показова для опису життєпису самого В. Гнилосирова – записувача народної творчості, збирача предметів матеріальної культури.
Окремий розділ програми присвячено домашньому побуту. Ішлося про місцеві назви й докладний опис народного житла, способів побудови, інтер’єр. Духовне життя охоплювало суспільну, релігійну, статеву моральність, родинні звичаї й обряди. В. Гнилосиров наголошував на стосунках у сім’ї між її членами, зокрема, на взаєминах між батьками й дітьми, на ролі батька й ставленні до жінок у родині, особливо до матері (ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 1337. Арк. 30). Таке зосередження уваги засвідчує, що автор програми, який виріс у чужій родині й знав про те, що він – позашлюбна дитина, розумів значення інституту сім’ї й вважав за потрібне зібрати інформацію про її життя.
Найбільше уваги приділено українському фольклору. Хоч програма написана офіційною тоді російською, часто в дужках автор подавав переклад окремих термінів і назв. Приміром, у назві восьмого розділу слово «общественный» подано з уточненням українською – «громадський». У самій програмі вжито назву «Україна» (ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 1337. Арк. 30 зв.), а не «Малоросія», як було прийнято в тодішній науці про усну словесність. Розділ «Народна поезія» охоплював проблематику, що стосувалася пісень, казок, легенд, переказів, повір’їв, прислів’їв і приказок, загадок, замовлянь, прикмет, трактування снів, апокрифів, а також народних оповідань, зокрема, про народних героїв.
Увага фольклориста до топонімічних легенд і опису городищ, курганів, земляних валів, могил згодом привела його на могилу Тараса Шевченка в Каневі, де він створив Тарасову світлицю – своєрідний прообраз музею. Розуміння значення культу померлих для українців, пошанування могил предків і видатних людей, а також листування із Шевченком перед його смертю з приводу «Букваря» для потреб недільних шкіл стали причинами тривалої й самовідданої праці для збереження пам’яті про поета.
Своєрідним додатком до програми стала «Народна космогонія і міфологія». Цей розділ засвідчує, що В. Гнилосиров, як дослідник фольклору, зосереджував увагу саме на українській міфології й народних уявленнях про світобудову, небесних світилах, поглядах на світ, на явищах природи; цікавився легендами й переказами про людську душу, Бога і янголів, народною астрономією й медициною. Очевидно, це зацікавлення виникло не випадково: В. Гнилосиров 1857 р. вступив до Харківського університету на медичний факультет, а вже згодом, 1861 р., перевівся на історико-філологічний.
Спорадичні фольклорні паспорти під записами пісень свідчать про те комунікативне коло фольклориста, у якому він постійно перебував: йому надсилали записи кореспонденти, він спілкувався з носіями фольклору. Зокрема «запорозькі пісні» (за термінологією В. Гнилосирова) записано від Григорія Йосипенка в с. Перешори Ананьївського пов. Херсонської губ. У коментарі фольклорист зазначив, що одну з них «Ходімо, пане-братьтя…» (зберігаємо особливості запису В. Гнилосирова) ніде не бачив опублікованою, хіба натрапляв на її варіант серед рукописних фіксацій М. Кропивницького (ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 1337. Арк. 1 зв.).
Отже, записи фольклору, програма, яку впорядкував В. Гнилосиров, – додаткові надійні джерела до реконструкції його біографії. Ці рукописні матеріали виявляють його наукові зацікавлення, засвідчують глибину його знань, розкривають не тільки послідовність, специфіку, методи його наукової роботи, а й увиразнюють зв’язок його праці із життєписом, навіть тими психологічними травмами, яких довелось зазнати в дитинстві.

Oksana Shalak,
ОRCID https://orcid.org/0000-0002-8275-6703,
Candidate of Philological Sciences,
Senior Researcher,
Department of Theory and Methodology of Biobibliography,
Institute of Biographical Research,
V.I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: shalak@ukr.net

Communicative Principles of Folklore Practice of
Vasyl Hnylosyrov (1836-1900): From Science to Biography

V. Hnylosyrov's folklore records and his handwritten program for collecting ethnographic and folklore material are among those sources that make it possible to reconstruct in more depth and detail the biography of the folklorist, teacher, and founder of the Tarasova Svitlytsia at the grave of T. Shevchenko. These archival documents express the biography, shed new light on the figure of V. Hnylosyrov.
Key words: reconstruction of biography, folklore, communication, ethnographic and folklore program.