Пісня «Infinitae bonitatis» у польському та українському репертуарі XVIII – ХХ століть

Тези доповіді

Зосім Ольга Леонідівна,
ORCID 0000-0001-7546-094X,
докторка мистецтвознавства, професорка,
Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв,
Київ, Україна
е-mail: olgazosim70@gmail.com

ПІСНЯ «INFINITAE BONITATIS» У ПОЛЬСЬКОМУ ТА УКРАЇНСЬКОМУ РЕПЕРТУАРІ XVIII – ХХ СТОЛІТЬ

Розглянуто особливості входження й побутування угорської духовної пісні XVII століття «Infinitae bonitatis» у польському та українському духовнопісенному репертуарі XVIII–ХХ століть. Зазначено й охарактеризовано текстові та мелодичні зміни у пісенному творі, які окреслюють особливості адаптації запозичених пісень в обох національних духовнопісенних традиціях, підкреслюючи їх відмінні риси.
Ключові слова: латиномовна духовна пісня, контрреформація, угорська, словацька, польська, українська духовнопісенні традиції, канціонали, рукописні співаники.

Різдвяна латиномовна пісня «Infinitae bonitatis» угорського походження вийшла друком 1651 року у збірці «Cantus Catholici». 1655 року вона була надрукована у словацькій версії канціоналу «Cantus Catholici». В обох виданнях мелодія була ідентичною, як і латинський текст, що мав оригінальну строфіку та відзначався надмірністю використання тропів і фігур, лексичною витонченістю й синтаксичною складністю, тобто повністю відповідав естетиці католицької контрреформаційної поезії.
Твір був відомим за межами Угорщини та Словаччини, його, наприклад, було надруковано у хорватській збірці «Cithara octochorda» (1757). Пісня була достатньо популярною в інших країнах Європи, і наразі ми зупинимося на її польських та українських версіях. Якщо говорити про польський духовнопісенний репертуар, то найбільшого поширення отримав варіант зі збірки «Spiewnik koscielny» М. Мьодушевського, що був надрукований у Кракові 1838 року. Звертає увагу передусім мелодія польської версії пісні, яка з тридольної (3/2) стає чотиридольною (С), при цьому вона зберігає основний мелодичний контур, хоча й доволі суттєво його спрощує. Проте найбільшою відмінністю є зміна ладу з мажорного на мінорний, що, безумовно, трапляється при напівусному побутуванні пісенних творів, хоча найчастішими є випадки, коли зміна ладу пов’язана із використанням нової мелодії, яка є цілком відмінною від оригінальної. Друкована версія пісні «Infinitae bonitatis» 1838 року, найімовірніше, є найдавнішою з усіх відомих на цей момент польських, в ній використано оригінальний латинський текст, а не його польський переклад, що в цілому нетипово для ХІХ століття. Мелодія зі збірки М. Мьодушевського закріпилася в польському духовнопісенному репертуарі, саме вона звучала в традиційних театралізованих різдвяних виставах – пасторалках. Наприклад, з оригінальним латинським текстом її було використано в № 40 (хор янголів) у виставі «Pastorałka. Misterium ludowe w układzie Leona Schillera» (1931).
Попри канонічність для польського духовнопісенного репертуару тексту й мелодії «Infinitae bonitatis» зі збірника М. Мьодушевського, виникають питання щодо існування її інших текстових та мелодичних варіантів, враховуючи велику кількість угорських мелодичних версій, а також варіативності угорських перекладів. Відповідь на них дає вивчення рукописних джерел, а також регіональних друкованих видань, які розкривають особливості функціонування пісні «Infinitae bonitatis» у польському духовнопісенному репертуарі. Один із найбільш ранніх варіантів запису твору містять рукописні співаники монастиря бенедиктинок в Станьонтках (Staniątki). У рукописі, який науковці зазначають як Kancjonał E, який відноситься до періоду 1700–1705 років, на с. 62 зв. – 63 розміщено польський переклад пісні, який починається словами «Niezmiernej dobrotliwości». Це не єдиний запис цього твору в рукописах зі Станьонтек, пісню розміщено і в рукописі 1707 року (Kancjonał F), який за змістом повторює попередній, хоча й не повністю. Версія з рукопису Kancjonał E розкриває особливості польської рецепції угорської пісні «Infinitae bonitatis». У польському рукописі, на відміну від угорського або словацького друкованого співаника, розміщено не оригінал, а переклад латинського тексту з інципітом «Niezmiernej dobrotliwości», в якому збережено усі 8 строф пісні. Польський текст повністю передає не лише зміст, а й стилістичні особливості контрреформаційної барокової поезії.
