ОСОБИСТІСНИЙ ВПЛИВ М. Д. ЛЕОНТОВИЧА НА РОДИНУ КОМПОЗИТОРА МИКОЛИ ДРЕМЛЮГИ

Тези доповіді

Дремлюга Марія Миколаївна,
кандидат мистецтвознавства

ОСОБИСТІСНИЙ ВПЛИВ М. Д. ЛЕОНТОВИЧА НА РОДИНУ КОМПОЗИТОРА МИКОЛИ ДРЕМЛЮГИ

Подається розвідка зв’язку українського композитора Миколи Леонтовича з Василем Дремлюги. Відзначено вплив Леонтовича на творчість сина В. Дремлюги ⸻ композитора Миколи Дремлюги.
Ключові слова: Щедрик, Микола Леонтович, композитор, аранжувальник, українська музика, народна пісня.

Микола Леонтович – геніальний український композитор, який, за словами музикознавця М. Гордійчука, поєднав яскраву національну визначеність з найвищими досягненнями загальноєвропейської хорової культури [3, с.3]. То ж не дивно, що один з найвидатніших творів М. Леонтовича, «Щедрик», був органічно сприйнятий західним світом і став неофіційним гімном католицького Різдва – відомою американською колядкою «Carol of the Bells».
Однак, протягом ста років ім’я істинного автора «Carol of the Bells» залишалося майже невідомим для закордоння. Усі лаври популярності і авторські гонорари перебрав на себе перекладач і аранжувальник «Щедрика» Пітер Вільговський, американський диригент карпато-русинського походження. На жаль, тільки повномасштабна геноцидна війна Росії проти України спричинила справжнє повернення авторства М. Леонтовичу, коли світ охопив запит на все українське й українську музику, зокрема.
«Щедрик» є найвищим досягненням М. Леонтовича серед його хорових опрацювань українських народних пісень. А загалом композитор створив близько двохсот аранжувань народних мелодій. Як зазначає М. Гордійчук: «Його хорові твори еволюціонували від гранично простих, невибагливих шкільних розкладок до «розвиненого поліфонічного мережива голосів» [3, с.57].
У своєму шедеврі «Щедрик» М. Леонтович досяг найвищого рівня вокальної інструментовки, майстерно застосував поліфонію. «Щедрик» є яскравим прикладом симфонічного мислення композитора, «своєрідною формою вокально-симфонічної мініатюри» [5, с. 93]
Важливим кроком для досягнення високої майстерності у володінні вокально-хоровою інструментовкою і набуття «симфонічного мислення» стало для Миколи Дмитровича керування шкільним оркестром у селі Чуків ще на самому початку його вчителювання. Імовірно, саме робота з учнівським оркестром допомогла митцю згодом використовувати «тембри людського голосу» «як інструментальні барви» [3, с. 94]. Зрозуміти значимість досвіду роботи з оркестром допомагає стаття самого композитора «Як я організував оркестр у селянській школі», опублікована у журналі «Музика» у 1925 році вже після смерті М. Леонтовича.
Диригування оркестром було важливою сходинкою також і до написання головного великого твору митця – опери «На русалчин Великдень». Адже за відсутності необхідного репертуару М. Леонтович змушений був самотужки складати партитури для свого шкільного колективу, що було суттєвою практикою в оркеструванні. Композитор переробляв фортепіанні п’єси різних авторів – Гуммеля, Діабелі, Завадського, Штрауса, Глінки. Про складність вибору п’єс він писав у своїй статті: «Вибрати відповідну для оркестрантів річ бувало часом нелегким ділом: то мелодія складна, то бас дуже трудний, то середні голоси не під силу моїм другим скрипачам і альтистові. Тому-то доводилося звертатися до моїх власних аранжировок народних пісень, аби дати учням хоч який-небудь музичний матеріал» [3, с. 16].
Микола Леонтович почав учителювати після закінчення Подільської духовної семінарії у 1899 році в селі Чуків. Як для села, Чуків був достатньо культурним місцем [5, с.44]. Крім церковно-приходської школи тут було училище для підготовки вчителів та школа при училищі – досить вишукана за архітектурою будівля з арками при вході, де і працював Леонтович. Показово, що багато учнів цієї сільської школи мали скрипки і вміли грати, дехто навіть не знаючи нот. Саме на базі цих інструментів молодий учитель організував оркестр, на власні кошти придбавши ще кілька скрипок, флейту, корнет, віолончель за 40 карбованців, тенор-тромбон за 25 карбованців, а потім ще деякі духові мідні та дерев’яні інструменти. Треба врахувати, що зарплата вчителя тоді складала 27,5 карбованців. У Чукові М. Леонтович організував ще й хор, який об’єднав з оркестром і став давати для села прилюдні концерти, на які сходилися і люди з сусідніх сіл.
