АРХІВНА СПАДЩИНА І. МИКИТЕНКА ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (З ФОНДІВ ІНСТИТУТУ РУКОПИСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО)

Тези доповіді

УДК 821.161

Міцан Тетяна Володимирівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-2757-6654,
кандидатка історичних наук,
старша наукова співробітниця,
відділ джерелознавства,
Інститут рукопису,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: t.mitsan@gmail.com

АРХІВНА СПАДЩИНА І. МИКИТЕНКА ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ (З ФОНДІВ ІНСТИТУТУ РУКОПИСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО)

Подано інформацію про архівну спадщину українського письменника, прозаїка та драматурга Івана Кіндратовича Микитенка, представника Розстріляного Відродження («Червоного ренесансу») – українського духовно-культурного та літературно-мистецького покоління 20–30-х років XX століття.
Ключові слова: родинний фонд, творчість Микитенка Івана Кіндратовича, українська література, Спілка письменників України, Розстріляне Відродження.

Творчість Івана Кіндратовича Микитенка, драматурга, прозаїка, публіциста і активного громадського діяча, припадає на початок ХХ століття – часу становлення радянської влади та складних процесів втрати Україною власної державності. Іван Микитенко – представник Розстріляного Відродження («Червоного ренесансу») – українського духовно-культурного та літературно-мистецького покоління 20–30-х років XX століття, яке дало високохудожні твори у галузі культури та літератури та здебільшого було знищене під час сталінського терору.
І. К. Микитенко відомий як громадський діяч, один з керівників Всесоюзного об’єднання асоціацій пролетарських письменників, член Міжнародного об’єднання революційних письменників, Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, член правління Спілки письменників колишнього СРСР.

Народився І. К. Микитенко 6 вересня 1897 р. в родині селянина-середняка, яка проживала у містечку Рівному Херсонської губернії (нині – село Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області). Навчався у двокласній міністерській школі, у 1911 p. вступив до Херсонського військово-фельдшерського училища. У грудні 1914 p. І. К. Микитенка відправили на фронт, і тільки через три роки він повернувся тяжко хворим, з обмороженими ногами. Одужавши, став завідувачем лікпункту у с. Нечаївці та почав писати вірші і короткі п’єси на злободенні теми. У 1922 p. Нечаївський комітет незаможників направив І. Микитенка на навчання до Одеського медичного інституту. В Одесі він став членом літературного об’єднання «Потоки Октября», і незабаром у місцевих газетах з’являються його перші публікації, зокрема вірші, фейлетони, нариси, оповідання і статті. Не залишаючи навчання, працював на посаді завлітчастиною Одеської укрдерждрами, а згодом став керівником письменницької філії Спілки українських пролетарських письменників («ГАРТ»).
Іван Кіндратович брав активну участь у підготовці Всеукраїнського з’їзду пролетарських письменників, а згодом став одним з керівників ВУСППу, у 1932 р. – членом оргкомітету Спілки письменників СРСР, з 1935-го по 1937-й роки був керівником Національної спілки письменників та членом Міжнародного бюро боротьби проти фашизму.
3 жовтня 1937 р. на партійних зборах Спілки радянських письменників України І. К. Микитенка виключили з партії як людину, яка приховала своє українське походження під час вступу до партії і яка свідомо шкодила українській літературі. Його вивели зі складу секретаріату, президії і правління Спілки радянських письменників України, звільнили з посади редактора журналу «Радянська література». Проти нього розгорнулося газетне цькування.
4 жовтня 1937 р. І. К. Микитенко пішов до Народного Комісаріату внутрішніх справ (НКВС), щоб з’ясувати підстави цих звинувачень, але назад уже не повернувся. 17 жовтня його знайшли на околиці Харкова застреленим у скроню. За офіційною радянською версією – здійснив самогубство, за версію родини та сучасників – письменника було заарештовано і вбито з інсценуванням самогубства.
І. К. Микитенка не судили як ворога народу, не заслали, не розстріляли на Соловках, його просто виключили із партії і вбили. Тільки через 20 років дружина отримала довідку про те, що його знайшли на вулиці мертвим. Місце поховання українського письменника, прозаїка та драматурга Івана Кіндратовича Микитенка, представника Розстріляного Відродження невідоме й досі. 12 квітня 1956 р. Спілка письменників України розглянула питання про посмертну реабілітацію І. Микитенка. Повідомлення з цього питання зробив Ю. Збанацький, його підтримали О. Гончар, І. Цюпа, Л. Первомайський, М. Бажан, І. Ле. Рішення було одностайним – скасувати постанову як безпідставну, письменник був посмертно реабілітований і поновлений у рядах Спілки письменників України.

