ІВАН ФРАНКО – ЧИТАЧ ОССОЛІНЕУМУ

Тези доповіді

УДК 821.161.2.09 Франко І. Я.

Карпінчук Галина Володимирівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-4088-0084,
кандидатка філологічних наук,
наукова співробітниця,
Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка,
Національна академія наук України,
учена секретарка Музею книги і друкарства України,
Київ, Україна
e-mail: halynakarpinchuk@ukr.net

ІВАН ФРАНКО – ЧИТАЧ ОССОЛІНЕУМУ

У доповіді висвітлено співпрацю Івана Франка з Бібліотекою Оссолінеуму. Учений став читачем найбільшої книгозбірні Львова ще у студентські роки і звідтоді постійно її відвідував, про що відомо із його статей, епістолярію та статистичних документів бібліотеки. На думку І. Франка, ця установа у ХІХ ст. відігравала чи не найвагомішу роль у літературному житті міста.
На основі виявлених у книгозбірні писемних джерел з’явилися «Апокрифи і легенди з українських рукописів» у п’яти томах (1896–1910) за упорядкуванням медієвіста, з манускриптів Бібліотеки учений надрукував низку творів часів Б. Хмельницького та «гайдамаччини». Згадки про матеріали з бібліотеки Оссолінеуму є у працях дослідника «Наливайко в мідянім биці», «Життя Івана Федоровича і його часи», «Характеристика української літератури XVI–XVIII століть».
Про Оссолінеум йдеться у понад 30 листах вченого до М. Драгоманова, Б. де Куртене, В. Гнатюка та ін. Свою власну книгозбірню (тепер належить Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка), у якій зберігаються і книжки друкарні Оссолінеуму, учений нерідко поповнював тільки після консультації із співробітниками цієї бібліотеки. Письменник подарував Бібліотеці низку своїх книг.
Ключові слова: Іван Франко, Оссолінеум, рукописи, книги, епістолярій.