Але основною роботою Миколи Дмитровича було викладання у школі співів та арифметики, якої він не знав та не любив. І з викладанням арифметики виникли проблеми, коли молодий учитель не міг розв’язати якусь задачу і просто оминав її. «Але швидко це несподівано і просто налагодилося», – пише музикознавець В. Дяченко. – Леонтович заприятелював з учнем третього класу Василем Дремлюгою, великим любителем музики, який до того ж мав математичні здібності. Дремлюга мало не щодня приходив до Леонтовича й залюбки розв’язував йому важкі задачі. Потім вони говорили про пісні, про музику – правда, більше говорив Леонтович. Або співали вдвох. У Дремлюги був приємний м’який високий бас, а у Леонтовича – тенор. І у них виходили чудові дуети». [5, с.45 – 46].
Василь Дремлюга потім працював учителем математики у Київських школах. Варто зазначити, що коли у 1939 – 1940 рр. В. Дяченко збирав матеріали для монографії, то не знав, що такий цінний свідок, як учень М. Леонтовича В. Дремлюга, тоді вже мешкав у Києві.
Чуківський період був дуже важливим для становлення М. Леонтовича як композитора. І для Василя Дремлюги навчання у Чуківській школі було вкрай важливим, адже вплив Леонтовича на юного учня був надзвичайно великим.
У Чукові Василь Дремлюга співав у шкільному хорі Миколи Дмитровича. Але в самодіяльному оркестрі участі не брав, бо не володів жодним інструментом. Мрія навчитися грати на скрипці, як нею колись самостійно оволодів його вчитель М. Леонтович, не полишала В. Дремлюгу все життя. Згодом він самотужки опанував нотну грамоту, вивчав музичну теорію і таки навчився грати на скрипці та досяг значних успіхів! В. Дремлюга виконував, зокрема, Концерт ля-мінор Вівльді, етюди Франца Вольфарта. Він добре сольфеджував, брав перші-ліпші ноти для співу з листа і частенько для тренажу звертався до фуг Баха. У школі, де В. Дремлюга працював учителем математики, він організував хор, за прикладом М. Леонтовича, і керував ним. А з 1920 року почав співати у славетній хоровій капелі «Думка» під художнім керівництвом Нестора Городовенка.
Палке захоплення музикою Василь Дремлюга передав і своєму синові. З дитинства він навчав маленького Миколу грі на фортепіано. А в юнацькі роки для підвищення виконавської майстерності Микола Дремлюга вже брав уроки у знаменитого піаніста Г. М. Беклемішева, засновника київської фортепіанної школи. У 1935 р. одночасно вступив до Індустріального інституту (згодом – КПІ) та на фортепіанне відділення Київської державної консерваторії. Хоча юнак надав перевагу навчанню у технічному закладі, але музики не полишав: виступав на студентських концертах, акомпанував вокалістам, писав власні твори. Навесні 1940 р. студент Індустріального інституту Микола Дремлюга навіть працював концертмейстером у хоровій капелі Радіо під керівництвом О. З. Мінківського.
Цікаво, що серед ранніх творів М. Дремлюги є не тільки фортепіанні п’єси. Ще у 1937 році, коли він вчився на третьому курсі КПІ, то написав Сонату для скрипки і фортепіано. Для дослідників творчості М. Дремлюги може бути незрозумілим, чому студент технічного закладу, який блискуче грав на фортепіано, пише твір для скрипки, звідки в нього знання скрипкової аплікатури. Але для майбутнього композитора це було цілком природно, адже він з дитинства чув батькову гру на скрипці та був знайомий зі специфічними скрипковими нотами. Можна вважати це опосередкованим впливом М. Леонтовича на М. Дремлюгу. Згодом тема цієї Сонати буде використана у Симфонії № 4.
Дитинство М. Дремлюги пройшло у рідному селі батька Сорокотяженці, що за 12 кілометрів від Чукова. Там, на Поділлі хлопчик жив у вирі народного співу, дослухався до пісень, які, можливо, чув і записував М. Леонтович у свій зошит з назвою «Перша збірка пісень з Поділля», коли працював у Чукові. Народні пісні полонили маленького Миколу. Часто він голосно співав їх, заховавшись на горищі й гадаючи, що його ніхто не чує.
На думку К. Майбурової, дослідниці творчості М. Дремлюги, українська народна пісня завжди була «вічно живим і невичерпним джерелом натхнення композитора» [6, с.11]. Саме тому українські народні мелодії так органічно вплетені у твори М. Дремлюги. Композитор залюбки використовував їх у творах великих форм, як от: у фортепіанному концерті, симфонічних поемах, що склали цикл «Батьківщина», у «Ліричній симфонії», у концертах для скрипки з оркестром та ін. А поховальний кант, який наспівувала у Сорокотяженцях тітка Голяна, став однією з тем Третьої симфонії, за яку він отримав найвищу нагороду – Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка.
