"Український Моцарт": до 280-річчя з дня народження М.С. Березовського

Тези доповіді

Дояр Лариса Василівна,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0003-0789-2462,
кандидатка історичних наук, доцентка,
завідувачка відділу «Державний архів друку»,
Книжкова палата України імені Івана Федорова,
Київ, Україна,
email: lardoyar@ukr.net

«Український Моцарт»:
до 280-річчя від дня народження М. С. Березовського

Статтю присвячено історії української музики в особі її яскравого діяча М. С. Березовського (1745–1777). Авторська розвідка охоплює історіографію проблеми та узагальнює літературу з даної тематики. У студії використано існуючі натепер книжкові та нотні друки, що видавалися в Україні впродовж другої половини ХХ ст. – першої чверті ХХІ ст.
Ключові слова: музична спадщина М. С. Березовського, видавництво «Музична Україна», перша українська симфонія, опера «Демофонт», арія, соната для скрипки і чембало, хорові духовні твори.

У сонмі видатних українських композиторів XVIII ст., Д. Бортнянський, А. Ведель, М. Березовський — останньому з перелічених історія відвела особливе місце. Максим Березовський визнається автором першої української симфонії.
Мотивована ювілейною датою — 280-річчям від дня народження видатного українського композитора, диригента і співака Максима Созонтовича Березовського (1745–1777) — авторка поставила за мету дослідити збережені в Книжковій палаті України імені Івана Федорова друки, що так чи інакше пов’язані з його ім’ям. Опрацюванню методом контент-аналізу було піддано книжкову і нотну друковану продукцію, бібліографічні описи до якої містяться у карткових (видавничому та алфавітному) каталогах та електронній базі даних «Ноти» (2007–2023 рр.) вищеназваної установи. Особливу увагу, що є цілком очікуваним, було приділено видавництву «Музична Україна», матеріали якого розташовані в 130–134-ій скриньках «Видавничого каталогу» Книжкової палати України.
На підставі вивчення та аналізу наявних бібліографічних описів за позицією «М. С. Березовський» можна переконливо стверджувати, що музичні твори композитора в Україні видавалися лічені рази. Видавців, вочевидь, зупиняли фізична обмеженість обсягу його музичної спадщини, недоведеність окремих фактів біографії митця, брак та неповноцінна збереженість джерельної бази дослідження тощо. Вочевидь впливовим був і ідеологічний фактор, зокрема, українська першість у розвитку музичних жанрів на імператорських теренах. Безумовно, контраверсійним радянському атеїзмові був релігійний спадок українського барокального композитора. Якщо говорити про історію видання творів М. С. Березовського, то, даруйте за футбольний сленг, між радянським періодом і добою незалежності України спостерігається чіткий паритет «два на два»: видавництво «Музична Україна» у часи УРСР видало «Сонату для скрипки і чембало» Максима Березовського (Київ, 1983 р., 51 с.) та арії з його опери «Демофонт» (Київ, 1988 р., 88 с.), видавничими ж подарунками в незалежній Україні стали «Хорові духовні твори» митця (Київ, 1995 р., 114 с.) та збірка «Три симфонії» під редакцією Кирила Карабиця (Київ, 2021 р., 104 с.). Відзначимо, що нотне видання, до якого увійшла віднайдена симфонія до мажор М. Березовського, надруковане накладом у 500 примірників. Окрім музичних партій для перших та других скрипок, гобоїв, волторн, альта, клавесина та басів, книга уміщує захоплюючу розповідь Лариси Івченко з історії творчої спадщини митця та атрибуції його творів. У 2024 році вийшла друком нотна збірка «Двохорні концерти Арндрія Рачинського та Максима Березовського», який підготувала до друку О. Шуміліна.
Доцільно підкреслити, що усі видані твори стали справжнім проривом у розвитку березовськознавства, адже вони вводили у дослідницький та виконавський обіг маловідомі, призабуті та навіть загублені праці композитора. Щодо бібліографічних параметрів виданого загалу, то останній має таку невтішну характеристику, як вкрай малий наклад — сумарно його кількість ледь перевищує позначку в 4 тис. примірників.
Тим не менш, легендарна постать «українського Моцарта» згуртувала навколо себе чимало відданих музичній справі фахівців. Так, дослідником і популяризатором музичної спадщини Максима Березовського став відомий український композитор, Народний артист України, Голова Спілки композиторів на зорі нашої державної незалежності (1992–2005 рр.) Михайло Борисович Степаненко (1942–2019). Саме із його передмовою та у його авторській редакції (розшифровці) відбулася публікація клавіру і партії скрипки «Сонати для скрипки і чембало». Старанним збирачем та поширювачем духовної музики Максима Березовського є український диригент, музикознавець, професор, лауреат премії імені Миколи Лисенка, очільник Громадського об'єднання «Український фонд духовної музики» Мстислав Сергійович Юрченко. Його титанічними зусиллями було видано велику за вмістом (загалом, 21 твір) збірку псалмів М. С. Березовського. До книги увійшли такі хорові духовні твори, як: «Слава... Єдинородний», «Придіте, поклонімся», «Іже Херувими», «Єктенія. І Духові Твоєму. Отця і Сина», «Вірую», «Милость мира», «Достойно єсть», «Отче наш», «Хваліте Господа с небес №1», «Хваліте Господа с небес №2», «Хваліте Господа с небес №3», «Творяй ангели», «В память вічную будет праведник», «Чашу спасенія», «Во всю землю», «Знаменася на нас», «Радуйтеся, праведніі», «Блажені яже ізбрал», «Бог ста в сонмі Богов», «Господь воцарися», «Не отвержи мене во время старості» (Хорові духовні твори: [для чотириголосного хору SATB]/ М. С. Березовський. – Київ: Український фонд духовної музики, 1995 (Центр музичної інформації спілки композиторів України). – 114 с.).
