Документальна історія Спілки українських журналістів у Львові (1941–1943 рр.)

Тези доповіді

Дроздовська Олеся Романівна
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-6687-4518
кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця,
старша наукова співробітниця,
Науково-дослідний інститут пресознавства,
Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника,
Львів, Україна
e-mail: olesyadroz@gmail.com

Документальна історія Спілки українських журналістів у Львові (1941–1943 рр.)

На основі пресових матеріалів і архівних документів зроблено спробу відтворити персональний склад Спілки українських журналістів у Львові, яка функціонувала під час Другої світової війни. Представлено огляд її діяльності, зокрема участі членів Спілки у різних культурно-громадських заходах. Відзначено одну з помітних культурних подій того часу – виставку української преси Галичини 1848–1943 рр.
Ключові слова: Спілка українських журналістів, Львів, 1941–1943 рр., документальна історія, українська преса, архівні джерела.

Одним із малодосліджених епізодів історії української журналістики є діяльність фахових об’єднань працівників цього соціального інституту та їхній персональний склад. Із часу появи першого українського часопису у ХІХ ст. журналісти різних регіонів України та української діаспори створили низку таких спілок. Спираючись на пресові повідомлення, архівні документа та мемуарну літературу, спробуємо відтворити персональний склад однієї з них, окреслити умови її функціонування та основні напрями діяльності.
9 липня 1941 р. у третьому числі незалежної від німецької окупаційної влади львівської газети «Українські Щоденні Вісті» повідомлялося про створення у місті при Українському центральному комітеті (далі – УЦК) низки громадських та професійних інституцій, зокрема: Спілки українських письменників, Українського літературно-мистецького клубу, Видавничої кооперативи «Українська книга», Спілки українських мистців-пластиків, Союзу діячів українського театрального мистецтва, Радіокомітету та Спілки українських журналістів (далі – СУЖ) [Нові організації у Львові. Українські Щоденні Вісти. Львів, 1941 Ч. 3. С. 2]. Цінність цього повідомлення полягає в тому, що у ньому зафіксовано перший склад правління СУЖ. Відомо, що впродовж неповних трьох років діяльності Спілки її керівний склад зазнавав змін, однак досі важко відтворити їхню чітку хронологію. Отже, як повідомлялося у згаданій замітці, склад правління Спілки на момент створення був таким: голова – Микола Голубець, заступник голови – Осип Боднарович, секретар – Євген Яворовський, скарбник – Михайло Яцків.
У Державному архіві Львівської області зберігається справа «Український союз журналістів у Львові» [Ф. Р-162, оп. 1, спр. 1; далі – ДАЛО]. У ній містяться відповіді членів Спілки на прохання голови повідомити до 30 квітня 1942 р. про розміри своїх щомісячних прибутків. Імовірно, це було потрібно для з’ясування того, якими сумами членських внесків може розпоряджатися Спілка. Як зазначено в архівній справі, у листопаді 1941 р. на загальних зборах СУЖ було ухвалено постанову, згідно з якою від березня 1942 р. членські внески мали становити 1% від «місячного нетто-доходу члена, або 2 золоті від безробітних журналістів» [ДАЛО].
Завдяки матеріалам цієї справи, маємо змогу скласти уявлення про персональний склад Спілки українських журналістів у Львові та зайнятість її членів станом на квітень 1942 р. Отже, до Спілки належали: Володимир Барагура, Василь Баричко, Віктор Воробець, Богдан Галайчук, Святослав Гординський, Михайло Демкович-Добрянський, Володимир Дзісь (безробітний), Михайло Карпишин, Степан Конрад, Теофіл Коструба, Михайло Матчак, Богдан Нижанківський, Микола Пасіка, Степан Попель, Марія Пшеп’юрська, Гліб Сірко, Мирослав Семчишин, Роман Сливка, Зенон Тарнавський, Остап Тарнавський, Юліан Тарнович, Юрій Федорович, Євген Храпливий (безробітний), Ярослав Шав’як, Дмитро Штикало, Євген Яворовський. Це 26 осіб, якщо не враховувати згаданих у газетній замітці М. Голубця, О. Боднаровича, М. Яцків та ще двох осіб, підписи яких не вдалося ідентифікувати. Членство у Спілці досі не відзначене у біографічних довідках більшості перелічених тут журналістів.
До того ж матеріали цієї архівної справи та інформаційні замітки в тогочасній пресі дають змогу уточнити і виправити неточності в біографіях низки осіб, які проявляли себе у новинникарській сфері. Наприклад, у спогадах про Михайла Карпишина (він, як підтверджують архівні матеріали, був членом Спілки) зазначається, що влітку 1941 р. його обрали заступником голови СУЖ, а після смерті М. Голубця в травні 1942 р. він очолював це професійне об’єднання [Мовчан Ю. Що варто б знати. 1966. С. 376]. Однак цю інформацію спростовує замітка в «Українських Щоденних Вістях». Нагадаємо, в ній йшлося про те, що заступником голови Спілки улітку 1941 р. було обрано Осипа Боднаровича. Водночас архівні матеріали дають підстави припускати, що саме Боднарович із весни 1942 р. очолював Спілку, адже його прізвище як голови цієї інституції вказане у розісланих журналістам зверненнях. Третім керівником СУЖ, принаймні від початку 1943 р. й до середини червня того ж року, був Володимир Мартинець – це підтверджується публікаціями в українській пресі того періоду.