М. Дремлюга зробив більше ста обробок народних пісень у супроводі фортепіано. На основі пісні «Ягілочка» композитор написав блискуче Скерцо для фортепіано, а пісня «Ой, у полі три криниченьки» лягла в основу лірико-драматичної Прелюдії g-moll. Обидва твори надруковані у Фортепіанному альбомі з 24 п’єс для 1 – 8 класів.
Ще на першому курсі Консерваторії у 1941 р. М. Дремлюга написав «Галицьку сюїту» для чотирьохголосного мішаного хору a capella. До Сюїти ввійшли чотири опрацювання народних пісень, зроблені в традиціях хорових аранжувань М. Леонтовича. На титульному аркуші Сюїти професор Л. Ревуцький, очільник кафедри теорії та композиції, написав резолюцію: «Галицьку сюїту тов. Дремлюги рекомендую до виконання» від 18.02.1941 року [1, с. 7].
Варто зазначити, що композитор не тільки використовував у своїх творах народні мелодії, але і «його власні музичні теми відзначаються народним характером, пройняті народно-пісенними інтонаціями» [6, с.11]. Органічна спорідненість з українською народною пісенністю, яскравий національний характер стали важливою рисою музики М. Дремлюги. Не випадково, відомий український поет А. Демиденко, на вірші якого Микола Васильович писав чудові солоспіви, своїй статті про композитора дав красномовну назву: «Микола Дремлюга – талант національний!».
Саме на честь улюбленого вчителя Миколи Леонтовича Василь Дремлюга назвав свого сина Миколою. Адже в роду Дремлюг такого імені раніше не зустрічалося.
У 1900 р. була зроблена спільна фотографія М. Леонтовича і двох учнів, один з яких – Василь Дремлюга, він сидить поруч з Леонтовичем. Ця світлина була надрукована у монографії М. Гордійчука у 1956 р. Її музикознавець отримав з архіву свого товариша композитора М. Дремлюги. На жаль, фото з редакції не повернули. Проте, фотографій було зроблено як мінімум три. То ж пошуки інших світлин привели до музеїв Тульчина, Вінниці і Марківки. Копії є в усіх музеях, але оригінал, ймовірно, втрачений. Хоча у 1965 р. він ще експонувався у Тульчинському краєзнавчому музеї, де його бачили композитори М. Дремлюга, І. Шамо та Я. Цегляр. Скоріш за все світлину передала Тульчинському краєзнавчому музею донька М. Леонтовича. Тільки у директора Тульчинського меморіального музею-квартири М. Леонтовича збереглася аутентична сканована копія цієї фотографії з логотипом фотоательє. Варто додати, що пошуки цієї світлини допомогли уточненню біографічних даних Василя Дремлюги у фундаментальній 850-ти сторінковій монографії «Наш тихий геній Леонтович», виданій 2024 р. у Дніпрі. Упорядкуваник і редактор видання Лариси Семенко, завідувача Науково-дослідницьким відділом Новітньої історії Вінницького краєзнавчого музею.
Список використаних джерел
1. Вибрані твори Миколи Дремлюги для мішаного хору: навчальний посібник / упорядник Ірина Матійчин. Дрогобич: Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2024. 40 с.
2. Дремлюга Микола. Вибрані твори для фортепіано. Навчальний посібник / Упорядники: Олександра Німилович, Ірина Адрусів. Дрогобич: Посвіт, 2024. 56 с.
3. Гордійчук М. М. Д. Леонтович. Нарис про життя і творчість. Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1956. 103 с.
4. Демиденко А. Микола Дремлюга – талант національний. Мистецтво та освіта. 1999, № 1. С. 2-3.
5. Дяченко В. П. М. Д. Леонтович. Малюнки з життя. Київ : Мистецтво, 1941. 137 с.
6. Майбурова К. Микола Васильович Дремлюга. Нарис про життя і творчість. Київ : Музична Україна, 1968. 87 с.
7. Микола Дремлюга. Українські народні щедрівки в музичній обробці для голосу та фортепіано: навчально-методичний посібник / упоряд..Т. Медвідь, О. Бобечко. Дрогобич : Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2024. 62 с.

Dremlyuga Maria Mykolayivna,
candidate of art studies

PERSONAL INFLUENCE OF M. D. LEONTOVYCH ON THE FAMILY OF COMPOSER MYKOLA DREMLIUGHY

An investigation into the relationship between the Ukrainian composer Mykola Leontovych and Vasyl Dremlyugy is provided. The influence of Leontovych on the work of the son of V. Dremlyuga ⸻ composer Mykola Dremlyuga was noted.
Keywords: Shchedryk, Mykola Leontovych, composer, arranger, Ukrainian music, folk song.