Сучасна Національна бібліотека імені Оссолінських або Оссоліне́ум, що діє у Вроцлаві, була заснована у червні 1817 р. у Львові Юзефом Оссолінським (1748−1826) – польським ученим, бібліографом, колекціонером. Установа розташувалася у приміщенні, відбудованому під наглядом архітектора Юзефа Бема на місці руїн костела Св. Агнеси XVII ст. і монастиря ордену сестер кармеліток (вул. Оссолінських, 2, тепер – Стефаника, 2). Від 1827 р. Бібліотека разом з музеєм, а згодом і друкарнею підпорядковувалася Інституту ім. Оссолінських.
У 1880-х роках – на поч. ХХ ст. видатний український учений, письменник, перекладач Іван Франко постійно відвідував цю найбільшу бібліотеку міста, про що відомо із його статей, епістолярію та статистичних документів бібліотеки за 1909–1914 роки. У той час – 1880-ті роки – колекція бібліотеки, що систематично збагачувалася, налічувала 75 665 видань, 2 867 рукописів, 2 689 автографів, а вже у 1913 році її фонди становили 143 150 видань, 4 495 рукописів та 5 296 автографів.
Про знайомство з бібліотекою письменник згадував: «Прибувши до Львова на університет, я від початку 80-их років почав займатися давнішою історією Галичини, прочитуючи друковане, а також рукописи нагромаджені у бібліотеці Оссолінських» (Іван Франко. Зібрання творів: у 50 т. (1976–1986), т. 44, c. 622; далі вказуємо том і сторінку).
Першорядне місце у становленні Оссолінеуму, зокрема і книгозбірні, Франко відвів Ю. Оссолінському, а серед найдіяльніших її співробітників назвав Константія Слотвінського та Авґуста Бельовського [т. 29, с. 43]. Учений писав, що Оссолінеум та Бібліотека при ньому — установи, «…які дали перший потужний імпульс для систематичного нагромадження і наукового опрацювання різноманітних пам’яток нашого минулого» [т. 46/2, c. 127] та у ХІХ ст. відіграли чи не найвагомішу роль у літературному житті Львова [т. 29, с. 43]. Бібліотека була місцем постійних зустрічей молоді, зокрема, і Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького, які, переконаний І. Франко, обмінювалися тут інформацією про тогочасні віяння, рухи та плани слов’ян [т. 29, с. 43–44].
У фондах цієї Бібліотеки учений розшукав та вперше опублікував низку творів, що стосувалися української тематики: варіант твору «Піснь о світі» Олександра Падальського з рукопису середини XVIII ст. Теодора Поповича Тухлянського (Киевская старина. 1889. Т. XXIV, № 3. С. 741–744; під псевдонімом Мирон), окремі твори періоду «гайдамаччини»: «Поема про стан Галичини (1772–1809)» невідомого автора (Kraj: Dział literarcki «Kraju». 1886. № 23. S. 3–6), «Dyskurs Katolika podróżnego z nieznaiomym sobie Dyssydentem o konfederacyi na Podolu uczynioney. Roku 1768» автором якого, на думку Франка, був учасник конфедерації (ЗНТШ. 1895. Т. 7. Кн. 3. С. 3–11), «Krotkie opisanie wierszem nieszczęsliwey klęski w całey Ukraine…» із копії, зробленої на замовлення кн. Г. Любомирського (ЗНТШ. 1904. Т. 62. Кн. 6. С. 1–40), ще частина виявлених та надрукованих Франком творів присвячена військовим подіям часів Богдана Хмельницького, зокрема, трагедія «Bohdan Chmielnicki» польського поета, представника «української школи» Тимона Заборовського (ЗНТШ. 1898. Т. 23/24. Кн. 3/4. С. 9–17). Тексти творів Франко атрибутував та ґрунтовно проаналізував, а також додав до них вичерпні коментарі.
Іван Франко, на основі рукописної копії з Бібліотеки Оссолінських, вперше надрукував вірш «Славна була Ведмедовка…», який відтворює події зруйнування містечка турками у 70-х роках XVII cт. Він схиляється до думки, що саме ця книжна поезія стала основою пісні «Славний город Ведмедівка», відомої у різних варіантах з 20-х років XVIII ст., а не фольклор, як вважали М. Драгоманов, П. Чубинський, П. Куліш [т. 42, с. 288–301].
Згадки про матеріали з бібліотеки Оссолінеуму є у працях І. Франка «Наливайко в мідянім биці» [т. 36, с. 376–390], «Життя Івана Федоровича і його часи» [т. 46/1, с. 7–298], «Причинки до історії 1848 р.» [т. 47, с. 364–391], «Характеристика української літератури XVI–XVIII століть» [т. 53, с. 332–380] та ін.
В архіві Івана Франка зберігаються нотатки з рукописів бібліотеки: про кс. Терлецького і його діяльність (відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Ф. 3. № 2090. Арк. 1–2; далі – ІЛ), про І. Потія до статті «Житє і літературна діяльність Іпатія Потія» (1914) (ІЛ. Ф. 3, № 633. Арк. 1) та ін.
Опрацьовуючи «україніку», Франко користувавсь допоміжними виданнями цієї Бібліотеки: бібліографією «Ukrainne sprawy» (1842) Станіслава Пшиленцького, польського історика, бібліотекаря Оссолінеуму [т. 49, с. 8], виданням «Katalog rękopisów Biblioteki Zakładu nar. im. Ossolińskich» Войцеха Кентшинського (1881, т. 1). Ці книги зберігаються у Бібліотеці дослідника, що тепер належить Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.
Учений слідкував за новими публікаціями рукописів з бібліотечних фондів, іноді вказував на недоліки наукових видань: «Омеляна Калитовського збірка “Матеріали до руської літератури апокрифічної”, взята з одного рукопису бібліотеки Оссолінських <…> видання, роблене похапцем, не вичерпуючи всього рукопису, вкорочуючи текст і не подаючи нічого про характер і значення опублікованих текстів, не має ніякої наукової вартості» [т. 41, с. 443].
Про Бібліотеку Оссолінеуму йдеться у 32 листах дослідника, які охоплюють 1883–1906 роки. Найчастіше – понад 20 разів – І. Франко писав про Оссолінеум у листах до М. Драгоманова, а також у кореспонденціях до Л. Бернацького, І. Будуена де Куртене, В. Гнатюка, П. Житецького, У. Кравченко, П. Костецького, М. Павлика, Ф. Ржегоржа та ін.