Звернімо особливу увагу на мелодію пісні «Infinitae bonitatis», яка зберігає загальні мелодичні риси угорського оригіналу, зокрема тридольний метр, однак починається із сильної долі, а не слабкої (в оригіналі немає тактових рис, а метричні акценти, зокрема затакт, створюються за рахунок початкової паузи); перші дві фрази є ідентичними, чого не було в оригіналі; третя та остання фрази, які в оригіналі були більш розлогими та мелодично виразнішими, спростилися і стали більш нейтральними; змін зазнала мелодія і в другій половині строфи, хоча її ритміка та мелодичний контур збереглися. Однак в першу чергу звертає увагу гармонізація пісні, яка змінює її ладовий нахил із мажорного на мінорний. Це стало можливим завдяки трактуванню початкової ноти ля не як терцієвого тону тональності фа мажор, а основного у тональності ля мінор, а також запис пісні без ключового знаку сі бемоль. Отже, більш ніж за сто років до появи друкованого варіанту в польському духовнопісенному репертуарі з’явилася мелодична версія, яка з невеликими видозмінами, передусім ритмічними, пізніше стала кодифікованою. Польський варіант пісні «Infinitae bonitatis» із рукописного співаника початку XVIII століття ще раз підтвердив, що мелодії духовних пісень, записані в ХІХ столітті, часто є значно давнішими, і час їх появи може бути засвідченим більш ранніми рукописними джерелами.
Якщо говорити про мелодичні версії пісні «Infinitae bonitatis» в польському репертуарі, то мелодія зі збірки «Spiewnik koscielny» М. Мьодушевського є найпопулярнішою, тому часто цю пісню друкували лише в текстовому варіанті, як, наприклад, у варшавській збірці К. Мяркі «Kantyczki. Kolędy i pastorałki w czasie Świąt Bożego Narodzenia po domach śpiewane z dodatkiem pieśni przygodnych w ciągu roku używanych» (1911), яка містила частину пісенних творів із мелодіями, а частину – лише з текстами. Переклад пісні «Infinitae bonitatis» (№ 186) був надрукований лише у текстовій версії, вочевидь, враховуючи популярність мелодії, у свій час розміщеній у співанику М. Мьодушевського. Однак у виданні 1903 року «Zbiór melodyi dla użytku kościelnego i prywatnego”, що вийшло у Битомі, ми бачимо цілком відмінну мелодичну версію пісні (№ 139), яка є мажорною. І хоча вона є далекою від угорського оригіналу, її мелодичні контури, як і тональність фа мажор, апелюють до первісного варіанту середини XVII століття. Тож, попри уніфікованість в польській традиції мелодії пісні «Infinitae bonitatis», її регіональний варіант відсилає до оригінальної версії, де збережено мажорний лад як одну із базових ознак твору.
Щодо тексту пісні «Infinitae bonitatis», то в ХІХ столітті вона отримала новий переклад з інципітом «Wspaniałości niezmierzonej», який представлений в двох згаданих вище збірках. Переклад XVIII століття, який, вочевидь, був відомий лише в монастирі в Станьонтках, так і не став загальнонаціональним, на відміну від мелодії, яка, можливо, з’явилася не в цих в монастирських стінах, але була зафіксована саме там. Новий переклад з інципітом «Wspaniałości niezmierzonej», що також передає особливості барокової контрреформаційної поезії, було зроблено вже в другій половині ХІХ століття, що непрямо підтверджується друком твору в середині ХІХ століття лише мовою оригіналу, оскільки перекладу з інципітом «Wspaniałości niezmierzonej» тоді ще не існувало.