Щодо березовськовмісної літератури, яку ми досліджували в форматі «про нього», то тут ми маємо декілька різновидових книгодруків, а саме: енциклопедичний довідник, підготовлений Інститутом історії України НАН України, що містить самостійне гасло про композитора (Малий словник історії України/ [Відп. ред. В.А. Смолія]. – Київ: Либідь, 1997. – 464 с.), аналогічний з попереднім довідник, присвячений композиторам України та української діаспори (Муха А.І. Композитори України та української діаспори. Довідник/ А.І. Муха. – Київ: Музична Україна, 2004. – 350 с.), нариси з історії української церковної музики (Маценко П. Нариси до історії української церковної музики/ П. Маценко. – Київ: Музична Україна, 1994. – 149 с.), розвідки з історії Національної музичної академії України (Ольховський А.В. Нарис історії української музики: До 90-річчя Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського/ А. В. Ольховський. – Київ: Музична Україна, 2003. – 510 с.), Національного академічного театру опери і балету України імені Т. Г. Шевченка (Станішевський Ю. О. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: Історія і сучасність / Ю.О. Станішевський. – Київ: Музична Україна, 2002. – 734 с. ), Національної філармонії України (Яворський Е. Н. Зоряний шлях Національної філармонії України: Історія. Минуле. Сучасне / Е. Н. Яворський. – Київ: Музична Україна, 2003. – 158 с.). Варто акцентувати, що до постаті Максима Березовського усі з перерахованих видань є лише епізодовими. Дотичною до фігуранта даного дослідження є також праця Олександра Кошиця (Про українську пісню й музику: [Лекції, прочитані автором у Колумбійському університеті в США]. – Київ: Музична Україна, 1993. – 47 с.).
На цьому, безперечно, родючому тлі, вітчизняне березовськознавство представлене й кількома творами, що змістовно цілком належать порушеній нами проблематиці. Загалом, життю та творчості М. С. Березовського у науковому та художньому вимірах присвячено 5 книгодруків, серед яких авторська праця В. Витвицького (Максим Березовський: Життя і творчість. – Львів: Видавництво Львівського музею історії релігії «Логос», 1995. – 110 с.), колективна монографія під редакцією О. Шуміліної (Максиму Березовському присвячується. – Львів: ПП «Видавництво «БОНА», 2023. – 228 с.), біографічні нариси, упорядковані Я. Якубяком (Розповіді про композиторів минулого і сьогодення. – Київ: «Музична Україна», 1994. – 79 с.), Ю. Колісниченком та С. Плачиндою (Неопалима купина. Роксолана, Гулевичівна, Прокопович, Березовський, Ведель. – Київ: «Молодь», 1968. – 250 с.), а також єдиний у своєму роді художній твір про Максима Березовського — роман Михайла Дашкієва «Страчена пісня» (Київ, 1985 р., 287 с.), що вийшов у видавництві «Радянський письменник» з передмовою М. Ратушного та під рецензуванням І. М. Власенка і М. С. Юрченка.
Очевидно більшою є присвячена Максиму Березовському кількість праць, надрукованих у вітчизняній періодиці (газетній та журнальній), однак, цей масив потребує додаткової студії.
Підсумовуючи вищесказане, мусимо підкреслити, що друкований доробок творів Максима Березовського є вкрай обмеженим. Це пояснюється часовою віддаленістю, недостатністю першоджерел, плутаниною в біографічних даних композитора та різночитанням його прізвища за кордоном. Разом з тим, життя та мистецька діяльність М. С. Березовського знайшли доволі широке відображення в книгодруках України. Від початку 1980-х років і до сьогодення просуванням творів композитора опікується видавництво «Музична Україна». Виданням найдавнішого (1968 р.) березовськовмісного друку позначилося столичне видавництво «Молодь», що випустило вищезгадувану біографічну збірку «Неопалима купина».

Larisa Doiar,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0003-0789-2462,
Candidate (PhD) of historical sciences, associate professor,
head of the «State Print Archive department»,
Book Chamber of Ukraine named after Ivan Fedorov,
Kyiv, Ukraine,
email: lardoyar@ukr.net

«Ukrainian Mozart»:
to the 280th anniversary of the birth of M. S. Berezovsky

The presented article is devoted to the history of Ukrainian music in the person of its bright figure M.S. Berezovsky (1745–1777). The author's research covers the historiography of the problem and summarizes the literature on this topic. The study used the currently existing book and sheet music publications published in Ukraine during the second half of the 20th century – the first quarter of the 21st century.
Keywords: musical heritage of M.S. Berezovsky, publishing house «Musical Ukraine», first Ukrainian symphony, opera «Demophon», aria, sonata for violin and harpsichord, choral spiritual works.