Перші згадки про Бібліотеку в листах Франка до М. Драгоманова пов’язані з умовами проживання українців в умовах підпрядкування спочатку Австрії, а згодом Австро-Угорщині: в епістолярії йдеться про вивчення економічного і громадського розвитку українських селян в Галичині на прикладі архівних матеріалів XVIII і ХІХ ст. (лист до М. Драгоманова від 24 квітня 1883 р.) [т. 48, с. 351], про дослідження організації і функціонування громадських шпихлірів (зсипів збіжжя) йдеться у листі І. Франка від 27 жовтня 1883 р. [т. 48, с. 365]. Не всі матеріали з Бібліотеки були у вільному доступі. Зокрема, Франко зустрівся із труднощами при отриманні документів, що стосувалися панщини в Галичині за часів її підпорядкування Австрії: «…Кętczyński просто держить у себе і не хоче дати, каже, що не переплетене…» (лист Ф. до М. Драгоманова від 6 лютого 1888 р.) [т. 49, с. 142]. Праці на ці теми вийшли окремими книгами: «Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині» (Л., 1898), «Громадські шпихліри і шпихліровий фонд у Галичині» (страховий фонд) (Л., 1907).
Частіше Франко обмінювався з М. Драгомановим інформацією про літературні твори з Бібліотеки Оссолінських. Коли наприкінці 1880-х – поч. 1890-х років дослідник упорядковував апокрифи, то цікавився можливістю опублікувати окремі з них у додатку до болгарського періодичного видання «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина», що друкувася за діяльної участі женевського вченого: «Я міг би за 2–3 місяці зладити таку збірочку об’ємом 5–8 аркушів, головно з рукописів Білахевича, збірника дрогобицького, з тих, які є в бібл[іотеці] Оссолінських і університетській…», – писав дослідник 9 квітня 1892 р. [т. 49, с. 330]. І. Франко мав також намір опублікувати у видавництві Краківської Академії наук або в «Pracach filologicznych» з передмовою та коментарями апокриф «Пророцтво Мефодія Патарського» (лист Ф. до І. Будуена де Куртене від 5 вересня 1896 р.) [т. 50, с. 80–81], що належав книгозбірні Оссолінеуму. Як відомо, результатом роботи вченого стало п’ятитомне зібрання під назвою «Апокрифи і легенди з українських рукописів» (1896–1910), до якого ввійшли і згадані рукописи.
Іван Франко допоміг Драгоманову ознайомитися з окремими виданнями з колекції Бібліотеки. На прохання свого кореспондента він позичив у книгозбірні та надіслав йому «Bajki, fraszki, podania i pieśni na Rusi» (Тернопіль, 1886) С. Баронча (лист від 4 січня 1886) [49, c. 7], відозву до слов’ян «Aufruf an die Slawen» (Лейпциг, 1848) М. Бакуніна (лист від 18 вересня 1894) [т. 49, с. 517].
Про виявлені в бібліотеці вірші XVIII ст. духовно-морального змісту, писані «…язиком коли не зовсім народним, то дуже близьким до народного» І. Франко повідомив мовознавця П. Житецького у листі від 4 лютого 1887 р. [т. 50, c. 103].
Купуючи книги та рукописи для власної книгозбірні, Франко радився з працівниками Оссолінеуму щодо дійсної вартості видання і тільки після того називав суму, за яку міг придбати книжку (лист до Андрія Никловича від 4 березня 1896 р.) [т. 49, с. 73].
Відомо, що Іван Франко листувався із Людвіком Бернацьким, майбутнім директором цієї бібліотеки. У двох збережених листах дослідника до Л. Бернацького від 12 травня та 4 листопада 1903 р. йдеться про переглянуті у бібліотеці рукописи XVII ст., збірник-рукопис дрібних анекдотів XVIII ст. та копію апокрифу «Об’явлення Мефодія» (ІЛ. Ф. 3. № 1885. Арк. 1)
Збереглося 12 листів-подяк за підписом директора бібліотеки В. Кентшинського, з яких дізнаємося, що письменник подарував книгозбірні низку своїх праць. Зокрема, дослідження «Весільні обряди і пісні руського люду в Лолині» (Ф. 3. № 1619. Арк. 67), власний переклад першої частини «Фауста» Ґете (Ф. 3. № 1619. Арк. 16), примірники книг: «Іван Вишенський та його твори» (Ф. 3. № 1622. Арк. 299), «До історії українського вертепу XVIII ст.» (Ф. 3. № 1748. Арк. 119), «Захар Беркут» (Ф. 3. № 1619. Арк. 19), «Boa Constrictor» (Ф. 3. № 1619. Арк. 20), «З вершин і низин» (Ф. 3. № 1619. Арк. 104), «Украдене щастя» (Ф. 3. № 1622. Арк. 299). та ін.
У власній Бібліотеці Івана Франка є 27 окремих видань та брошур з друкарні Оссолінеуму. З-поміж яких: «Wojna chocimska» В. Потоцького (1850), «Materyały do Konfederacyi Barskiej r. 1767–1768» (1851), «Odezwa do Ludu Polskiego» (1848) Ґ. Розуміловського, а також підбірка періодичного видання «Kurjer Lwowski» за 1848 (№ 2, 4–37), примірник журналу «Dziennik Narodowy» (1848. № 1. 24 березня), довідкове видання «Sprawozdanie z czynności Zakładu narodowego imienia Ossolińskich» за 1890, 1891.
Постійна співпраця Івана Франка з Бібліотекою Оссолінеуму, згадки про неї в дослідженнях, підготовчих матеріалах, його творчих контактах розкривають джерельне підґрунтя наукової роботи, висвітлюють пошуки нових тем і задумів, творчу лабораторію і процес підготовки праць ученого. Однією з умов появи досліджень, що і до сьогодні не втратили свою актуальність, безперечно була багата колекція Оссолінської бібліотеки, частину колекції якої успадкувала Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника.

UDC 821.161.2.09 Franko I.

Halyna Karpinchuk,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-4088-0084,
PhD in Philology,
Researcher of Taras Shevchenko Institute of Literature
of the NAS of Ukraine,
scientific secretary of Museum of Books and Printing of Ukraine,
Kyiv, Ukraine

IVAN FRANKO – A READER OF THE OSSOLINEUM

The report investigates Ivan Franko’s interaction with the Ossolineum Library. On the basis of written sources discovered in the library, there were published a number of works of the scientist. Ossolineum is mentioned in more than 30 letters of the researcher. Ivan Franko often replenished his own book collection (now owned by the Taras Shevchenko Institute of Literature) only after consultation with the staff of this library. He also donated a number of his books to the Library.
Keywords: Ivan Franko, Ossolineum, manuscripts, books, epistolary.