Говорячи про українські версії пісні «Infinitae bonitatis» зазначимо, що вони були значно менш популярними, а процес залучення та адаптації твору до українського духовнопісенного репертуару був цілком відмінним від того, що ми бачили в польському. Її зафіксовано у двох рукописах – галицькому співанику межі XVII–XVIII століть, що нині зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника (ф. АСП, № 233, інципіт «Безконечной благостины»), та співанику Захарія Дзюбаревича, козака Гадяцького полку, що був переписаний у 1728–1730 роках і нині зберігається в бібліотеці Російської академії наук у Санкт-Петербурзі (ф. Основний, № 16.6.29, інципіт «Безконечной благостини»). Обидва співаники репрезентують православну духовнопісенну традицію, а сама пісня не є перекладом, а скороченою до 5 строф текстовою контрафактурою, написаною книжною українською мовою, де збережено форму строфи, а власне перекладом є лише перші два інципітні рядки. Втім, що йдеться про той самий твір, свідчать не лише оригінальна строфіка та інципітні фрази, а й мелодія пісні, що записана у львівській збірці, яка хоча й не ідентична, але значно ближча, ніж польська з монастиря у Станьонтках, до угорської версії, хоча б тому, що зберігає мажорний лад. Також зазначимо, що український та польський варіанти були записані практично одночасно, не виключено, що український навіть раніше, бо львівський рукопис датують 90-ми роками XVII століття. Таким чином можна стверджувати, що українська і польська версії пісні «Infinitae bonitatis» є абсолютно незалежними, однак за основу обох було взято латиномовний твір з угорського або словацького видання «Cantus Catholici», можливо також, що і з інших канціоналів, які могли містили цю пісню. Оскільки мелодичні, як і текстові, версії в обох друках «Cantus Catholici» є ідентичними, першоджерело не має суттєвого значення, проте звертання до словацького видання виглядає більш ймовірним. Головним є той факт, що пісня «Infinitae bonitatis» прийшла до України не з польського репертуару, оскільки вже на початку XVIIІ століття польська мелодична версія завдяки зміні ладу вже була суттєво відмінною, що вирізняло її з усіх європейських національних духовнопісенних традицій, в тому числі й української.
Не можна оминути церковнослов’янський варіант пісні «Infinitae bonitatis» з інципітом «Нескончаемая благость», що міститься в рукописі, який був переписаний у середині XVIIІ століття на теренах Західної Білорусі (нині Польща) і відомий як Супрасльський богогласник. Чотиристрофна пісня «Нескончаемая благость» також не є перекладом, а текстовою контрафактурою, хоча й ближчою до оригіналу, оскільки в ній перекладено не лише перші інципітні фрази, а всю першу строфу, а інші три є більш близькими за поетикою до латинського тексту. Оскільки рукопис є ненотованим, важко сказати, на яку мелодію вона співалася – угорську, польську чи українську. Усі варіанти є вірогідними, а тому при уведенні її до виконавської практики можливо використовувати як оригінальну угорську, так і видозмінену польську версію, а також український варіант із галицької рукописної збірки.

Zosim Olga,
ORCID 0000-0001-7546-094X,
Doctor in Arts, Professor,
National Academy of Culture and Arts Management,
Kyiv, Ukraine
е-mail: olgazosim70@gmail.com

THE SONG «INFINITAE BONITATIS» IN THE POLISH AND UKRAINIAN REPERTORY OF THE 18TH–20TH CENTURIES

The features of the appearance and existence of the 17th-century Hungarian spiritual song «Infinitae bonitatis» in the Polish and Ukrainian spiritual song repertoire of the 18th–20th centuries are considered. The textual and melodic changes in the song are indicated and characterized, which outline the features of the adaptation of borrowed songs in both national spiritual song traditions, emphasizing their distinctive features.
Keywords: Latin-language spiritual song, Counter-Reformation, Hungarian, Slovak, Polish, Ukrainian spiritual song traditions, hymnals, manuscript songbooks.