Друковані праці Дмитра Бантиша-Каменського у бібліотеці Національного музею історії України

Тези доповіді

Попельницька Олена Олексіївна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-2719-2503,
кандидатка історичних наук,
провідна наукова співробітниця,
відділ історії України 14 – початку 20 століття,
Національний музей історії України,
Київ, Україна
е-mail: elenac503@gmail.com

Друковані праці Дмитра Бантиша-Каменського
у бібліотеці Національного музею історії України

Розглянуті книги Дмитра Бантиша-Каменського «Життя Миколи Миколайовича Бантиш-Каменського» (1818) та «Історія Малої Росії» (перше та друге видання 1822 і 1830 р.). Перша праця є біографічним нарисом про батька автора – відомого історика, археографа та бібліографа Миколу Бантиша-Каменського. Другу працю дослідники вважають першою комплексною студією з історії України, створеною на основі чисельних писемних джерел, у 1816–1823 роках виявлених автором в українських архівах.
Ключові слова: Микола Бантиш-Каменський, Дмитро Бантиш-Каменський, Національний музей історії України, бібліотекознавство, історія України.

У бібліотеці Національного музею історії України (далі – НМІУ) зберігається біографічний нарис «Життя Миколи Миколайовича Бантиш-Каменського» (російською мовою, 1818 р.), присвячений відому історику, археографу та бібліографу Миколі Миколайовичу Бантишу-Каменському (1737–1814), створений у 1818 р. його сином – Дмитром Бантишем-Каменським (1788–1850). Для українських бібліотек означене видання є доволі рідкісним: ще один його примірник зберігається у Національній бібліотеці України імені В. Вернадського.
У цій праці автор дослідив життєвий шлях свого батька – нащадка молдавської боярської родини Бантишів (родичів князів Кантемирів), уродженця міста Ніжина, вихованця Києво-Могилянської академії, наполегливого джерелознавця, який систематизував, описав та видав чимало рукописних документів, що зберігались у архіві Колегії закордонних справ, та у 1798 р. уклав «Реєстр та опис малоросійських та татарських справ».
Праця «Життя Миколи Миколайовича Бантиш-Каменського» була видана у друкарні Медико-хірургічної академії, яку на той час орендував Август Семен (фр. Auguste-René Semen) – власник словолитні, що виготовляла металеві шрифти для цієї друкарні за взірцями та технологіями французького типографа та виробника друкарських шрифтів Франсуа Амбруаза Дідо. Означена друкарня вважалась однією з кращих за якістю металевих шрифтів та чистотою друку.
На фронтисписі означеного видання відтворено гравійований портрет Миколи Бантиша-Каменського з написом «Грав. А. Осипов 1815». Гравер Олексій Агапович Осипов був відомим автором ілюстрацій до друкованих видань. Зокрема у 1810 р. О. Осипов виконав ілюстрації до праці Дмитра Бантиша-Каменського «Мандрівка до Молдавії, Валахії та Сербії».
На примірнику книги «Життя Миколи Миколайовича Бантиш-Каменського» з НМІУ зберігся відбиток бібліотечного штемпеля Київської духовної семінарії, який можна датувати кінцем ХІХ – початком ХХ століття. Київська духовна семінарія була заснована у 1817 р. і розміщувалась у будинку колишньої бурси (студентського гуртожитку) Києво-Могилянської академії (нині – вул. Набережно-Хрещатицька, 27). З 1828 р. семінарію перевели до нової будівлі, спорудженої у садибі колишнього Петропавлівського монастиря (нині – вул. Костянтинівська, 5). З 1899 р. семінарія розташовувалась на нинішньому Вознесенському узвозі, 20.
До бібліотеки Київської духовної семінарії примірник «Життя Миколи Миколайовича Бантиш-Каменського» міг передати її автор, який підтримував зв’язок з Україною, як і його батько – Микола Бантиш-Каменський, який народився у Ніжині та навчався у Києво-Могилянській академії. Його бабуся та мати мешкали у Києві на Подолі та у 1769 та 1770 роках відповідно були поховані на цвинтарі Києво-Братського монастиря. У 1762 р. Микола Бантиш-Каменський подарував Києво-Могилянській академії 154 книги, які стали одним з перших добродійних внесків до бібліотеки Києво-Могилянської академії.
Його син Дмитро Бантиш-Каменський створив свою працю «Історія Малої Росії» у 1816–1823 рр. під час своєї служби у Полтаві у канцелярії військового губернатора Миколи Репніна-Волконського. Останній у 1802 р. в Батурині, за життя останнього гетьмана України Кирила Розумовського, взяв шлюб з його онукою, Варварою Олексіївною. Посагом нареченої став маєток у Яготині, де М. Репнін прожив до кінця свого життя. Запросивши Дмитра Бантиша-Каменського до себе на службу, М. Репнін доручив йому створення дослідження з української історії та усіляко сприяв у цьому, зокрема, забезпечивши вільний доступ до державних архівів. Чимало важливого джерельного матеріалу Дмитро Бантиш-Каменський виявив в архіві губернського правління у Чернігові (серед документів Малоросійської колегії та Генеральної військової канцелярії Гетьманщини, Чернігівської полкової канцелярії й Чернігівського гродського суду) та в архіві Репніних-Розумовських у Яготині.