Слід зазначити, що умови життя і праці українських журналістів в окупованому Львові були складними. Володимир Барагура – один із членів СУЖ – в мемуарах «Воєннні переживання сірої людини» (1991), порівнюючи німецьку і польську цензури, писав: «Німецька цензура була дуже сувора, придиркувата, химерна і непередбачлива. Треба було добре лавірувати, щоб виплисти "на чисті води". Ми привикли називати польський режим "поліційним". Одначе ріжниця між польською й німецькою цензурою була не як "між небом і землею", але як "між небом і пеклом"» [с. 64–65]. Журналіст також згадував про заборону використовувати в пресі назви «Галичина», «Західна Україна» тощо [с. 62]. «Через обмеження тематики і драконівські методи німецької цензури, – ділився він переболілим, – багато наших здібних журналістів замовкло, покинуло свою професію, а їхні таланти змарнувалися» [с. 65]. Про тяжкі та небезпечні умови праці (порушення заборон загрожувало не лише звільненням із роботи, а й арештом і ув’язненням у концентраційному таборі) українських журналістів у Львові в 1941–1944 рр. згадував і К. Паньківський у спогадах «Роки німецької окупації» (1965). Він відзначав повну ліквідацію незалежної української преси в цей період.
Попри це, на шпальтах тогочасної української преси зустрічаються замітки й оголошення про час і місце проведення чергових «сходин» членів СУЖ. Так, вдалося встановити, що зустрічі українських журналістів відбулися 27 січня і 23 лютого 1943 р. У лютому з «рефератом про українську пресу» мав виступати редактор Степан Конрад. Правління Спілки влаштовувало й неформальні заходи для своїх членів, зокрема чайні вечори. Про один із таких заходів було оголошено в травні 1943 р.
Спілка українських журналістів організовувала також публічні просвітницькі лекції, які відбувалися у приміщенні Літературно-мистецького клубу. Серію таких заходів було започатковано в грудні 1942 р. Як повідомляв Богдан Галайчук – «імпрезовий референт Спілки», – ця ініціатива мала «заступити недостачу ширшого громадського журналу» [Львівські Вісти, 1942. 18 груд.]. Перша лекція відбулася 16 грудня: з доповіддю «Французький декаданс» виступав В. Мартинець. У травні 1943 р. преса анонсувала два сужівських заходи: 4 травня – лекцію редактора М. Штикала (ймовірно, Дмитра Штикала) на тему «Протибольшевицькі ухили в большевицькій літературі», а згодом – лекцію Б. Галайчука «Ключ до Чорного моря».
Однією з резонансних подій українського культурного життя Львова під час Другої світової війни, організованих СУЖ та Відділом культурної праці УЦК, стала виставка української преси, яка виходила в Галичині впродовж 1848–1943 рр. Вона була присвячена 95-річчю «Зорі Галицкої» й тривала з 29 квітня до 15 червня 1943 р. Її експозицію було розміщено у семи (за іншими даними – восьми) «просторих кімнатах 1–го поверху Картинної галереї при вул. Поштовій, 3» (нині – вул. Стефаника, 3). Загалом було представлено 1450 експонатів, упорядкованих «у часовому порядку». Головою комісії, що координувала підготовку виставки, і водночас «мотором усіх її плянів та праць», був тогочасний голова СУЖ В. Мартинець. До складу «виставкової комісії» також входили: директор бібліотеки НТШ Володимир Дорошенко, директор наукової бібліотеки Руського народного інституту «Народний Дім» Антін Ґенсьорський, Степан Білецький, Мирослав Семчишин та Роман Лукань.
Процес підготовки цієї імпрези мав незначний інформаційний супровід. Однак матеріали, вміщені на шпальтах «Львівських Вістей», «Краківських Вістей», «Наших Днів» та «Українського Вістника», дають змогу скласти уявлення про цю вагому подію в українському національному житті. Кореспонденти цих видань номінували виставку – «культурна подія першорядної ваги», «І Краєва вистава української галицької преси», «перший цього роду почин нашого культурного будівництва», який «перейде до історії нашої преси як творчий балянс її майже столітньої праці на службі народу».
«Найбільшим культурним виявом на полі журналістики» назвав її К. Паньківський у вже згаданих спогадах [с. 345]. Про реакцію німецької сторони на цей захід розповідав і В. Барагура. Він, зокрема, підкреслював: «Ця імпозантна культурна подія зробила помітне враження на німецькі чинники і заставила їх ставитися до українців з більшим респектом» [с. 59].
Таким чином, на основі пресових і архівних матеріалів вдалося частково відтворити персональний склад львівської Спілки українських журналістів, яка постала при Українському центральному комітеті у липні 1941 р. Ця професійна спільнота відігравала помітну роль у соціокультурному житті міста, організовуючи різні заходи, зокрема публічні лекції членів спілки. Особливо важливою подією стала виставка української преси, яка мала широкий резонанс – не лише серед містян й у Галичині загалом, а й, за свідченням сучасників, справила враження на представників окупаційної влади.

Olesia Drozdovska
PhD in Philology, Senior Research Fellow,
Senior Researcher Fellow,
Research Institute for Press Studies,
Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv
Lviv, Ukraine
e-mail: olesyadroz@gmail.com

A Documentary History of the Union of Ukrainian Journalists in Lviv (1941–1943)

Drawing on press materials and archival documents, this article attempts to identify the members of the Union of Ukrainian Journalists in Lviv, which operated during the Second World War. It provides an account of the Union’s activities, including its members’ participation in various cultural and public events. Particular attention is devoted to one of the most significant cultural initiatives of the period – the Exhibition of the Ukrainian Press in Galicia, 1848–1943.
Keywords: Union of Ukrainian Journalists, Lviv, 1941–1943, documentary history, Ukrainian press, archival sources.