Творчий та життєвий шлях українського письменника був трагічним, він став жертвою «радянського соціоциду», спричиненого єжовськими «чистками» та переслідуваннями. Однодумці по перу звинувачували, що «стараннями» І. Микитенка письменницька організація стала «забур’яненою ворожими елементами», і справедливими є зауваження Г. Глазунова, висловлені в журналі «Вітчизна» вже у 1991 р., що «попри спершу високу оцінку і вдячність як читачів, так і глядачів, творчість І. Микитенка наприкінці 30-х років була віддана повному забуттю. Тільки із середини 50-х років його твори повернуті читачеві, але особиста доля письменника, як і раніше, залишалася турботою рідних, вузького кола друзів і шанувальників таланту».
Протягом 2012–2018 років документи Микитенків передавались на постійне зберігання до ІР НБУВ (акти про приймання-передавання від 25.01.2012 р; 25.10.2017 р. 7.02.2018 р.); з них сформовано родинний фонд Микитенків (ф. 422).

Масив переданих документів доволі великий за обсягом і складається з особистих документів Микитенка Івана Кіндратовича (1897–1937), його творчого доробку в оригіналах та чернетках, матеріалів службової діяльності, офіційного та приватного листування; біографічних документів його дружини Зінаїди Григорівни (1898–1973), вчительки української мови і літератури; творчих і службових документів сина – Микитенка Олега Івановича (1928–2020), українського літературознавця, перекладача, сценариста, журналіста і видавця, заслуженого працівника культури України, головного редактора часопису «Всесвіт»; біографічних і службових документів онука – Микитенка Євгена Олеговича (1953 р. н.), журналіста і дипломата, Надзвичайного і Повноважного Посла України; та біографічних і службових документів іншого онука – Юрія Олеговича Микитенка (1962 р. н.), заслуженого журналіста України, літературознавця, поета і перекладача, співробітника Інституту літератури НАН України, редактора ряду столичних газет, заступника головного редактора журналу «Всесвіт».

Наукове опрацювання родинного фонду Микитенків розпочалося у 2023 р., але можна впевнено стверджувати, що документи дозволять не лише розкрити невідомі сторінки з життя і творчості І. К. Микитенка але й дослідити певні літературно-історичні процеси початку ХХ ст., які сьогодні мають назву Розстріляне Відродження.

UDC 821.161
Tetiana Mitsan,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-2757-6654,
Candidate of Historical Sciences, Senior Research Associate,
Head of Department of Source Study,
Institute of Manuscript,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine
Kyiv, Ukraine
e-mail: t.mitsan@gmail.com

THE FAMILY ARCHIVE OF THE WRITER, NOVELIST AND PLAYWRIGHT MYKYTENKO IVAN AS A SOURCE OF THE HISTORY OF UKRAINIAN LITERATURE OF THE BEGINNING OF THE 20TH CENTURY (FROM THE FUNDS OF THE MANUSCRIPT INSTITUTE OF THE NATIONAL LIBRARY OF UKRAINE NAMED AFTER V. I. VERNADSKYI)

This publication provides information about the family archive of the Ukrainian writer, novelist and playwright Mykytenko Ivan Kindratovych, a representative of the "Slain Revival" (Red Renaissance) – the Ukrainian spiritual, cultural, literary and artistic generation of the 20s and 30s of the 20th century.
Keywords: family fund, family archive, Ivan Kindratovych Mykytenko, Ukrainian literature, Union of Writers.