Князь Репнін також надав Дмитру Бантиш-Каменському рекомендаційні листи до відомого збирача документів з української історії Андрія Чепи та інших колекціонерів українських історичних старожитностей, яких Д. Бантиш-Каменський згадав у переліку джерел до «Історії Малої Росії». Д. Бантиш-Каменський також вивчав історію та культуру українського краю, відвідав місця історичних битв, побував у резиденціях гетьмана Богдана Хмельницького – Чигирині та Суботові.
Д. Бантиш-Каменський також використав матеріали багаторічних студій свого батька, який кілька десятиліть працював у архіві Колегії закордонних справ, пройшовши кар’єрні щаблі від актуаріуса (зберігача архівних документів) до директора архіву. Архівні документи, виявлені, скопійовані та опубліковані М. Бантишем-Каменським, у своїй науковій діяльності використовували автор праць з історії, географії й статистики України Василь Рубан та митрополит Євгеній (Болховітінов), автор описів Києво-Софійського собору (1825) та Києво-Печерської лаври (1826).
Не останню роль у зацікавленні Д. Бантиша-Каменського українською історією відіграла доля його власної родини. Його предками були молдавські бояри Бантиші, що доводились ріднею князям Кантемирам. У 1717 р. його прабабуся після смерті чоловіка виїхала в Україну з сином (дідом Дмитра) та оселилась у Ніжині. Його бабусею була Ганна Каменська, батько якої служив при козацькій полковій канцелярії у Ніжині перекладачем з молдавської, грецької та турецької мов. Братом Ганни Каменської був вчений-латиніст, духовний письменник та архиєпископ Амвросій Зертис-Каменський.
Історик Дмитро Дорошенко назвав Дмитра Бантиша-Каменського першим новочасним істориком України, а створену ним працю – одиноким систематичним курсом української історії аж до початку ХХ століття. У статті «Князь М. Репнін і Д. Бантиш-Каменський», опублікованій у 1929 р. у Празі у перщому томі «Праць Українського Високого Педаґогічного Інституту ім. М. Драгоманова», Д. Дорошенко відзначив суттєву допомогу М. Репніна, надану Д. Бантишу-Каменському у створенні «Історії Малої Росії».
Чотиритомна праця «Історія Малої Росії», яка впродовж 1822–1903 рр. витримала чотири перевидання, стала першою науковою працею з історії України, що охопила період від розселення слов’янських племен до завершення існування у другій половині XVIII ст. української козацької держави Гетьманщини. Окремі розділи дослідження присвячено устрою Запорозької Січі, політичному і соціально-історичному розвитку України.
Четверта частина першого видання та друга частина другого видання «Історії Малої Росії», що зберігаються у НМІУ, у 1822 та 1830 роках були видані у друкарні Семена Іоанникийовича Селівановського, який у 1800 р. також надрукував перше видання тексту літературної пам’ятки «Слово о полку Ігоревім», підготовленої до друку М. Бантишем-Каменським за рукописом XVI ст.
С. Селівановський, хоч і походив з кріпосних селян, вирізнявся широким світоглядом та освіченістю, що відзначали його сучасники. Серед найближчих друзів видавця був київський митрополит Євгеній (Болховітінов), з яким С. Селівановський у юності працював у друкарні Матвія Пономарьова. У 1829 р. митрополит Євгеній у листі до С. Селівановського схвально відгукувався про його друкарню: «…у вас самих така типографія, якої й німці не влаштують…». Типографія С. Селівановського спеціалізувалась на виданні історичних, біографічних та наукових книг, зокрема дисертацій університетських професорів, як, наприклад, «Основи ботаніки» Михайла Максимовича (1828).
Певно, наукова спеціалізація типографії С. Селівановського, високий рівень поліграфії та позитивний досвід видання у 1800 р. праці його батька, посприяли тому, що Д. Бантиш-Каменський видав там «Історію Малої Росії». Перевагами типографії С. Селівановського було створення нового типу наукового історичного видання, у якому майстерно компонувались аркуші, використовувались гравійовані ілюстрації, шрифти та видавничі прикраси (бордюри, віньєтки тощо) власного дизайну. Автором ілюстрацій до «Історії Малої Росії» – портретів українських історичних діячів XVII–XVIII століть, – став вже згадуваний гравер О. Осипов.

Olena Popelnytska,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-2719-2503,
Candidate of Historical Sciences (PhD),
Leading Researcher,
Department of History of Ukraine 14th – early 20th centuries,
the National Museum of the History of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: elenac503@gmail.com

Printed works of Dmytro Bantysh-Kamensky
in the library of the National museum of history of Ukraine

This paper focuses on Dmytro Bantysh-Kamenskyi’s works, namely «The Life of Mykola Mykolayovych Bantysh-Kamenskyi» (1818) and «History of Little Russia» (first and second editions, 1822 and 1830). The first work is a biographical sketch of the author’s father, the famous historian, archeographer, and bibliographer Mykola Bantysh-Kamenskyi. The second work is considered by researchers to be the first comprehensive study of the history of Ukraine, created on the basis of numerous written sources discovered by the author in Ukrainian archives in 1816–1823.
Keywords: Mykola Bantysh-Kamenskyi, Dmytro Bantysh-Kamenskyi, National Museum of History of Ukraine, library science, history of Ukraine.